Тема 28. Релігійно-філософські системи: світові і національні

1. Сучасні національні релігії.

2. Світові релігії: буддизм, іслам.

3. Загальна характеристика християнського віровчення.

При вивченні питання «Сучасні національні релігії» особ­ливу увагу варто звернути на іудаїзм, який нерідко називають світовою релігією.

Іудаїзм розповсюджений серед євреїв і невеликої кількості арабів. Він є державною релігією в Ізраїлю. Виник іудаїзм на по­чатку І тис. до н.е. серед давніх євреїв Палестини. Священна кни­га іудеїв Біблія (по-єврейски Танах) стала комплектуватися ще в XII ст. до н.е.., а її складання завершилося близько у II ст. до н.е. Найбільш авторитетною і важливою її частиною в іудаїзмі визна­ється Тора (П'ятикнижжя), що включає 5 книг: Буття, Вихід, Ле­віт, Числа, Второзаконіє. Автором Тори й засновником іудаїзму вважається Мойсей.

Крім Біблії, значне місце в релігійній письмовій традиції іу­даїзму належить Талмуду. Основний його зміст складає тлума­чення Тори, а також притчі, легенди, казки, вірші, висловлювання мудрих раввинів. Центральна релігійна теза іудаїзму - вчення про єдиного Бога Яхве. Іудаїзм - перша релігія світу, яка утвердила принцип єдинобожжя. Бог один для всіх, але Яхве уклав союз з євреями, зробивши їх своїм обраним народом і повідав їм про це через своїх пророків.

Іудаїзм розвивався і змінювався разом з історією євреїв. Тому розрізняють біблійний іудаїзм (релігія давніх євреїв), талмудич­ний (іудаїзм розвинутої рабовласницької держави), раввиністич-ний (іудаїзм феодальної епохи), сучасний, або реформований.

Індуїзм - пануючий релігійний напрям в Індії, Бангладеш, Непалі, Шрі-Ланці. Він містить у собі комплекс різних вірувань на основі синтезу буддизму і брахманізму. Індуїзм успадкував священні книги брахманізму - Веди і культову мову - санскрит. Індуїзм - політеїстична система, але серед безлічі богів існує

202

203

трійця головних (Тримурті): бог-творець Брахма, бог-охоронник Вишну, бог-руйнівник - Шива.

У цій релігії немає єдиного культу. Обов'язковим тільки є прак­тика жертвоприношення. Індуїзм освячує кастовий поділ суспільст­ва. Він заснований на вірі в переселення душ, залежність людини від своєї долі - карми, що передбачає відповідальність за вчинки в по­передньому житті. Індуїзм з його обрядовістю і практикою жертво­приношення стільки релігія, скільки спосіб життя, культури.

Сикхізм зародився в Індії в кінці XV ст. як спроба об'єднати в одну релігію індусів і мусульман. В основному сикхізм поши­рений у штаті Пенджаб. Для його громад характерний культ кері­вника - гуру, обов'язкова сплата відсотка з доходу на користь громади, суворе дотримання традицій в одязі.

Джайнізм виник в Індії ще в VI ст. до н.е. В основі віровчення -уявлення про два вічні начала - живе і неживе, а також практика зві­льнення душі від влади матерії. Джайнізм - релігія дуже суворих мо­ральних правил, особливо для ченців. Найбільшим гріхом вважається порушення принципу не нанесення шкоди живому.

Конфуціанство поширене в Китаї. В основі його - етичне вчення Конфуція. Верховним божеством вважається Небо, але особливе значення надається церемоніям. У конфуціанстві неіс-нує духівництва, обряди виконує глава родини.

У даосизмі багато богів, але ціль - не воздаяния за труною, а земне буття, можливо довше. Тому ченці справляли магічні обря­ди з метою продовжити життя і знайти еліксир безсмертя.

Три основні релігії в Китаї - буддизм, конфуціанство і дао­сизм не виключали одна одну, а доповнювали, виконуючи різні функції: конфуціанство регулювало відносини між державою і родиною, буддизм займався проблемами світоглядними, а дао­сизм відгукувався на потреби життя.

