14.4. Сукупність злочинів

Одним із проявів множинності злочинів є вчинення суб'єктом декількох різнорідних злочинів, кожен з яких є самостійним і передбачений окремою статтею чи частиною статті Кримінального кодексу. Вчинення двох або більше таких діянь утворює сукупність злочинів і спричиняє суттєві правові наслідки. Так, відповідно до ч. 1 ст. 33 КК сукупність злочинів - це вчинення особою двох або більше злочинів, передбачених різними статтями або різними частинами однієї статті Особливої частини Кодексу, за жоден з яких її не було засуджено. При цьому не враховуються злочини, за які особу було звільнено від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом.

У разі сукупності злочинів винний несе відповідальність за кожне з вчинених діянь окремо. Залежно від тяжкості злочинів, що утворюють сукупність, остаточне покарання згідно зі ст. 70 КК визначається за правилами поглинання менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань.

Головною конструктивною ознакою сукупності є вчинення декількох юридично різнорідних злочинних посягань, передбачених у різних нормах Особливої частини КК. Вчинення тотожних злочинів, регламентованих однією статтею чи частиною статті ЗУпКВ, слід розглядати за правилами повторності, за винятком випадків, коли одна стаття Особливої частини передбачає кілька різних злочинів.

Обов'язковою ознакою сукупності злочинів є збереження за кожним із суспільно небезпечних діянь кримінально-правових наслідків, пов'язаних з їх вчиненням. В іншому разі, якщо до моменту початку нового посягання особа була звільнена від кримінальної відповідальності за раніше вчинений злочин, сукупність злочинів відсутня. За змістом ч. 1 ст. 33 КК сукупність злочинів виключається у разі, якщо за раніше вчинений злочин винний був у встановленому порядку засуджений. Якщо особа вчиняє злочин, засуджується, і після набрання обвинувальним вироком суду законної сили знову вчинює кримінальний делікт вчинене, за наявності зазначених у ст. 34 КК ознак, кваліфікується як рецидив злочинів.

318

Теорія кримінального права виділяє два види сукупності злочинів: реальну та ідеальну. А. А. Стрижевська виділяє ще й реально-ідеальну сукупність, яку, на її думку, утворюють два або більше діяння, що у поєднанні з іншими обставинами відповідають різним юридичним складам злочинів, водночас, принаймні одне з цих діянь є «спільним» для цих складів .

Реальна сукупність має місце у разі, якщо винний у різний час вчиняє два або більше діяння, кожне з яких передбачається окремою статтею чи частиною статті Кримінального кодексу, якщо за жодне з них він не був засуджений. Наприклад, особа вчиняє шахрайство (ст. 190 КК), а згодом підкуп особи, яка надає публічні послуги (ст. 368 КК). Названі злочини розділені у часі, завдяки чому має місце реальна сукупність злочинів. Повторність злочинної діяльності, як правило, свідчить про підвищену небезпеку винного, що є передумовою для призначення більш суворого покарання.

Сукупність злочинів слід відрізняти від конкуренції норм, коли один злочин одночасно охоплюється кількома статтями Особливої частини КК. При конкуренції норм на відміну від сукупності вчиняється один злочин і суду необхідно з кількох статей КК обрати одну, за якою необхідно кваліфікувати вчинене. При цьому відповідальність настає лише за спеціальною нормою. При встановленні конкуренції правових норм, вчинене кваліфікується лише за однією статтею (частиною статті), що є спеціальною, тобто найбільш повно і послідовно описує ознаки вчиненого діяння. Так, ст. 348 КК встановлює покарання за посягання на життя (тобто вбивство або замах на вбивство) працівника правоохоронного органу в зв'язку з виконанням ним службових обов'язків. Але в КК є і п. 8 ч. 2 ст. 115 КК, в якому передбачена відповідальність за умисне вбивство, вчинене у зв'язку з виконанням потерпілим своїх службових обов'язків. Наприклад, вчинено вбивство співробітника міліції, коли він затримував злочинця. Яку статтю слід застосувати за таких умов -п. 8 ч. 2 ст. 115 чи ст. 348 КК, адже очевидно, що це вбивство підпадає під ознаки як однієї, так і другої статті КК. Але через те, що норма ст. 348 КК є спеціальною стосовно загальної норми (п. 8 ч. 2 ст. 115 КК), то застосуванню підлягає саме норма спеціальна (ст. 348 КК). Вона повно і послідовно, ніж п. 8 ч. 2 ст. 115 КК, визначає конкретні особливості вчиненого.

Якщо конкурують між собою спеціальні норми, то пріоритет надається найбільш спеціальній незалежно від того, яке в ній передбачено покарання. При конкуренції норм, що містять кваліфікований і особливо кваліфікований склади, застосовуватися має норма, що містить особливо кваліфікований склад злочину. Наприклад,

¹ Стрижевська А. А. Сукупність злочинів за кримінальним правом України : автореф. дис. на здобуття наук. ступ. канд. юрид. наук : спец. : 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право» / А. А. Стрижевська. - К., 2007. - 20 с

319

особа, яка засуджена за вчинення хуліганства, знову вчиняє зазначений злочин з використанням зброї. У цьому випадку вчинене одночасно охоплюється ч. З ст. 296 КК і ч. 4 ст. 296 КК. З урахуванням вищевказаних правил, дії винного будуть кваліфіковані лише за ч. 4 ст. 296 КК, тому що цей склад злочину є більш кваліфікованим щодо злочину, передбаченого ч. З ст. 296 КК.

У разі конкуренції двох привілейованих складів (з пом'якшуючими обставинами), перевага віддається найбільш привілейованому. Наприклад, дії особи у стані сильного душевного хвилювання, яка перевищує межі необхідної оборони і вчиняє у цьому зв'язку вбивство особи, яка нападає, підпадають під дію відразу двох статей КК України: 116 і 118. Застосуванню підлягає стаття 118 КК, що передбачає більш м'яке покарання. Конкуренція норм, що містять кваліфікований і привілейований склади, вирішується на користь норми, що містить привілейований склад. Так, якщо в стані раптово виниклого сильного душевного хвилювання, що виникло внаслідок протизаконного насильства, систематичного знущання або тяжкої образи з боку потерпілих, особа вчиняє вбивство двох осіб, її дії слід кваліфікувати не за п. 1 ч. 2 ст. 115 КК, а за ст. 116 КК України.

Відсутня сукупність злочинів й у разі конкуренції частини і цілого (коли одне злочинне діяння виступає як обов'язкова ознака іншого злочину). Так, розбій (ст. 187 КК), однією з обов'язкових ознак якого є застосування при нападі насильства, небезпечного для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу. Якщо при розбійному нападі винний заподіює потерпілому середньої тяжкості тілесні ушкодження (ст. 122 КК), то його дій кваліфікувати за сукупністю статей КК, що передбачають покарання за заподіяння такої шкоди здоров'ю особи, не потрібно. У такому разі застосовується норма, що найбільш повно і точно описує вчинене, тобто стаття 187 КК.

Сукупності злочинів немає і у разі, якщо неодноразові дії були спрямовані на один і той самий об'єкт (предмет). Наприклад, А. вранці вчинив зґвалтування К, а ввечері того ж дня вдруге зґвалтував К. У цьому випадку вчинено два тотожні злочини, пов'язані з посяганням на один і той самий об'єкт - статеву свободу К, що має кваліфікуватися не за сукупністю злочинів, а за ч. 2 ст. 152 КК за ознакою зґвалтування, вчинене повторно. Дещо змінимо умови цього випадку. А. вранці вчинив зґвалтування К, а ввечері зґвалтував Д. У цьому випадку має місце посягання на два різні об'єкти - на статеву свободу К. і на статеву свободу Д., точніше моральна психологічна шкода була заподіяна двом об'єктам. Це два різні злочини, і вони мають кваліфікуватися за правилами про сукупність злочинів, а останній - і за ознакою повторності; перший злочин - за ч. 1 ст. 152 КК, другий - за ч. 2 ст. 152 КК.

Відсутня сукупність злочинів і тоді, коли в законі виписано кілька дій, що спрямовані на різні об'єкти, але охоплюються єдиним умислом. Наприклад, п. 1 ч. 2 ст. 115 КК передбачає відповідальність за умисне вбивство двох або більше осіб як за один (одиничний) склад злочину. Ця норма встановлює покарання не за два або більше умисних

320

вбивства (коли має місце множинність злочинів), а за один злочин, якщо по^блвде*щя__життя кількох осіб охоплюється єдиним умислом винної особи. "^\

^Ідеальна сукупнірь - це вчинення одного злочинного діяння (дії чи бездіяльності);—що передбачене декількома різними статтями Особливої частини КК. Виходячи з цього, ознаками такої сукупності злочинів є: 1) вчинення одним діянням декількох злочинів, передбачених різними статтями КК; 2) наявність щодо матеріальних складів злочину двох різних наслідків, пов'язаних з таким діянням; 3) такі наслідки були спричинені одному й тому самому об'єкту або різним об'єктам.

Найчастіше ідеальна сукупність злочинів виявляється у двох різновидах: а) при посяганні на один (кілька, пов'язаних між собою) об'єкт однією дією, при одній формі вини, але за наявності кількох різних шкідливих наслідків. Наприклад, зловмисник підпалює будинок з метою убивства людини, яка перебуває в ньому. Тут однією дією вчиняється відразу два злочини: умисне знищення або пошкодження майна шляхом підпалу (ч. 2 ст. 194 КК) і убивство, вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб (п. 5 ч. 2 ст. 115 КК). Визначальним є наявність чи відсутність у винного умислу на заподіяння смерті іншій особі, яка знаходиться в будинку. Якщо намір на убивство був відсутній, то вчинене заа наявності відповідних обставин кваліфікується як один злочин: умисне знищення або пошкодження чужого майна, вчинене шляхом підпалу, що спричинило загибель людей (ч. 2 ст. 194 КК); б) у разі посягання однією дією на два об'єкти з наявністю кількох різних наслідків і двох форм вини. Наприклад, злочинець одним спрямованим пострілом вбиває людину, при цьому куля пройшла тіло потерпілого і спричинила тяжке тілесне ушкодження іншій людині, яка перебувала поблизу. Тут має місце одна злочинна дія, два об'єкти посягання, два різні наслідки, дві форми вини (умисне вбивство і необережне спричинення тяжкого тілесного ушкодження), тобто ідеальна сукупність злочинів, відповідальність за вчинення яких - передбачена статтями 115 і 121 КК .

Виділення ідеальної і реальної сукупності злочинів необхідне для практики застосування норм кримінального права. По-перше, наявність реальної сукупності, як правило, свідчить про підвищену суспільну небезпеку особи, яка вчинила злочини, а це є юридичним фактом для призначення більш суворого виду покарання, тому що при реальній сукупності вчинення першого злочину може бути визнано обтяжуючою покарання за другий злочин (п. 1 ч. 1 ст. 67 КК). По-друге, по-різному обчислюються строки давності притягнення до кримінальної відповідальності при ідеальній і реальній сукупності. По-третє, реальна сукупність може утворювати кваліфікуючу ознаку повторності у випадках, прямо передбачених законом (див. примітку 1 до статті 185 КК). При ідеальній сукупності таке просто неможливо.

¹ Матишевсъкий П. С Указ, праця. - С. 192.

321