Хронологія впровадження освітнього рівня “доктор”

Період	Країна	Характеристика
1130 р.	Болонья	Вперше надано науковий ступінь “доктор”
1231 р.	Франція	Надано науковий ступінь “доктор” у Паризькому університеті
ХІІ ст.	Європа	Титул “доктор” як почесна відзнака відомим ученим
XV ст.	Німеччина	Докторів зараховували до почесного шляхетного стану
XV ст.	Англія	Доктори музики
XVI ст.	Європа	Надання ступеню доктора на юридичному, медичному та богословському факультетах
XVIІІ ст.	Європа	Філософські факультети сприйняли “доктор” як науковий ступінь
XVIІІ ст.	Європа	Надання докторського ступеню жінкам
ХІХ ст.	Європа	Запроваджено титул “почесний доктор”

Початково ступені доктора та магістра були рівнозначними. Тільки з ХVІ ст. на юридичному, медичному та богословському факультетах першості набув ступінь доктора, тоді як філософи віддавали перевагу ступеню магістра. З кінця ХVІІІ ст. і філософські факультети більшості університетів сприйняли докторство як вищий науковий ступінь.

За імперськими німецькими законами особи, що здобували ступінь доктора, прирівнювались до дворянського стану. Часто західні університети, а іноді й українські та російські, за особливі заслуги давали почесні (honoris causa) докторські дипломи. Роздача почесних докторських ступенів (per diploma) здійснювалася за вибором університетських рад під час великих академічних свят та ювілеїв. У новітню добу ступінь доктора почали присвоювати і жінкам.

У різних країнах, навіть у різних університетах однієї країни, були різні вимоги до присвоєння ступеню доктора. Наприклад, в університетах Німеччини були такі правила (рис. 5.7).

Рис. 5.7. Вимоги для отримання ступеня доктора

Після цього докторант мав подати дисертацію, в деяких університетах вимагали її публічного захисту. На богословському факультеті надавали лише honoris causa. В Німеччині тривалий час практикувавли promotio in absetia без іспиту, тільки на основі надісланої дисертації, часто навіть не надрукованої.

Згодом порядок присудження наукового ступеню – доктора був таким. Ступінь доктора наук присвоюється після промоції (лат. Promotio) або габілітації (лат. Habilitatio), під час якої претендент виступає з викладом своєї праці, а промотори (у нас це офіційні опоненти) дають їй оцінку і пропонують рішення – присудити науковий ступінь доктора відповідної галузі науки.

У деяких країнах, наприклад в Австрії, за наявності вагомих праць науковий ступінь могли присудити без промоції дисертації, одразу після здачі трьох ригорозів (іспитів) (рис. 5.8).

Рис. 5.8. Порядок присудження наукового ступеню “доктор” у різних країнах

В Україні та Росії для здобуття ступеню доктора достатньо було попередньо здобути ступінь магістра, за винятком медичного факультету, де вимагали докторську дисертацію з публічним захистом нової наукової проблеми, поданої та розробленої в ній.

У деяких країнах є два види ступеню доктора – доктор філософії, який присвоюють на підставі наукового доробку та складання відповідного іспиту, і доктор “габілітований”, який присвоюють на підставі захисту дисертації.

З XII ст. титул доктора почали надавати і як почесну відзнаку відомим ученим з додаванням певного означення. Наприклад, Тома Аквінський мав титул doctor angelicus (ангельський), Р. Бекон – doctor mirabilis (незвичайний), св. Бонавентура – doctor seraphicus.

З виникненням інституту докторів з'явилися і певні привілеї для власників цього титулу. Наприклад, викладати в університетах і брати участь у наданні докторського ступеню іншим особам мали право лише доктори. З XV ст. докторів зараховували до шляхетного (дворянського) стану. Урядові посади обіймали також лише доктори, до яких зверталися через титули IIIustris (ваша cвітліcть), Nobilis (ваше благородство) чи Nodolissimus (ваша знаменитість), що ставило їх на один щабель з дворянами. Німецькі закони 1500, 1530, 1540 і 1577 рр. про порядок використання мундирів вимагали, щоб доктори і їх родичі одягалися так, як шляхта. Їх “м'якше” карали за борги, запрошення їх до суду мало відбуватися у поважній формі. У Франції доктори мали право бути професорами titulare, agreges (штатними викладачами ліцеїв), а в Німеччині та Росії – обіймати професорські кафедри.

У XV ст. англійські університети в Ок­сфорді та Кембриджі почали надавати докторські ступені в галузі музики (наприклад, Гайдну), з XVIII ст. цим шляхом пішли і деякі німецькі університети.

До XVIII ст. докторський ступінь на­давали лише чоловікам. Першими жінками-докторами були Дорота Шлєзер (1787 р., філософський факультет, Геттінген), Марія Кароліна Сібольд (1817 р., медичний факультет, Гессен). Вперше право жінок на докторський ступінь узаконила Швейцарія у 1867 р., потім Швеція – у 1870, Данія – у 1875 р., Італія – у 1876 р., Кембриджський університет – у 1881 р. З 1866 по 1882 рр. у Франції здобули титул доктора 109 жінок. У Росії цим правом жінки почали користуватися із заснуванням вищого лікарського жіночого інституту у 1897 р.

За всіх можливих відмінностей у різних країнах учений ступінь доктора залишався і залишається єдиним, основним і незмінним у всьому науковому світі.

Доктор філософії (Rh. D.) – західний, американський вчений ступінь, володар якого завжди має переваги під час працевлаштування у трудовій кар’єрі. Назва цього ступеню зовсім не пов’язана з філософією, оскільки це може бути фахівець з хімії, фізики, психології та ін.

Цього ступеню набувають за такими етапами (рис. 5.9).

Рис. 5.9. Порядок здобуття наукового ступеню “доктора філософії”

І хоча, здавалося б, ця система повністю повторює нашу аспірантуру, та це не зовсім так, бо наукова робота в межах Rh.D. є більш гнучкою, демократичною, індивідуальною. В ній все залежить від здібностей здобувача і вмілого наукового керівництва. Принципово важливим є останнє: якщо у вченого не буде здобувачів вченого ступеню, – він просто залишиться без роботи.

На сьогодні існує достатньо пропозицій щодо змін системи присвоєння наукового ступеню доктора наук. Так, одним з найдієвіших проектів, спрямованих на підвищення статусу, авторитету докторських програм, став проект Європейської асоціації університетів (ЄАУ), розпочатий 2004 року, в якому взяли участь 49 європейських університетів 25 країн. Мета проекту – максимально вивчити і проаналізувати практику підготовки докторських дисертацій у європейських країнах і зробити такі програми максимально ефективними, взаємовигідними.

Окрім наукових ступенів, у вищій школі в різні часи використовували поняття “професор” і “доцент”, які на сьогодні чітко виокремились і мають загальну назву “вчені звання”. При цьому якщо звання “професора” історично використовувалось в університетах різних країн, то звання доцента більш притаманне лише царській Росії.