Національна релігія Японії синто (шлях богів) виникала на основі розвитку культу природи і предків. У синтоїзмі безліч бо­гів, які існують у тваринах, рослинах, явищах природи і навіть людях. Звідси культ імператора як сина Сонця. До 1946 року син­тоїзм був державною релігією Японії. Проте й понині він відіграє важливу роль у житті японців.

Розглядаючи питання «Світові релігії: буддизм іслам» варто звернути увагу на виникнення, зміст і основні напрями у буддизмі.

Буддизм виник у VI ст. до н.е. у Стародавній Індії, а як світо­ва релігія склався вже в епоху Середньовіччя, поширившись у країнах Південно-Східної і Центральної Азії та Далекого Сходу.

Засновником буддизму вважається Сідхартха Гаутама -син царя племені Шакья (623-544). Легенда оповідає про те, що Гаутама, вражений стражданнями людей, пішов у пустелю, де знайшов знання про шлях порятунку і став Буддою (проясненим).

Буддизм проповідує рівність усіх каст у їх праві на порятунок -звільнення душі від матерії, від нескінченного ланцюга переро­джень. У буддизмі існує концепція «чотирьох шляхетних істин», що розкривають таємницю існування людини: 1) життя є страждання; 2) страждання має свої причини; 3) це шлях порятунку від страждання: 4) це шлях порятунку від бажання. Метою порятунку є досягнення нірвани - стану, коли людина розриває ланцюг переродження. Той, хто досяг цього, стає Буддою, тобто проясненим.

Ще в І ст. н.е. буддизм розпався на дві течії: Хинаяна (вузь­кий шлях порятунку, "мала колісниця") і Махаяна (широкий шлях порятунку, "велика колісниця").

Буддизм хинаяни^ вшановує Будду не як божество, а як великого вчителя, що досяг морального удосконалення і показав людям шлях до порятунку. Кожна людина повинна особисто пройти цей шлях, тому нірвани можна досягти, лише живучи життям ченця.

У буддизмі махаяни Будда - бог, але людині можуть допома­гати ще й бодхисатви - ті, хто досяг нірвани, але добровільно відмовився від неї в ім'я порятунку людей. Махаяна повернулася до традиційних уявлень про пекло і рай, більш ускладнився культ, уведений пишний ритуал.

Буддизм відрізняється великою терпимістю, навіть включає у свою систему елементи інших релігій. У буддизмі не існує воро­жого релігійного фанатизму.

У Тібеті буддизм змішався з місцевими віруваннями. Тібет­ський буддизм називають ламаїзмом, тому що особливе місце в ньому приділяється ченцям-ламам. Лами - це посередники між світом земним і божественним. Кожен віруючий має свого ламу. Переселення душі в ламаїзмі - надбання тільки вищих лам, рядо­ві віруючі можуть сподіватися на допомогу лам і пожертвуван­нями лише поліпшують свою долю після смерті. У XVI - XVII ст.

204

205

ламаїзм проникнув у Монголію, а в XVIII ст. поширюється у Ро­сії серед бурятів, тувинців і калмиків.

У буддизмі немає єдиної церкви, усі церкви мають націона­льний характер. Але існує міжнародна організація буддистів "Всесвітнє братство".

Буддистська Священна книга "Трипитака" ("Три кошики му­дрості ") містить три частини: Вина-питака ("кошик статуту") описує статут життя чернечої громади, Сутра-питака ("кошик по­вчань") викладає вчення Гаутами, Абхидхарма-питака ("кошик тлумачення вчення") викладає філософську доктрину буддизму.

Розглядаючи іслам, варто звернути увагу на його походження, загальні принципи й основні напрями. Іслам виник в Аравії у VII ст. в процесі об'єднання арабських племен у єдину державу. Засновник нової релігії Мухаммед (570-632) народився в Мецці у бідній роди­ні, але женився на багатій вдові, завдяки її підтримки став знамени­тим проповідником у Мецці. Це викликало ненависть до нього бага­тих мекканців, і 26 липня 622 р. Мухаммед змушений був втікати в сусіднє місто Медину. Цей день, який названий джиджрою, тобто втечею, вважається першим днем мусульманської ери. Саме в Ме­дині сприйняли головну ідею вчення Мухаммеда.

