Методи прийняття управлінських рішень

Є три найвідоміші форми групового ухвалення рішень:

1. Група взаємодії.

Наявній або новоствореній групі дають завдання ухвалити рішення. Наявною групою може бути функцій ний відділ, постійна робоча група або постійний комітет. Новостворені групи – це спеціальні комітети, тимчасові робочі групи і так звані групи штурму (мозкової атаки). Усі члени групи після певного періоду роботи повинні дійти спільного висновку й ухвалити рішення. Перевага цього методу полягає в тому, що взаємодія працівників часто приводить до появи нових ідей та сприяє порозумінню. Головний недолік той, що чиїсь інтереси можуть відігравати у цьому процесі надто важливу роль.

2. Група «дельфі».

Таку групу деколи створюють для досягнення консенсусу в експертних оцінках. Метод «дельфі» розроблений Rand Corporation, передбачає надання можливості висловити свої думки групі експертів, що працюють індивідуально в різних місцях. Надані ними оцінки усереднюють. На першому етапі формується група експертів, до неї можуть увійти науковці, викладачі, спеціалісти. Спочатку експерти анонімно оцінюють наприклад, можливий час настання події, потім особа, яка координує роботу групи, збирає результати передбачень, визначає середнє значення і просить експертів надати варіанти розвитку подій. Експерти, які спрогнозували особливі (екстремальні) дати, повинні обґрунтувати свою думку. Середнє значення дати (відповідь, що простежувалася найчастіше) ухвалюють як результат діяльності групи. Час, витрати та особливості цього методу не дають змоги використовувати його для щоденної рутинної роботи з ухвалення рішень. Разом з цим його успішно використовують для прогнозування майбутніх економічних умов на замовлення організацій, або для оцінки потенціалу ринку для нової продукції.

3. Номінальні групи.

На відміну від методу «дельфі», де члени групи не знайомі один з одним, членів номінальної групи збирають разом. Однак вони не розмовляють між собою, як члени групи взаємодії. Номінальну групу використовують для розробки творчих, інноваційних, альтернативних ідей. Спочатку менеджер збирає групу спеціалістів потрібної проблематики та описує їм ситуацію. Потім члени групи описують якомога більше альтернативних варіантів рішень. Рішення, запропоновані кожним, оголошують всій групі, їх обговорюють та голосують щодо кожного з них. Рішення чи ідея, яка має найвищий рейтинг, є рішенням, що його пропонує група. Звичайно, негативним є те, що менеджер може скористатися своїм авторитетом і підтримати або відкинути конкретне рішення.

Метод номінальної групи передбачає ухвалення рішення по проблемі на підставі наступних етапів:

1. Керівник, або колектив пропонує проблему для обговорення.

2. Відбувається генерація ідей кожним учасником без обговорення.

3. Учасники обговорення висловлюють свої ідеї вголос, але тільки по одній (можна пропонувати й більше ідей, але в наступному колі обговорення).

4. Проходить обговорення ідей згідно з порядком їхнього висування. Деякі пропозиції можна виключати із загального списку за спільною згодою.

5. Здійснюється ранжування ідей. Кожний член номінальної групи найкращій, на його думку, ідеї присвоює 8 балів, найгіршій - 1 бал. Далі на 7 балів він оцінює найкращу з ідей, що залишилися, а найгіршу - на 2 бали й так далі. Бали, присвоєні найкращим ідеям, заносять в окремі картки.

6. Підраховують бали й визначають найкращу ідею, відповідно до якої приймається рішення проблеми.

Крім зазначених методів існують: