10.5. Злочин із двома формами вини

Палітра психологічної діяльності людини має багатогранний зміст і проявляється у всіляких формах. На цій підставі суб'єктивне ставлення особи в деяких випадках не може бути зведено лише до умислу чи необережності, тому окремі норми 04 КК викладені таким чином, що їх застосування потребує встановлення вини особи, яка вчинила злочин, окремо до самого діяння і окремо щодо суспільно небезпечних наслідків такого діяння.

Злочин, склад якого передбачає наявність двох різних форм вини щодо діяння і наслідків, прийнято називати злочином з подвійною формою вини . На відміну від КК Російської Федерації КК України не містить положень, що визначають законодавчу модель відповідальності за злочини, вчинені з двома формами вини. Так, ст. 27 КК РФ передбачає, що злочин із двома формами вини наявний у тому разі, якщо внаслідок вчинення умисного злочину заподіюються тяжкі наслідки, що за законом тягнуть суворіше покарання, і не охоплювалися умислом особи. Кримінальна відповідальність за такі наслідки настає лише у разі, якщо особа передбачала можливість їхнього настання, але без достатніх до того підстав самовпевнено розраховувала на їх запобігання, чи у разі, якщо особа не передбачала,

¹ На це тією чи іншою мірою вже зверталася увага в юридичній літературі (див.: РарогА.И. Уголовная ответственность за неосторожное сопричинение I

A. И. Рарог // Уголовное право в XXI веке. - М. : ЛексЭст, 2002. - С. 62-70; Макашвили В. Г. Уголовная ответственность за неосторожность І

B. Г. Макашвили. - М. : Госюриздат, 1957. - 209 с; Угрехелидзе М. Г. Проблемы неосторожной вины в уголовном праве І М. Г. Угрехелидзе. - Тбилиси : Мецниереба, 1976. - 132 с; Афиногенов Ю. А. Проблема эффективности норм о неосторожных преступлениях І Ю. А. Афиногенов // Проблемы борьбы с неосторожной преступностью в условиях научно-технической революции. Том 175. - Владивосток, 1976. - С. 61-72; Рарог А. И. Квалификация преступлений по субъективным признакам / А. И. Рарог. - С.-Пб. : Юрид. центр Пресс, 2003. - 304 с.

211

але повинна була і могла передбачати можливість настання цих наслідків .

Подвійна форма вини частіше за все має місце при вчиненні тих злочинів, що пов'язані з порушенням спеціальних правил і настанням від цього шкідливих наслідків (ст. 131, ч. 1 ст. 137, ч. 1 ст. 140, ч. 2 ст. 142 тощо), або з настанням кількох наслідків (ч. З ст. 135, ч. 2 ст. 238, статті 236, 237, 239, 240 і 276 КК тощо). У злочинах, пов'язаних із порушенням тих або інших спеціальних правил, подвійна форма вини може виявлятися в умислі щодо самого факту порушення таких правил і в необережності щодо шкідливих наслідків.

У злочинах із кількома наслідками вина щодо першого, менш тяжкого наслідку, виявляється в умислі, а щодо більш тяжкого - в необережності (наприклад, умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК України).

Поєднання форм вини в одному і тому самому злочині може бути різним. Наприклад, злочин, пов'язаний із втратою документів, що містять державну таємницю (ст. 329 КК), передбачає щодо втрати таких документів необережну вину - самовпевненість чи недбалість, що ж до правил зберігання документів, то такі правила можуть бути порушені як умисно, так і необережно. В іншому випадку, наприклад, при вчиненні злочину, передбаченого ст. 276 КК «Порушення правил безпеки руху або експлуатації залізничного, водного чи повітряного транспорту», сама дія або бездіяльність при порушенні працівником залізничного, водного або повітряного транспорту правил безпеки руху або експлуатації транспорту, а також недоброякісний ремонт транспортних засобів, колій, засобів сигналізації та зв'язку можуть бути як умисними, так і вчиненими з необережності. Ставлення винного щодо наслідків такого діяння характеризується виною лише у формі необережності.

Значення подвійної форми вини полягає в тому, що вона дає можливість: 1) конкретизувати ступінь суспільної небезпеки злочину;

2) відмежувати близькі за об'єктивними ознаками склади злочинів;

3) правильно кваліфікувати вчинене та індивідуалізувати покарання винного. ПВСУ роз'яснив, що для відмежування умисного вбивства від умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК) визначальним є суб'єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: при умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, а у разі заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, ставлення винного до її настання характеризується необережністю .

¹ Уголовный кодекс Российской Федерации. Официальный текст. - М. : Издательская группа ИНФРА-М-НОРМА, 1996. - С. 10.

² Пункт 22 Постанови ПВСУ «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи» № 2 від 07.02.2003 II Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних справах / за заг. ред. В. Т. Маляренка. - К. : Юрінком Інтер, 2005. - С. 232.

212

Злочини відповідно до вини особи поділяються на умисні та необережні. Вчинення злочину тієї чи іншої категорії обумовлює низку правових наслідків. Тому важливим є визначення, які злочини з подвійною формою вини належать до умисних, а які - до необережних. Злочини з подвійною формою вини в цілому вважаються умисними, якщо відповідно до викладеного у законі складу злочину вина особи щодо вчиненого нею діяння та його «прямих» наслідків може бути лише у формі умислу, а щодо «похідних» наслідків - у формі як умислу, так і необережності або лише у формі необережності. Злочини з подвійною формою вини в цілому вважаються необережними, якщо відповідно до передбаченого у законі складу злочину вина особи щодо вчиненого нею діяння може бути як у формі умислу, так і у формі необережності, а щодо «прямих» наслідків такого діяння - лише у формі необережності.