У центрі мусульманського віровчення - культ єдиного Алла­ха, беззаперечного підкорення віруючого його волі (іслам у пере­кладі з арабського - покірність, муслим - покірний). Культові особливості ісламу виражені в п'яти принципах: 1) визнання Ал­лаха єдиним богом, а Мухаммеда - його пророком; 2) щоденна п'ятикратна молитва - намаз; 3) обов'язкова виплата податку ду­хівництву на користь бідних - закят; 4) обов'язкове дотримання посту в місяць рамадан; 5) паломництво в Мекку - хаджж.

Іслам має свою Священну книгу Коран. Автором Корана вважається Аллах. Перший його запис Корана з'явився в період халіфату Османа (644-656). Коран складається з 114 глав (сур), що поділяються на вірші (аяти). Сури Корана складені в порядку убування тексту, без враховування хронології і змісту. Коран до­повнений традиційним тлумаченням - Сунною, розповіддю про дії і судження Мухаммеда. Крім Корана і Сунни, іслам спираєть­ся також на шаріат — звід мусульманського права.

З розвитком ісламу в ньому з'явилися різні напрями, основ­ними з яких є сунізм і шиїзм.

Суніти визнають священною книгою не тільки Коран, але і Сунну. Вважають, що світ ісламу повинен очолюватися халіфом (останнім халіфом був турецький султан, після 1924 р. в ісламі халіфа немає).

Шиїти визнають Коран з особливим містичним тлумачен­ням, а Сунну вважають душекорисною, але не священною кни­гою. Халіфами вважають тільки родичів Мухаммеда.

У ХІХ-ХХІ ст. в ісламі з'явилася велика кількість сект (бабі­єм, бехаїзм). Усі вони намагаються пристосувати іслам до реалій сучасного життя. Іслам також активно використовується політич­ними партіями, під його гаслами діють різні суспільні сили.

Розглядаючи питання «Загальна характеристика христи­янського віровчення», слід звернути увагу на культ і основні конфесії цієї релігії.

Християнство - найбільша із світових релігій - виникло в Римській імперії період переходу від рабовласницького до фео­дального ладу в. Воно виростає з іудейських сект, що розірвали національну обмеженість іудейської релігії і найбідніших проша­рків різноплемінного населення Риму.

Основою християнського віровчення є Священне Писання (Біблія) і Священний Переказ.

Біблія - загальний релігійний документ іудеїв і християн, але християнство доповнило її власними джерелами, тому християн­ська Біблія складається з двох частин - Старого (успадкованого з іудаїзму) і Нового Завіту. Новий Завіт формувався першими хри­стиянами протягом двох століть. До нього входять такі книги: чо­тири Євангелія (від Марка, Матфея, Луки й Іоанна), Діяння апос­толів, Послання апостолів, Апокаліпсис.

Самим давнім документом Нового Завіту є Апокаліпсис (Од­кровення Іоанна Богослова), написаний у 68 році. Приблизно через 50 років з'являється книга Послань Апостолів, у якій образ Ісу-са Христа втрачає бунтарський дух Апокаліпсиса, провідними ста­ють ідеї покірності, повного підкорення долі. У книзі Діянь апосто­лів описується доля і мученицька смерть апостолів - учнів Христа.

Остаточне становлення християнства завершується створен­ням Євангелій (грецьк. - блага звістка). За церковною традицією їх автори Іоанн і Матфей - учні Христа, Лука і Марко - його по­слідовники. Ці чотири Євангелія були затверджені в 369 році на

206

207

Лаодикійськом Соборі як канонічні. Канонізація християнських текстів сприяла оформленню християнських церков. У 324 році християнство стало державною релігією Римської імперії.

Систематизований виклад християнського віровчення міститься в Нікео-Константинопольському Символі віри, затвердженому хри­стиянськими Соборами в IV ст., який зафіксував основні його поло­ження: визнання єдиного бога й акту створення світу; віру в Ісуса Христа, його чудесне народження, його сутність, тотожну богу; віру в сходження Ісуса Христа до людей, його розп'яття і воскресіння; піднесення Христа на небо; віру в Духа святого; віру в авторитет це­ркви як єдиного порятунку; віру в необхідність водохрещення від­родження і потойбічне життя, друге пришестя Христа, страшний суд і кінець світу; віру в тисячолітнє царство Христа.

Між західними і східними течіями християнства постійно точи­лася боротьба за першість, яка призвела до повного розриву у 1054 році. Керівники західного християнства назвали свою церкву римсько-католицькою (усеохоплюючою), східна церква стала нази­ватися греко-православною (ортодоксальною) кафоличною (всесвіт­ньою).

У XVI ст. від католицизму відокремився протестантизм. Поділ церков супроводжувся не тільки розбіжностями у тлума­ченні Символу віри, а й специфічністю культу, що наслідував мі­сцеві традиції. При цьому для більшості християн властиві ті й ті самі основні обряди і свята. Основних християнських "таїнств" (обрядів, що передають чудесним, непомітним способом благо­дать Божу) сім: водохрещення, причастя, священство, покаяння, світопомазання, шлюб, елеосвящения. У протестантизмі, як пра­вило, існують лише водохрещення і причасття.

Християнство сприйняло іудейський монотеїзм, але ускладнило введення його догмата про трійцю: Бог єдиний, але складається з трьох іпостасей: Бог-батько, Бог-син, Бог-Святий дух. Відповідно до християнського віровчення, Бог - найвища нематеріальна сила, він створив світ і керує ним долями людей (креаціонізм).

Поступово у верховний пантеон християнства був введений жіночий персонаж - Марія, а також велика кількість святих, центральне місце серед яких посідають апостоли.

Основні християнські свята відбивають міфологію християн­ства і становлення церковного життя. Головних свят дванадцять

(за кількістю апостолів), особливо значними є Великдень, П'яти­десятниця і Різдво. Крім головних загальнохристиянських свят існують ще свята храмові, або престольні, присвячені якому-небудь зі святих, що відзначилися в справі будівництва христи­янської церкви або потерпілих за віру.

Розглянемо окремі напрями в християнстві.

Православ'я як окремий напрям у християнстві існує з IV ст., а як офіційно сформований церковний рух - з 1054 року. Православ'я поширене головним чином серед народів Східної Європи, а також на Близькому Сході.

Нині православним церковним світом визнане існування 16 автокефальних православних церков. Реально їх більше через розкол, але всіх їх об'єднує загальна догматика й однаковість культу. У православ'ї церкви діють самостійно і лише номінально визнають верховенство Константинопольського патріарха, який має титул Всесвітнього. Богослужіння йде на національних мо­вах. Оформлення і зовнішній вигляд храмів, іконопис, спів, текст молитов і т.д. були закладені візантійською традицією, але зазна­ли впливу місцевих традицій у мистецтві.

Християнство прийшло на Русь з Візантії. Сьогодні у зв'язку з активними процесами перетворення громадського життя правосла­в'я переживає складні часи. Від російської православної церкви ві­докремилася, оголосивши себе автокефальною, Українська право­славна церква, виник розкол і середині російського православ'я.

Католіцизм поширений у Європі, Америці, Азії, Африці й Океанії, в Україні переважно - серед населення Західної України.

На відміну від православ'я, католіцизм - це єдина церковна організація з єдиним центром і єдиним главою, що має титул Па­пи. Поділяючи основні положення християнства, католицизм від­різняються специфічними особливостями у розумінні сутності Трійці (святий Дух виходить від Бога-батька і від Бога-сина); до­гмати про непорочне зачаття Марії і вощнесіння її на небо, про чистилище, індульгенції, целібат (безшлюбность духівництва), про непогрішимість Папи в справах віри і моралі.

У 1596 році в результаті унії католіцизму з православ'ям ви­никла Українська Греко-Католицька церква, яка об'єднала право­славний релігійний культ і католицьке віровчення.

