2. Земельні ресурси та ефективність їх використання в аграрних підприємствах

Земельні ресурси це основа матеріального і духовного виробництва. Роль землі в сільськогосподарському виробництві визначається тим, що їй притаманна специфічна унікальна властивість – родючість (природна – характеризується здатністю ґрунту забезпечувати рослини необхідними поживними речовинами за рахунок запасу, створеного внаслідок ґрунтоутворюючих процесів, а також визначається кліматичними умовами, штучна – створюється в процесі виробництва матеріальних благ, коли людина, не задовольняючись потенційними можливостями землі, сформованими під впливом природних факторів, своєю діяльністю намагається поліпшити фізико-хімічні і біологічні властивості ґрунту, економічна (ефективна) – наслідок органічної єдності природної і штучної родючості, абсолютна – визначається врожайністю культур з гектара посіву, відносна – кількісне співвідношення врожаю з виробничими витратами на нього). Останні два види родючості є кількісним виразом економічної родючості землі.

Урожайність сільськогосподарських культур залежить від родючості ґрунту, що в свою чергу позначається на одержанні доходу підприємства. Також на дохідність аграрних підприємств істотно впливає місцеположення земельних ділянок: із збільшенням віддалі між угіддями підприємств ринком збуту продукції та ринком придбання матеріальних ресурсів транспортні витрати підприємств зростають, отже, збільшується собівартість вироблених ними товарів, а значить зросте ціна на сільськогосподарську продукцію.

Загальна земельна територія України становить 60,36 млн. га, до сільськогосподарських угідь відноситься 69,4% усієї території країни, що включає ріллю, багаторічні культурні насадження, залежі і перелоги, сінокоси і пасовища.

Весь земельний масив, який використовується в аграрному підприємстві, складає його земельний фонд. За цільовим призначенням до нього входять сільськогосподарські та інші угіддя. До сільськогосподарських угідь належать:

• рілля – розорані землі, які використовуються під посіви сільськогосподарських культур або чорний пар;

• багаторічні культурні насадження – землі, зайняті під садами, виноградниками та ягідниками;

• сінокоси – ділянки, що використовуються для одержання сіна, сінажу та сінного борошна;

• пасовища – землі відведені під випасання худоби.

До несільськогосподарських угідь відносять території господарства, на яких розташовані будівлі, дороги, лісосмуги, електромережі, водойми тощо.

Процентне відношення окремих видів сільськогосподарських угідь до їх загальної площі представляє собою структуру сільськогосподарських угідь.

Перехід одних земельних угідь в інші називають трансформацією земельного фонду. При цьому головним завданням аграрних підприємств має бути створення умов для переведення менш продуктивних угідь у більш продуктивні, наприклад залуження деградованих земель, переведення природних пасовищ у сіножаті тощо.

Землезабезпеченість – це відношення площі відповідних угідь до наявного населення країни (області, району, підприємства). Зі зростанням населення показник землезабезпеченості знижується, тому потрібно постійно поліпшувати земельні ресурси, не допускати невиправданого вилучення сільськогосподарських угідь для інших потреб.

З метою визначення економічної доцільності використання земельних ресурсів розраховують їх рівень інтенсивності та ефективності.

Рівень інтенсивності використання земельних ресурсів визначають за такими показниками:

• ступінь господарського використання землі (коефіцієнт освоєння землі), розраховується діленням площі сільськогосподарських угідь на всю земельну площу господарства;

• ступінь розораності (коефіцієнт розораності землі), що обчислюється як частка від ділення площі ріллі і багаторічних культурних насаджень на площу сільськогосподарських угідь;

• ступінь меліорованості (коефіцієнт меліорованості), що розраховується як відношення площі меліорованих земель (зрошуваних, осушених) до загальної площі сільськогосподарських угідь;

• питома вага інтенсивних культур (цукрових буряків, льону, картоплі, овочів, соняшнику, ріпаку, кукурудзи на зерно, коноплі) у загальній посівній площі підприємства;

• коефіцієнт повторного використання землі, який визначається відношенням посівної площі разом з площею повторних посівів до посівної площі господарства.

Про економічну ефективність використання землі судять на основі системи натуральних (характеризують продуктивність лише певної частини сільськогосподарських угідь) і вартісних показників (характеризують продуктивність всієї площі сільськогосподарських угідь):

До натуральних показників відносять: урожайність сільськогосподарських культур; виробництво окремих видів тваринницької продукції на 100 га відповідних земельних угідь. Так, продукцію скотарства і вівчарства (молоко, вовна, приріст живої маси тварин) розраховують на 100 га сільськогосподарських угідь; продукцію рослинництва, приріст живої маси свиней - на 100 га ріллі; продукцію птахівництва – на 100 га посіву зернових.

До вартісних показників відносять: виробництво валової продукції в порівняних цінах, товарної продукції в поточних цінах реалізації, чистої продукції і прибутку в розрахунку на гектар сільськогосподарських угідь.

Землевіддача – вартісний показник ефективності використання землі, розраховується як відношення вартості валової продукції, одержаної з га угідь, до грошової оцінки цих угідь.

Для визначення грошової оцінки угідь необхідно з’ясувати сутність державного земельного кадастру.

Земельний кадастр – це система необхідних відомостей і документів про місце розташування та правовий режим земельних ділянок, їх розподіл поміж власниками землі і землекористувачами за категоріями земель, про їх оцінку, класифікацію, кількісну та якісну характеристику і народногосподарську цінність. Основними складовими частинами державного земельного кадастру – кадастрове зонування – встановлення меж кадастрових зон та кварталів, меж оціночних районів і зон, місця розташування обмежень щодо використання земель, кадастрові зйомки – комплекс робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок, державна реєстрація земельних ділянок, облік кількості та якості земель, їх бонітування – здійснюється за даними обліку якості землі (земельні угіддя за природними властивостями та набутими властивостями, що впливають на їх родючість) за 100-бальною шкалою, економічна оцінка – характеризує продуктивну здатність землі як засобу виробництва та грошова оцінка земельних ділянок – це розрахункова величина, здійснюється за одержаним сукупним рентним доходом, що є сумою диференціального і абсолютного рентного доходу.

Диференціальний рентний дохід визначається за формулою:

Дрд = (У х Ц-В) – (В х Кр):Ц,

де У – урожайність зернових за 1 га;

Ц – ціна реалізації 1 ц зерна, грн;

В – виробничі витрати на 1 га, грн;

Кр – коефіцієнт рентабельності, що береться на рівні 0,35.

Для того щоб знівелювати вплив інфляції, диференціальний рентний дохід обчислюється в натуральних показниках. Це досягається завдяки діленню першої частини формули на ціну центнера зерна. По Україні рентний дохід з гектара орних земель становить 7,4 ц.

В сільському господарстві, крім диференціального рентного доходу, формується й абсолютний рентний дохід, його величина з гектара угідь визначена, згідно з прийнятою методикою, в 1,6 ц. Отже, сукупний рентний дохід становить 9 ц\га. Завдяки визначенню сукупного рентного доходу завжди можна здійснити грошову оцінку землі відповідно до зміни ціни на зерно як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках.

Грошова оцінка сільськогосподарських земель (орних, багаторічних насаджень, сінокосів і пасовищ) з урахуванням фактора капіталізації рентного доходу здійснюється за формулою:

ГО= (Дрд +Ард) х Тк х Ц,

де Ард – абсолютний рентний доход (постійна величина 1,6 ц\га);

Тк – строк капіталізації рентного доходу, встановлений з урахуванням світового досвіду (дорівнює 33 рокам);

Ц – поточна ціна 1 ц зерна, у грн.