10.4. Необережність та її види

Необережна форма вини менш поширена, ніж умисна. Крім того, за інших рівних умов необережні злочини набагато менш небезпечні порівняно з посяганнями, вчинюваними умисно. Це пояснюється тим, що вчинення необережних злочинів обумовлено в основному недостатньо дбайливим, несумлінним ставленням винного до найзначущих суспільних відносин, недисциплінованим, безтурботним виконанням службових повноважень, а також інших соціальних обов'язків. Водночас, незважаючи на менший ступінь небезпеки порівняно з умисними деліктами, необережні злочини в деяких випадках здатні заподіяти істотнішу шкоду охоронюваним законом суспільним інтересам. Досить згадати такі наслідки, як катастрофа на Чорнобильській АЕС, загибель теплохода «Адмірал Нахімов», що були заподіяні через необережність.

Основою необережних злочинів, переважно, є недбале, халатне ставлення особи до своїх обов'язків, а також охоронюваних законом суспільних відносин, що обумовлює досить високий ступінь небезпеки винного.

Відповідно до ч. 1 ст. 25 КК необережність поділяється на злочинну самовпевненість та злочинну недбалість. Першим видом

¹ Фріс П. Л. Кримінальне право України. Загальна частина : навч. посіб.] / П. Л. Фріс. - Київ : «Центр навчальної літератури», 2004. - С 125.

207

необережності є самовпевненість. Відповідно до ч. 2 ст. 25 КК необережність є злочинною самовпевненістю, якщо особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), бо легковажно оозоаховувала на їх відвернення.

Інтелектуальний елемент самовпевненості утворює передбачення винним можливості настання суспільно небезпечних наслідків. Можливість настання суспільно небезпечного наслідку при самовпевненості - винний припускає, що в аналогічній ситуації може бути заподіяна певна шкода, однак на свій випадок таку можливість не поширює. Можливість заподіяння шкоди при самовпевненості на відміну від непрямого умислу, де вона реальна, є абстрактною, неконкретизованою. При вчиненні необережних злочинів суб'єкт завжди усвідомлює фактичний зміст вчинюваного діяння. Проте в необережних злочинах суспільну небезпеку представляє не саме діяння, а ті наслідки, що воно спричиняє. Завдяки цьому винний не може усвідомлювати суспільної небезпеки вчинюваного діяння, тому що воно саме по собі, у відриві від наслідку, не є злочинним. Так, коли водій перевищує встановлену швидкість, внаслідок чого відбувається дорожньо-транспортна пригода, що спричинила загибель людей, безумовно, він розуміє фактичний зміст того, що відбувається. Однак власне перевищення швидкості є не злочином, а адміністративним проступком, завдяки чому водій може не усвідомлювати його суспільної небезпеки.

Вольовий елемент злочинної самовпевненості утворюють дві ознаки: небажання настання суспільно небезпечного наслідку і необгрунтований розрахунок його запобігти. Небажання (як ознака вольового моменту самовпевненості) - негативне ставлення винного до можливості настання суспільно небезпечного наслідку. У такому разі воля винного займає активну позицію, завдяки чому він докладає певних зусиль, спрямованих на те, щоб запобігти настанню шкоди. Він не просто не бажає спричинення шкідливого наслідку, але легковажно розраховує на певну обставину, що, на його думку, повинна сприяти запобіганню наслідку. Так, Г., керуючи вантажним автомобілем, в умовах дощу порушив правила дорожнього руху і виїхав на зустрічну смугу дороги, де зіштовхнувся із зустрічною автомашиною, внаслідок чого пасажирам Г. і водію зустрічного автомобіля була заподіяна шкода здоров'ю. У такій ситуації Г., порушуючи правила дорожнього руху, передбачав, що в цілому його дії можуть бути причиною автотранспортної події і заподіяння шкоди здоров'ю. При цьому він не бажав настання зазначеного наслідку і прагнув його запобігти.

Легковажний розрахунок винного попередити заподіяння шкоди суспільним відносинам - це неправильна оцінка особою власних сил, поведінки інших осіб, надійності роботи механізмів чи агрегатів, а також сил стихії. Наприклад, порушуючи режим експлуатації промислового механізму, винний передбачає, що це може викликати вихід його з ладу, але при цьому розраховує на його надійну роботу. Однак його розрахунок виявляється необгрунтованим, що призводить до заподіяння матеріальної шкоди у великих розмірах. Неправильно

208

представляючи свої можливості чи обставини ситуації, особа не відмовляється від реалізації своїх намірів і вибирає суспільно небезпечний спосіб їх здійснення, будучи переконаним, що йому вдасться уникнути настання шкоди. Але, завдяки тому, що знання ситуації є неповним чи винний неадекватно оцінює свої здібності, відбувається заподіяння суспільно небезпечних наслідків.

За своїм внутрішнім змістом злочинна самовпевненість у деякій мірі перетинається з непрямим умислом. Однак ці різновиди умислу і необережності мають низку істотних розходжень. Насамперед необхідно враховувати, що при вчиненні умисного злочину, суспільно небезпечним і злочинним визнається саме по собі вчинене діяння, у той час як при вчиненні необережного делікту злочинним є тільки наслідок. З цієї причини при вчиненні посягання з непрямим умислом винний має усвідомлювати його суспільну небезпеку, тоді, як у необережних злочинах така ознака відсутня. Інтелектуальний момент непрямого умислу і злочинної самовпевненості характеризується передбаченням можливості заподіяння шкоди. Але при непрямому умислі можливість є реальною, тобто існує висока ймовірність настання наслідку. Самовпевненість відрізняється передбаченням винним не реальної, а абстрактної можливості. Це означає, що особа в цілому усвідомлює - в аналогічній ситуації може наступити шкода, але на свій випадок таку можливість не поширює.