Протестантизм виник як самостійний напрям у країнах

208

209

Центральної і Північної Європи в XVI ст. Цей релігійний рух не був єдиним, але спільність умов, що його породили, і цілей ви­значила спільність основних принципів: виправдання вірою (лю­дина врятується не через церкву, а особистою вірою); священство усіх віруючих; дешева церква; авторитет Біблії (кожен віруючий одержує право читати і тлумачити Біблію); з обрядів залишають­ся тільки два - водохрещення і причащання, але вони не визна­ються таїнствами. Ці принципи зробили справді ідеологічну ре­волюцію в християнстві. Щоденні трудові обов'язки стали роз­глядатися як служіння Богові, а працьовитість і ощадливість як риси, бажані йому.

Традиційно в протестантизмі склалися три течії: лютеранст­во в Німеччині, кальвінізм у Швейцарії, англіканство в Англії.

Лютеранство отримало назву за іменем ченця Мартіна Лю­тера (1483-1546), який очолив цей рух. Лютер переклав Біблію на німецьку мову, відкинув Священний Переказ, визнавав лише ав­торитет Біблії. Була визнана незалежність держави від церкви, а всі церкви були оголошені самостійними. Лютеранську громаду очолив пастор і церковна рада, що підпорядковується місцевій владі. Лютеранство найбільш поширене в Північній Німеччині, Скандинавії, Прибалтиці, США.

Кальвінізм (реформаторство) - протестантський рух, що охопив Швейцарію і південь Франції, який очолив Ульріх Цвинг-лі (1484-1531), а потім і Жан Кальвін (1509-1564). Саме Кальвіну цей релігійний напрям зобов'язаний вченням про абсолютну при­реченість, відповідно до якої Бог ще до створення світу визначив долю кожної людини. Кальвінізм наполягає на діяльній участі людини в житті, на мирському аскетизмі, ощадливості, відмові від комфорту і насолоди. На чолі громади стоїть пресвітер, який обирається з найбільш авторитетних парафіян. За життям кожно­го общинника пильно спостерігає громада.

Англіканство як самостійний рух існує в Англії з 1571 року, коли парламент прийняв англійський символ віри, а главою церкви проголосив короля. Англіканська церква зберегла багато рис като­лицизму (таїнства, церковна десятина). Ця церква є державною.

У протестантизмі після епохи Реформації виникло багато церковних об'єднань, основними з яких є баптизм, євангелізм, п 'ятидесятництво, адвентизм, "Свідки Ієгови ".

Баптизм отримав свою назву завдяки своєрідності обряду водохрещення: обряд відбувається по досягненні повноліття. Ба­птисти видають свій журнал "Братський вісник", мають фіксова­не членство в громадах. Сьогодні це найбільш авторитетний на­прям пізнього протестантизму, особливо в Америці.

П'ятидесятництво отримало свою назву від своєрідного тлумачення міфу про зішестя на п'ятидесятий день після Велико­дня Духу святого на апостолів: п'ятидесятники, на відміну від ба­птистів, вважають, що хреститися треба Духом святим.

Самим численним напрямом в адвентизмі є рух адвентистів сьомого дня. Його прихильники багато взяли з іудаїзму: не працю­ють у суботу, не їдять свинину, а також не п'ють, не курять, не їдять гострого, перед причастям роблять обряд обмивання ніг. У цій орга­нізації немає централізації, всі громади існують автономно.

"Свідки Ієгови" отримали свою назву в 1931 році, хоча сама течія була заснована в Америці Чарльзом Расселом наприкінці XIX ст. Називаючи себе християнами, єговісти заперечують хри­стиянську догматику: вони вірять у єдиного Бога Ієгову, не ви­знають Трійці, чекають кінця світу, стверджують, що Ісус уже зі­йшов на землю в 1914 році і веде битву із сатаною. В Україні громади єговістів існують у західній частині країни та в Донбасі.

# # #

Довідкова література:

Современный философский словарь. - М, 2004. Ст.: «Буд­дизм», «Иудаизм», «Ислам», «Христианство»

Новая философская энциклопедия. В 4-х т. - М., 2001. Ст.: «Христианство», «Буддизм», «Ислам».

Філософський енциклопедичний словник. - К., 2002. Ст.: «Світові релігії», «Хрисіянство», «Іслам», «Буддизм», „Нірвана".

210

211