2. Загальні положення регламентації лікарської діяльності.

Основні права і професійні обов'язки медичних працівників регламентовані "Основами законодавства України про охорону здоров'я" (1992р.). Окрім того, питання лікарської етики і медичної моралі знайшли свій вираз у багатовіковій лікарській практиці, стосунках між лікарем і хворим, лікарем і його колегами, які ґрунтуються на нормах загальнолюдської моралі і етики людських відносин. Існують неписані кодекси професійної честі, етичні принципи діяльності лікаря викладені у відомій "Клятві" давньогрецького лікаря Гіппократа. Свій внесок у розвиток морально-етичних норм медицини зробив відомий таджикський філософ і лікар Ібн-Сіна (Авіценна). Окремі норми в подальшому знайшли своє законодавче закріплення. Так, в одному з указів Петра I говориться: "Чтобы доктор в докторстве основание и практику имел, трезвым, умеренным и доброхотным себя держал и в нужных случаях чин свой нощно и дневно отправлять мог."

Сукупність етичних норм виконання медичними працівниками своїх професійних обов'язків визначається поняттям медичної деонтології, яку визначають як вчення про обов'язок лікаря, середнього і молодшого медичного персоналу по відношенню до суспільства, хворого, його рідних, колег по своїй професії.

Судово-медичний експерт теж лікар за своєю професією, тому виконання ним принципів і вимог медичної деонтології є обов'язковим. Висновок експерта стає доказом у кримінальній чи цивільній справі і це визначає не лише високу професійну і моральну відповідальність експерта, але і передбачає можливість кримінальної відповідальності за дачу ним свідомо неправдивого висновку.

У даний час держава гарантує кожному громадянину надання необхідної лікувально-профілактичної допомоги. Лікар за своєю професією зобов'язаний надавати своєчасну і кваліфіковану допомогу хворим пацієнтам і в той же час не несе відповідальності за стан здоров'я хворого у разі відмови останнього виконувати медичні призначення та при порушенні ним встановленого режиму лікування.

Збереження лікарської таємниці відноситься до моральних чинників медичної діяльності, що передбачено ст.40 "Основ", хоча в окремих країнах існує кримінальна відповідальність за розголошення лікарської таємниці. Це питання має два аспекти: 1 - нерозголошення лікарських даних щодо хворого іншим особам; 2 - нерозголошення хворому про його хворобу, яка передбачає несприятливі наслідки. Навколо даних питань точаться постійні суперечки між фахівцями різних професій, а не лише між лікарями.

Медичне втручання, що пов'язане з ризиком для здоров'я пацієнта, передбачене ст.42 "Основ" і допускається як виняток у випадках гострої потреби, коли можлива шкода від застосування медичних заходів є меншою ніж та, що очікується в разі відмови від втручання, а усунення небезпеки для здоров'я пацієнта іншими методами неможливе. В той же час ризиковані методи медичного втручання повинні відповідати сучасним науково обґрунтованим вимогам і застосовуватись за згодою пацієнта.

Питання щодо припустимості медико-біологічних експериментів на людях врегульовано у ст. 45 "Основ". У відповідності до норм Закону застосування медико-біологічних експериментів на людях допускається із суспільно корисною метою за умов їх наукової обґрунтованості, гласності застосування експерименту, повної поінформованості і добровільної згоди особи, яка підлягає експерименту. При цьому повинна передбачатись перевага можливого успіху над ризиком спричинення тяжких наслідків для здоров'я або життя особи. Забороняється проведення експерименту на хворих, ув'язнених, військовополонених.

Трансплантація органів та інших анатомічних матеріалів здійснюється у визначеному законодавством порядку за наявності згоди донора та реципієнта або їх законних представників за умови, якщо використання інших засобів і методів для підтримки життя, відновлення або поліпшення здоров'я не дає бажаних результатів, а завдана при цьому шкода є меншою ніж та, що загрожувала реципієнтові до проведення трансплантації.

Застосування штучного запліднення та імплантації ембріона в матку може здійснюватися за умовами та порядком, встановленим міністерством охорони здоров'я на прохання дієздатної жінки, з якою проводиться така дія, за умови обов'язкової наявності письмової згоди подружжя, забезпечення анонімності донора та збереження лікарської таємниці. Розкриття анонімності донора може бути здійснено в порядку, передбаченому законодавством. (ст.48)

Застосування методів стерилізації (позбавлення можливості запліднення) може здійснюватись за власним бажанням або добровільною згодою пацієнта і за медичними показниками.

