Університетське самоврядування

Перші університети мали своє самоврядування i користувались певною автономією стосовно церкви, феодалів i міських магістратів. Учні називались студентами, (від лат. – “старанно вчитися”). Вони об’єднувались у провінції і нації.

Усі викладачі гуртувалися в особливі організації, так зва­ні факультети (від лат. – здібності), члени яких характеризувалися здатністю викладати той чи інший навчальний предмет. Викладачі вибирали голову факультету – декана. Пізніше під словом “факультет” почали розуміти відділення університету, на якому викладалась та чи інша галузь знань.

Середньовічні університети були автономними установами, які мали органи самоврядування. Ректором (з лат. – начальник цеху) називали голову університету, якого обирали на загальних зборах, теоретично ним міг стати навіть студент. Шляхом виборів призначались й інші посадові особи.

Види навчання

Основними видами занять в університетах були лекції, коли професор читав по книзі текст i коментував його, і диспути (рис. 5.2). Лекція являла собою читання

Рис. 5.2. Види навчання в університеті

тексту, який ви­вчали, та пояснення цього тексту у вигляді коментарів до нього або до його окремих частин (праці Аристотеля – на філософському факультеті, трактати Гіппократа – на медичному). Останні були характерні для середньовічних університетів. Їх організовували на основі тез, які наперед повідомляли учням і потім обговорювали.

Другою формою навчання був дис­пут, або прилюдні дискусії, які періодично влаштовувались на богословсько-філософські теми та основою яких була теза для обговорення. Тезу обирав магістр. Заперечення висував або він сам, або його студенти (в тому числі й ті, що випадково потрапили на диспут). Диспути проходили гаряче i тривали інколи по 10-12 годин з невеликою перервою на обід. Крім того, учні виконували ще й письмові вправи – писали трактати.

Головний диспутант мусив заздалегідь оприлюднити тези теми, яку давали для обговорення. На диспуті висловлювались докази за і проти висловленої думки. Їх черпали з книг. Перемагав той, хто міг навести більше цитат, витягів з творів визнаних авторів, підкріплюючи ними свою думку. В одному з диспутів оксфордський магістр Дунс Скотт (1266–1309) вислухав і запам'ятав 200 тез і тут же послідовно їх заперечив. Якщо студент виконував усе передбачене навчальною програмою, то одержував титул бакалавра, далі – магістра, доктора.

У цей період викладання велося латиною – міжнародною мовою тогочасної науки. Отож юнаки з різних країн могли вчитися в будь-якому університеті Європи. Лише в XIV ст. з'явились школи з викладанням національними мовами. Навчання було усним. Письмових завдань в аудиторіях не давали. Щоб полегшити студентам запам'ятовування, використовували спеціальні прийоми. Наприклад, граматичним правилам надавали віршової форми.

Надзвичайна складність навчання призводила до того, що титул бакалавра одержувала лише третина студентів, а магістра – тільки кожний шістнадцятий.

... університет – джерело наук, звідки люди мають черпати зрілість духовну, різні чесноти й ерудицію...

А. Г. Нудьга

Більшість середньовічних університетів мали чотири факультети (рис. 5.3):

Рис. 5.3. Факультети середньовічного університету

Обов'язковим для кожного вступника був артистичний (підготовчий) факультет, зазвичай найбільш численний. Це був загальноосвіт­ній факультет зі строком навчання 5–7 років, протягом яких ви­вчали “сім вільних мистецтв” (Septemartes liberales) – граматику, риторику, основи діалектики (опанувавши ці три науки, студент одержував ступінь бакалавра мистецтва), філософію, арифметику та геометрію, астрономію, музику, після засвоєння яких студент діставав ступінь магістра мистецтва і міг вступити на богословський, медичний та юридичний факультети. На підготовчому факультеті студент також здобував основні знання з латинської мови.

Загалом навчальну програму “артистичних” (підготовчих) факультетів середньовічних університетів, братських шкіл, колегіумів та академій можна уявити так (рис. 5.4).

Рис. 5.4. Навчальний цикл

Навчальні програми включали два цикли: словесний (artes sermonicales, або trivium – “три дороги”) – граматика, риторика, діалектика (логіка) і реальний

(artes reales, materials, або quadrivium – “чотири дороги”) – арифметика, геометрія, астрономія та музика.

Крім того, було ще три “стар­ших” факультети: медичний, юридичний, богословський (строк навчання 5–6 років), на які студентів приймали лише по закін­ченні “артистичного” факультету.

Після закінчення повного курсу навчання в університеті (11–13 років) студенти діставали звання “доктора наук”.