18.8. Правила складання покарань та зарахування строку попереднього ув'язнення

При частковому чи повному складанні покарань як за сукупністю злочинів (ст. 70 КК України), так і за сукупністю вироків (ст. 71 КК) виникає питання про складання різнорідних покарань. У ст. 71 КК визначаються, по-перше, які види покарань можна складати, по-друге, який порядок такого складання, по-третє, визначено види покарань, що не підлягають складанню. Законом передбачено більше видів покарань, що підлягають численню при призначенні остаточного покарання, якщо за один зі злочинів, що входять у сукупність, чи за новим вироком призначене покарання у виді позбавлення волі і судом

462

застосовується принцип часткового або повного складання покарань. При цьому відповідність одного дня позбавлення волі до строку інших видів покарань є різною.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 71 КК при складанні покарань за сукупністю злочинів та сукупністю вироків менш суворий вид покарання переводиться в більш суворий вид виходячи з такого їх співвідношення: 1) одному дню позбавлення волі відповідають: а) один день тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або арешту; б) два дні обмеження волі; в) три дні службового обмеження для військовослужбовців або три дні виправних робіт; г) вісім годин громадських робіт; 2) одному дню тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або арешту відповідають: а) два дні обмеження волі; б) три дні службового обмеження лля військовослужбовців або три дні виправних робіт; 3) одному дню обмеження волі відповідають три дні службового обмеження для військовослужбовців або той дні виправних робіт; 4) одному дню обмеження волі або арешту відповідають вісім годин громадських робіт.

При складанні покарань їхній максимальний строк і розмір не може перевищувати межу, визначену у відповідній статті Загальної частини КК для цього виду покарання. Виняток зроблений лише для позбавлення волі. Так, за сукупністю вироків остаточне покарання у виді позбавлення волі може бути призначене на строк до 25 років.

Відповідно до ч. 2 ст. 72 КК при призначенні покарання за сукупністю злочинів або вироків у виді виправних робіт або службових обмежень для військовослужбовців складанню підлягають лише строки цих покарань. Розміри відрахувань із заробітку засудженого складанню не підлягають і обчислюються за кожним вироком самостійно.

Якщо закон не передбачає співвідношення покарань, що складаються, вони призначаються за сукупністю злочинів або вироків шляхом поглинання або виконуються самостійно. Це стосується, зокрема, покарань, що не є строковими. Частина 3 ст. 72 КК установлює, що основні покарання у виді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю при призначенні їх за сукупністю злочинів і за сукупністю вироків складанню з іншими видами покарань не підлягають і виконуються самостійно. У законі (ч. 4 ст. 71 КК) визначено також, що додаткові покарання різних видів у всіх випадках виконуються самостійно. Хоча позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю є строковим покаранням, його дуже важко співвіднести з іншими строковими покараннями.

Можливе складання покарань у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, призначених за різними вироками, якщо це стосується вироків, якими засуджений позбавлений права обіймати ті ж самі посади або займатися однаковою діяльністю. Якщо мова йде про різні права - обидва покарання відбуваються самостійно й одночасно. Наприклад, особі присуджене

463

до двох років позбавлення права керувати автомобілем. Через півроку вона перевищує службові повноваження і засуджується до трьох років позбавлення права обіймати керівні посади в державних організаціях. Обидва покарання можуть виконуватися одночасно.

Попереднє ув'язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день або за правилами, передбаченими у ч. 1 ст. 72 КК. У строк покарання зараховується весь час тримання особи під вартою, під яким слід розуміти: а) час затримання як підозрюваного у злочині; б) час перебування під вартою як міра запобіжного заходу; в) час перебування в психіатричному стаціонарі у зв'язку з проведенням судово-психіатричної експертизи; г) час перебування особи на примусовому лікуванні (якщо на психічну хворобу особа захворіла після вчинення злочину) у разі її одужання ; ґ) час перебування військовослужбовця під арештом на гауптвахті у зв'язку зі вчиненням злочину.

При призначенні покарань, що не зазначені в ч. 1 ст. 72 (штраф, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю), суд, враховуючи попереднє ув'язнення, може пом'якшити покарання або повністю звільнити засудженого від його відбування (ч. 5 ст. 72 КК). Тобто, закон не дає конкретних указівок із приводу зарахування особі часу тримання її під вартою до судового розгляду, тоді як основне покарання призначається штраф та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. На цей рахунок закон обмежується лише рекомендацією про пом'якшення покарання або повного звільнення від відбування покарання. Таким чином, конкретне вирішення цього питання законом залишено на розсуд суду. Як правило, суди далеко не завжди враховують загальні рекомендації закону і найчастіше, проявляючи свій суб'єктивний судовий розсуд, залишають без уваги перебування особи під вартою.

Слід зазначити, що попереднє ув'язнення не є покаранням, однак воно вміщує серйозні обмеження прав і свобод. Особливо це проявилося в останні роки, коли особа тримається під вартою до судового розгляду кілька років в умовах величезної переповненості СІЗО, при відсутності елементарних умов для утримання, що нерідко веде до серйозних захворювань (туберкульоз, ВІЛ-інфекція тощо). Це дає підставу для конкретнішої правової регламентації в законі зарахування попереднього ув'язнення для того, щоб особа не піддавалася цим позбавленням і обмеженням понад покарання, що призначене судом.