Питання про зміну статевої належності вирішуються на прохання пацієнта з урахуванням медико-біологічних і соціально-психологічних показників. Особі, якій було змінено статеву належність, видається медичне свідоцтво для вирішення питання про відповідні зміни у її соціально-правовому статусі. (ст.51)

Лікар за своїми професійними обов'язками повинен надавати допомогу хворому посильними засобами і в межах своєї компетенції. Активні заходи, тобто боротьба за життя, повинні здійснюватися до впевненості лікаря, що стан людини можна вважати як незворотну смерть. Ненадання без важливої причини допомоги хворому особою медичного персоналу вважається за злочин. Питання про те, чи є причина ненадання допомоги хворому важливою чи ні, вирішується у кожному конкретному випадку слідством і судом. Поважними причинами можуть бути: надання в цей час допомоги іншому хворому, хвороба самого медичного працівника, відсутність можливості прибути до місця надання допомоги тощо. Небажання лікаря виїхати до хворого у нічний час чи відмова у використання наданого транспорту вважаються неповажними причинами. Відсутність у лікаря спеціальних знань не позбавляє його обов'язку надати в складних випадках першу невідкладну допомогу хворому.

Водночас існує проблемне питання: чи є правомірним можливе навмисне прискорення лікарем смерті на прохання самого вмираючого, що страждає від дійсно невиліковної хвороби, або на прохання його рідних і близьких? У низці Європейських країн та в США мали місце судові процеси над лікарями, які здійснили такі дії щодо своїх пацієнтів. Ці дії визнаються навмисним вбивством на прохання потерпілого. Медичним працівникам забороняється здійснення евтаназії (від грецького виразу "легка смерть") - навмисного прискорення смерті або вмертвіння невиліковного хворого з метою припинення його страждань.

Практична діяльність лікаря не гарантована від помилок і хиб. За правило, помилки пояснюються недосконалістю медичних знань, методів діагностики й лікування, відсутністю необхідних медичних препаратів, обладнання тощо. Трапляються проте й випадки невиконання лікарями заходів необхідної обережності в процесі лікування і навіть недбалого ставлення до справи й своїх прямих лікарських обов'язків.

Лікарські помилки - одна з основних причин скарг хворих та їхніх родичів на дії лікарів при лікуванні. Більшість таких скарг стосується лікарів тих спеціальностей, які найбільше активно втручаються в процес лікування хворих: хірургів та акушерів-гінекологів. Кількість скарг на дії терапевтів та педіатрів значно менша.

Порушення й недоліки професійної діяльності медичних працівників поділяються на навмисні чи необережні злочини, необережні дії, лікарські помилки і нещасливі випадки. За порушення професійно-посадових обов'язків передбачена кримінальна, адміністративна або дисциплінарна відповідальність. Особливістю таких правопорушень є спеціальний суб'єкт - особа, що має вищу чи середню медичну освіту й виконує професійні обов'язки медичного працівника за займаною посадою. За вчинення злочину така особа може бути додатково покарана позбавленням права займатись лікарською діяльністю протягом 5 років.

За незаконне заняття лікарською практикою, тобто лікарюванням як професією, що здійснюється особою, яка не має належної медичної освіти, якщо це спричинило розлад здоров'я або смерть, до відповідальності може притягатися середній медичний персонал та особи без медичної освіти.

Навмисними злочинами визнаються: незаконне проведення аборту; ненадання без поважних причин допомоги хворому особою медичного персоналу; посадовий підлог; перевищення влади або посадових повноважень; незаконне лікарювання; зараження особи вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ); розголошення відомостей про проведення медичного огляду на зараження ВІЛ та його результатів; порушення правил по боротьбі з епідеміями; порушення встановлених правил обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів; виготовлення, придбання, зберігання або збут отруйних і сильнодіючих речовин; відмова експерта від виконання покладених на нього обов'язків; дача свідомо неправдивого висновку експерта; видача підроблених медичних документів; хабарництво.

