Персоналістична наукова школа бухгалтерського обліку

Вчені, що підтримували персоналістичний

підхід, критикували закон США, який

вимагав, щоб акції оцінювалися за номіналом. Вони запропонували відхилення від номінальної вартості акцій відображати на спеціальних рахунках і вимагали переоцінки кожного виду цінностей за поточними ринковими цінами. Цей підхід підтримував Р. Стівенсон, проте Л. Міддлдітч і Р. Кестер виходили з того, що на рахунках повинна відображатись оцінка за собівартістю, а сам баланс може бути відкоригований за ринковими цінами.

У

Інституалістична наукова школа бухгалтерського обліку

середині персоналістичної школи утворилася група вчених на чолі з Г. Свінеєм, які перебували під впливом ідей Е. Шмаленбаха, враховували досвід європейської інфляції і називали свою концепцію стабілізованою бухгалтерією.

На відміну від персоналістів інституалісти виступали за оцінювання статей балансу за собівартістю. Пікслей Ф.

вважав, що бухгалтер повинен здійснювати оцінку активів на первісному рівні, тобто за собівартістю. Він підкреслював, що незмінність оцінки призводить до утворення прихованих резервів, але це виправдано двома причинами: 1) не можна вважати фінансовим результатом те, що не виявлено в грошах, 2) підприємство має право користуватися фінансовою автономією.

Таким чином, бухгалтери англомовних країн (Англія, США) у ХІХ та на початку ХХ ст. переважно ігнорували наукові основи бухгалтерського обліку, розглядали його виключно як практичну діяльність – просте як збирання та групування звітних даних. Цей напрям у поглядах на облік дістав назву позитивізму. Його прихильники були переконані, що кожна фірма самостійно встановлює правила організації та вибирає методи ведення бухгалтерського обліку. При цьому відповідальність за організацію облікового процесу на підприємстві несе не головний бухгалтер, а управляючий.

Представники англо-американської школи значну увагу приділяли оперативності отримання інформації, використанню облікової інформації для потреб управління підприємством. Бухгалтер один раз на місяць за аналітичними регістрами, які вели на місцях оперативні працівники, заповнював журнал, заносив місячні обороти на рахунки Головної книги. З Англії поширилася в інших країнах персоналізація рахунків – інтерпретація кожного рахунку як екрану, за допомогою якого спостерігають за поведінкою службовців (товари – комірник, каса – касир, основні засоби – комендант).

6. Російська облікова школа

Російська облікова школа була сформована у XIX ст. У царській Росії вона не поділялась на окремі напрями. Її основними представниками були О. В. Прокофєв, П. І. Рейнбот, А. М. Вольф, Ф. В. Єзерський, Е. Г. Вальденберг, Е. Е. Сіверс, І. П. Шмельов, М. С. Лунський, Г. А. Бахчисарайцев та інші.

С

О. В. Прокоф’єв

аме у XIX ст. Росія досягла значного збільшення товарного виробництва, у зв’язку з чим під впливом європейської наукової думки набула широкого розповсюдження подвійна бухгалтерія. Тому більшість наукових робіт того часу була присвячена впровадженню й поширенню подвійної бухгалтерії в Росії.

П

П. І. Рейнбот

раці московського вченого О. В. Прокоф’єва були одними з перших праць з теорії та методики обліку в Росії. Найбільш популярною була його праця: „Курс двойной бухгалтерии”, що втйшла друком у 1883 р. У ній роботі автор подав практичні вказівки щодо вивчення техніки облікових записів у Росії.

Надзвичайною популярністю користувалися також праці П. І. Рейнбота, такі, як „Полный курс коммерческой бухгалтерии по простой и двойной системам” (1866), у якій було викладено порядок ведення облікових книг, і „Фабричное счетоводство” (1875), що була присвячена промисловому обліку.

А. М. Вольф

О

Ф. В. Єзерський

дним із перших учених у Росії, хто назвав бухгалтерський облік наукою, був А.М. Вольф. У 1875 р. він відкрив перший у Петербурзі бухгалтерський кабінет та курси бухгалтерського обліку. Слід зазначити, що наприкінці XIX ст. у Росії з’являються професійні періодичні наукові видання з обліку. Саме з А. М. Вольфом пов’язано видання першого журналу з обліку – “Счетоводство” (1888–1904, Санкт-Петербург).

Характерною особливістю тих часів у Росії був пошук ученими – бухгалтерами інших, крім подвійної, систем обліку. Так, у 1870 р. Ф. В. Єзерський запропонував „потрійну” систему рахівництва. Суть її полягала у веденні тільки трьох рахунків – „Каса”, „Цінності”, „Капітал” і відкритті трьох регістрів обліку: Журналу, Головної книги і Звіту, що замінював баланс. Реєстрація господарських фактів, за його пропозиціями, велася за трьома напрямами: надходження, видаток і залишок. На думку Ф. В. Єзерського, запропонована ним система рахівництва давала можливість максимально збільшити точність записів і позбавитись помилок в обліку. У ті часи популярністю користувався журнал “Счетовод” (1889–1914), редактором якого був Ф. В. Єзерський. У ньому висвітлювалися практичні та теоретичні аспекти обліку, а також друкувалися матеріали для заочного навчання з рахівництва.