Основні відмінності непрямого умислу від самовпевненості можна з'ясувати з аналізу їхніх вольових елементів (табл. 6). Непрямий умисел, як і самовпевненість, характеризується небажанням настання шкоди. Однак при умислі особа сприймає можливість заподіяння шкоди як належне чи ставиться до цього байдуже, тоді як при самовпевненості - активно негативним чином ставиться до такої можливості. При цьому, вчинюючи злочин із самовпевненості, винний розраховує на певну обставину, що, на його думку, повинна запобігти заподіянню шкоди.

Таблиця 6

Відмінність непрямого умислу від злочинної самовпевненості

Непрямий умисел	Злочинна самовпевненість
1. Винний усвідомлює суспільну небезпеку вчинюваного діяння.	1. Винний не усвідомлює суспільну небезпеку вчинюваного діяння.
2. Винний передбачає реальну можливість настання спільно-небезпечного наслідку.	2. Винний передбачає абстрактну можливість настання суспільно небезпечного наслідку.
3. Винний не бажає заподіяння шкоди, але в цілому схвалює її настання, або відноситься до неї байдуже.	3. Винний не бажає заподіяння шкоди, і ставиться до неї негативно.
4. Винний не вчинює заходів, необхідних для запобігання шкоди.	4. Винний розраховує на певні обставини, що, на його думку, повинні запобігти настанню наслідку.

209

Злочинна недбалість. Відповідно до ч. З ст. 25 КК необережність є злочинною недбалістю, якщо особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), хоча повинна була і могла їх передбачити.

Інтелектуальний елемент недбалості виражається в непередбачені винним можливості настання суспільно небезпечних наслідків. Це означає, що в такій ситуації винний не усвідомлює можливості заподіяння шкоди в результаті здійснюваних ним дій чи бездіяльності. Передумовою непередбачення суб'єктом можливості заподіяння суспільно небезпечного наслідку є незнання ним фактичної ситуації вчинюваного діяння. Так, громадянин Г. повертався з полювання в санях разом із гр. Ю. У гр. Г. була заряджена двостволка. Сані на повороті перевернулися, при цьому гр. Г. рукавицею зачепив спусковий гачок гвинтівки, стався постріл, яким гр. Ю. був поранений. Дії гр. Г. треба кваліфікувати як необережне тілесне ушкодження Ю., хоча Г. не передбачив наслідків своїх дій, але повинен був і міг їх передбачити, якби був обачнішим . У такій ситуації він не знав тієї обставини, що зазначений поворот шляху призведе до настання цих наслідків.

Вольовий елемент розглянутого виду необережності характеризується недостатньою напругою вольових зусиль винного, спрямованих на те, щоб передбачити небезпеку заподіяння шкоди. У такій ситуації суб'єкт має достатні можливості для того, щоб приклавши певні вольові зусилля усвідомити фактичний характер вчинюваного діяння, однак не робить цього, що є передумовою настання суспільно небезпечного наслідку. Винний поводиться тут непередбачливо і неуважно, виявляючи недбалість щодо охоронюваних законом суспільних відносин.

Злочинна недбалість поряд з інтелектуальним і вольовим елементами, характеризується наявністю об'єктивної і суб'єктивної ознак. Об'єктивна ознака недбалості виражається в тому, що на винному лежить обов'язок передбачити можливість настання суспільно небезпечних наслідків. Такий обов'язок передбачати настання шкоди може виникати з прямої вказівки закону, спеціальних технічних норм чи правил безпеки, взаємин винного з потерпілим або його попередньої поведінки. Відсутність зазначеної ознаки виключає недбалість. Наприклад, медична сестра зробила укол хворій, яка через годину померла. Виявилось, що медсестра взяла із шафи ампулу, не переконавшись, що саме це необхідні їй ліки, тобто проявила при цьому злочинну недбалість: уколола хвору отруйною для неї речовиною.

Суб'єктивний критерій недбалості характеризується здатністю винного передбачати можливість настання суспільно небезпечних наслідків. Зазначений фактор є суб'єктивним і перебуває в залежності

¹ Див.: Чернишова Н. В. Кримінальне право України / М. В. Володько, М. А. Хазін, Н. В. Чернишова. - К. : Наукова думка, 1995. - С. 83.

210

від особистісних властивостей винного. Певний рівень уважності може формуватися при виконанні професійних функцій, встановлюватися законом, правилами безпеки виконання робіт, а також випливати із загальноприйнятих правил поведінки. Саме цей рівень передбачливості слід брати до уваги при з'ясуванні реальної можливості передбачення цією особою перспективи настання суспільно небезпечних наслідків. Так, у наведеному вище прикладі з помилкою медичного працівника не можна було б вести мову про недбалість, якщо завдяки збою на виробництві ампулу з отрутою маркірували як ліки і медсестра, не усвідомлюючи цього, зробила хворій ін'єкцію, вважаючи, що в ампулі міститься медичний препарат. У цій ситуації вона не передбачає і не здатна передбачати можливості заподіяння шкоди, тому що неправильне маркірування ампули виключає можливість знання її вмісту.