Для визнання необережним злочином, недбале ставлення медичного працівника до своїх службових обов'язків повинне бути у причинному зв'язку з несприятливим результатом чи наслідками лікування. Такі результати можуть бути викликані й різноманітними причинами, що не залежать від дій медичного персоналу: тяжкістю захворювання, небезпекою і швидким перебігом хвороби, запізнілим зверненням хворого за лікарняною допомогою, індивідуальними особливостями організму хворого, невиконанням хворим вказівок лікаря та інше.

Підставами для притягнення до кримінальної відповідальності за халатність можуть бути недостатнє обслідування хворого, невиконання спеціальних діагностичних досліджень, невірне чи несвоєчасне призначення ліків, неприпустима заміна одних ліків іншими (наприклад, порушення встановленої схеми послідовного призначення антибіотиків), перевищення допустимих доз ліків і невірний спосіб їх введення, несвоєчасне проведення операції, несвоєчасна госпіталізація та інше. Прикладом тому може бути кримінальна справа, що була порушена проти лікаря Сквирської районної лікарні (Київська область). Як встановлено слідством, 31-річний хворий Т. потрапив в лікарню в тяжкому стані з болями в животі, нудотою. Лікар, який лікував хворого, не помітив явних ознак перитоніту і призначив пацієнту лікування як при серцевому захворюванні. Через три дні хворий помер в тяжких стражданнях. За декілька годин до смерті було встановлено дійсний діагноз захворювання - проривна виразка шлунка, але врятувати людину не вдалося.

До порушення процесу лікування при хірургічних операціях відноситься також недбала підготовка до операції, самостійне проведення операції лікарем, який не мав спеціальної підготовки, залишення інструментів та перев'язочних матеріалів у порожнині тіла хворого.

Кожна з перерахованих необережних дій може призвести як сама по собі, так і в сукупності з іншими необережними діями до тяжких для здоров'я та життя пацієнта наслідків. Практика судово-медичної експертизи свідчить, що одна необережна дія лікаря породжує іншу необережність. Наприклад, недбале ставлення до проведення діагностики може стати причиною несвоєчасної госпіталізації. Тому у випадках необережних дій медичних працівників кримінальна відповідальність визначається як власне діями лікаря, так і їхніми наслідками.

Лікарськими помилками визнаються дії медичного персоналу, при яких повністю виключено можливість умислу чи необережності або злочинної самовпевненості. Лікарські помилки можуть мати діагностичний, лікувальний чи організаційний характер і зумовлюються об'єктивними чи суб'єктивними причинами. Наслідки такої помилки залежать або від недосконалості медичних розробок, або від об'єктивних складнощів у роботі. Наприклад, складнощі діагностики можуть бути обумовлені особливостями перебігу патологічного процесу у конкретного хворого, а особливо, якщо цей процес поєднується з іншими хворобливими станами. Діагностичні помилки зустрічаються в лікарській практиці частіш інших.

Допущення лікарської помилки внаслідок недосвідченості у ряді випадків може кваліфікуватись як вчинення злочину - халатності, тобто неналежного виконання своїх професійних обов'язків.

Нещасливими випадками у медичній практиці визнають несприятливий результат лікування хворого в результаті випадкового збігу обставин і об'єктивної неможливості передбачити наслідки дій медичного персоналу при відсутності недбалості, халатності чи лікарської помилки з їх боку. Їх неможливо передбачити навіть при самому сумлінному відношенні медичного персоналу до своїх обов'язків. Наприклад, настання смерті внаслідок підвищеної чутливості організму до правильно призначених ліків (окремі види наркозу, антибіотики тощо). Запізніле звернення за лікарською допомогою також може призвести до небажаних наслідків, коли всі спроби лікарів врятувати хворого виявляються марними.

За лікарські помилки і нещасливі випадки кримінальної відповідальності не передбачено. Їх причини і результати обговорюються на медичних нарадах, науково-практичних конференціях, лікарсько-контрольних комісіях для прийняття відповідних заходів щодо недопущення негативних випадків у процесі лікування та удосконалення медичної практики.

Порушення професійних обов'язків медичними працівниками може тягнути за собою встановлену законодавством дисциплінарну відповідальність, якщо їх дії не містять складу злочину. Це може бути невиконання правил внутрішнього розпорядку, запізнення на роботу, невиконання чи неякісне виконання розпоряджень керівництва тощо. Наслідком систематичного невиконання професійних обов'язків, що визнається грубим порушенням трудової дисципліни, може бути звільнення з роботи.