23.4. Звільнення від покарання та від його відбування

ЗУпКВ встановлює вичерпний перелік підстав, за наявності яких неповнолітня особа, яка вчинила злочин, може бути (а в деяких випадках повинна бути) звільнена: 1) від покарання за вчинений злочин (стаття 105 і 106 КК); 2) від реального відбування покарання, призначеного вироком суду (ст. 104 КК); 3) достроково від подальшого відбування частково відбутого засудженим покарання, призначеного вироком суду (ст. 107 КК України).

Відповідно до ст. 104 КК звільнення від відбування покарання з випробуванням застосовується до неповнолітніх відповідно до статей 75-78 цього Кодексу, з урахуванням положень, передбачених цією статтею. Тобто ці положення визнаються законодавцем як спеціальні щодо загальних правил звільнення від відбування покарання з випробуванням усіх інших осіб, які вчинили злочини. Звільнення таких осіб від відбування покарання з випробуванням є можливим тоді, коли суд, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та обставини справи, при призначенні зазначених у ст. 75 КК покарань (в їх числі й позбавлення волі на строк не більше п'яти років) дійде висновку про можливість виправлення підсудного без відбування покарання. У цьому випадку суд ухвалює: звільнити засудженого від відбування призначеного йому покарання з випробуванням - невчинення протягом визначеного судом іспитового строку (в межах від 1 до 3 років) нового злочину та виконання обов'язків, покладених на нього судом. Обов'язки, які суд може покласти на особу, звільнену від покарання з випробуванням, визначені в ст. 76, а правові наслідки звільнення від відбування покарання з випробуванням - в ст. 78 КК України .

¹ Матишевсъкий П. С Указ, праця. - С. 336-337.

568

У ст. 104 КК передбачені такі спеціальні правила: 1) звільнення від відбування покарання з випробуванням може бути застосовано до неповнолітнього лише у разі його засудження до арешту або позбавлення волі; 2) іспитовий строк установлюється тривалістю від одного до двох років; 3) у разі звільнення неповнолітнього від відбування покарання з випробуванням суд може покласти на окрему особу, за її згодою або на її прохання, обов'язок щодо нагляду за засудженим та проведення з ним виховної роботи.

Відповідно до ч. 1 ст. 105 КК неповнолітній, який вчинив злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути звільнений судом від покарання, якщо буде визнано, що внаслідок щирого розкаяння та подальшої бездоганної поведінки він на момент постановления вироку не потребує застосування покарання.

Юридичний факт для такого звільнення від покарання, складається з таких умов: 1) вчинення неповнолітнім злочину невеликої (ч. 2 ст. 12 КК) або середньої (ч. З ст. 12 КК) тяжкості; 2) щире каяття щодо вчиненого злочину та подальша бездоганна поведінки неповнолітнього (допомога потерпілому як одразу ж після посягання, так і згодом; добровільне і повне усунення шкоди, заподіяної злочином; утримання інших учасників посягання від його продовження або повторення; з'явлення із зізнанням до органів влади; викриття співучасників; правдиві свідчення в ході досудового слідства і судового розгляду справи; добросовісне ставлення до праці чи навчання; дотримання правил поведінки в громадських місцях та в побуті. Відповідні дії мають свідчити про певну лінію поведінки неповнолітнього в період після вчинення злочину, його намагання спокутувати вину, виправитися ; 3) впевненість суду, що неповнолітній на момент винесення вироку не потребує призначення покарання, однак до нього слід застосовувати ПЗВХ (з урахуванням тяжкості вчиненого злочину, вікового, розумового та психологічного стану особи неповнолітнього, а також матеріалів справи (місце, час, спосіб вчинення злочину, його наслідки) тощо . Ці умовами у їх сукупності є обов'язковими для звільнення неповнолітнього, який вчинив злочин, від покарання із застосуванням ПЗВХ.

Якщо суд внаслідок оцінки цих обставин дійде висновку про те, що неповнолітній для досягнення мети виправлення, запобігання вчиненню нових злочинів на момент постанови вироку не має потреби в призначенні покарання, він застосовує до неповнолітнього одне або декілька примусових заходів виховного характеру: 1) застереження; 2) обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього; 3) передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, чи під нагляд педагогічного або трудового

¹ Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / за ред. М. І. Мельника, М. І. Хавронюка. - 4-те вид., перероб. та доповн. - К., 2007. - С 231.

² Матишевсъкш П. С Указ, праця. - С. 338.

569

колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання; 4) покладення на неповнолітнього, який досяг чотирнадцятирічного віку і має майно або прибуток, обов'язку відшкодування заподіяних майнових збитків; 5) направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років.

У разі ухилення неповнолітнього від застосованих до нього примусових заходів виховного характеру ці заходи скасовуються і він направляється для відбування призначеного покарання.

Умови застосування тих самих заходів виховного впливу при звільненні неповнолітнього від кримінальної відповідальності і при звільненні від покарання необхідно розрізняти за такими ознаками: а) звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням вказаних заходів можливо, якщо неповнолітній вперше вчинив злочин невеликої тяжкості або необережний злочин середньої тяжкості (ст. 97 КК). При звільненні від покарання умови більш м'які: неповнолітній може вчинити злочин невеликої або середньої тяжкості (ст. 105 КК), тобто законодавець не вимагає, щоб ці злочини були вчинені вперше; б) звільнення від кримінальної відповідальності можливе у разі, якщо виправлення неповнолітнього, який вчинив злочин невеликої тяжкості або необережний злочин середньої тяжкості, можливе без застосування покарання (ст. 97 КК). При звільненні від покарання (ст. 105 КК) він може бути звільнений судом від покарання, якщо буде визнано, що внаслідок щирого розкаяння та подальшої бездоганної поведінки він на момент постановления вироку не потребує застосування покарання. Отже, вимоги до посткримінальної поведінки неповнолітнього при звільненні його від кримінальної відповідальності та при звільненні від покарання різні.

Звільнення від кримінальної відповідальності та покарання у зв'язку із закінченням строків давності застосовуються судом до осіб, які вчинили злочин у віці до вісімнадцяти років, відповідно до загальних вимог, викладених у статтях 49 та 80 КК з обов'язковим додержанням положень, викладених у ст. 106 КК.

Особа, яка вчинила злочин у віці до вісімнадцяти років, звільняється від покарання, якщо з дня набрання чинності обвинувальним вироком його не було виконано і минули такі строки: 1) два роки - у разі засудження до покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, а також при засудженні до покарання у виді позбавлення волі за злочин невеликої тяжкості; 2) п'ять років - у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі за злочин середньої тяжкості, а також при засудженні до покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше п'яти років за тяжкий злочин; 3) сім років - у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк більше п'яти років за тяжкий злочин; 4) десять років - у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі за особливо тяжкий злочин.

Питання, пов'язані із призупиненням та перериванням строків давності виконання обвинувального вирку щодо неповнолітніх винних, вирішуються на підставі ч. З ст. 80 КК.

570

Статтею 107 КК передбачено, що до осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі за злочин, вчинений у віці до вісімнадцяти років, може бути застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування покарання незалежно від тяжкості вчиненого злочину. Умови застосування цього виду звільнення закріплені у ч.ч. 2-3 ст. 107 КК України, до яких належать: а) неповнолітній засуджений сумлінною поведінкою і ставленням до праці та навчання довів своє виправлення (відсутність дисциплінарних стягнень, наявність заохочень, високі показники у праці, успішне навчання тощо ); б) неповнолітній засуджений відбув: 1) не менше 1/3 призначеного строку покарання у виді позбавлення волі за злочин невеликої або середньої тяжкості і за необережний тяжкий злочин; 2) не менше 1/2 строку покарання у виді позбавлення волі, призначеного судом за умисний тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин, а також, якщо він раніше відбував покарання у виді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинив у віці до вісімнадцяти років новий умисний злочин, за який він засуджений до позбавлення волі; 3) не менше 2/3 строку покарання у виді позбавлення волі, призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин, а також, якщо він раніше відбував покарання у виді позбавлення волі і був умовно-достроково звільнений від відбування покарання, але до закінчення невідбутої частини покарання та до досягнення вісімнадцятирічного віку знову вчинив умисний злочин, за який він засуджений до позбавлення волі.

Матеріали про умовно-дострокове звільнення, які подають органи, що виконують покарання, мають відповідати вимогам, передбаченим ст. 154 КВК України. Коли ці вимоги не виконано (характеристика не відображає процесу виправлення засудженого або стосується не всього періоду відбування ним покарання, немає даних про попередні судимості та відшкодування матеріальних збитків, не подано витяг із рішення спостережної комісії або служби у справах неповнолітніх тощо) і заповнити ці прогалини в судовому засіданні неможливо, суддя на стадії підготовки справи до розгляду повертає матеріали для відповідного оформлення, а коли недоліки виявлено в судовому засіданні, - виносить відповідну ухвалу, в якій зазначає підстави для повернення матеріалів. Відсутність у матеріалах даних про можливість працевлаштування засудженого після умовно-дострокового звільнення від відбування покарання не може бути підставою для відмови у задоволенні подання. Щодо осіб, які вчинили злочин у віці до 18 років, суду необхідно з'ясовувати, де вони проживатимуть, працюватимуть або навчатимуться, якщо до них буде застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування покарання (пункти 13-14 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про умовно-дострокове

¹ Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / за заг. ред. П. П. Андрушка, В. Г. Гончаренка, Є. В. Фесенка. - 2-е вид., перероб. та доп. -К. : Дакор, 2008. - С. 246.

571

звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м'яким» від 26.04.2002 № 2).

Відповідно до ст.ст. 538 і 539 КПК умовно-дострокове звільнення від відбування покарання застосовуються місцевим судом, в межах територіальної юрисдикції якого засуджений відбуває покарання, за спільним поданням органу, що відає відбуванням покарання, і спостережної комісії або служби у справах дітей.

Згідно з ч. 4 ст. 107 КК до неповнолітніх заміна невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням не застосовується, тому у разі наявності відповідних підстав, неповнолітній має бути звільнений від відбування покарання. У разі вчинення особою, до якої було застосовано умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, протягом невідбутої частини покарання нового злочину суд призначає їй покарання за правилами про призначення покарання за сукупністю вироків та правилами складання покарань і зарахування строку попереднього ув'язнення.