2. Моральні вимоги, що ставляться до судді.

Природно припустити, що законодавець, рухомий бажанням забезпечити призначення на суддівську посаду найбільш гідних представників юридичної спільноти, приділить цьому питанню особливу увагу. У більшості цивілізованих країн існують правові акти, детально регламентують вимоги, що пред'являються до кандидатів на заняття поста судді. Наприклад, у Великобританії відповідні норми зафіксовані в Законі про суди (1971), у Законі про Верховному суді (1981) і в Законі про мирових суддів (1997). У нашій країні Федеральний закон від 26 червня 1992 № 3132-1 "Про статус суддів в Російській Федерації" зазнав за минулі роки ряд змін.

Проблема моральних і ділових якостей, які повинні враховуватися при відборі кандидатів на зайняття посади судді, продовжує залишатися досить актуальною. За останній час вимоги, звернені до осіб, пов'язаних із здійсненням правосуддя, придбали більш конкретний завершений вигляд. Чинний Кодекс суддівської етики встановлює правила поведінки чинного судді, а також суддів, які перебувають у відставці, але які зберігали звання судді і приналежність до суддівського співтовариства (ч. 1 ст. 2). Помітно розширена категорія осіб, яким ставиться в обов'язок дотримання його вимог. Останні застосовуються також до осіб, які залучаються згідно з федеральним законом до здійснення правосуддя (ч. 2 ст. 2). Крім того, "голови судів, судді повинні ознайомити зі змістом Кодексу суддівської етики помічників суддів, секретарів судового засідання, інших працівників апаратів судів" (ч. 4 ст. 2).

Пред'явлення деяких попередніх етичних вимог до особистості кандидата на заняття суддівської посади - об'єктивна необхідність. Якщо юрист планує надалі претендувати на статус судді, то хіба не слід розглядати як виправдану міру деякі обмеження, яких йому слід дотримуватися вже в попередній період

Суддя сам повинен служити гідним зразком поведінки, всіма своїми діями захищаючи моральні цінності та ідеали. Така якість, як справедливість, безсумнівно, повинно бути притаманне судді. Тут чисто професійний і людський сенс зливаються, стаючи тим єдиним цілим, без чого не може бути винесено жодне судове рішення. Говорячи про людину, що він справедливий, ми маємо на увазі наявність у нього певних здібностей, найголовнішою з яких виступає вміння правильно встановлювати співвідношення діяння і відплати за нього. По суті, мова йде про наявність відповідних ділових якостей, не маючи яких особа, наділена статусом судді, просто не зможе виконувати свої професійні обов'язки.

Закон виходить з формально-правової вимоги до особистості претендента, вважаючи, що стаж роботи за юридичною спеціальністю не менше п'яти років є достатньою підставою для припущення про наявність у нього відповідного професійного досвіду. Остання все частіше піддається сумніву. Наприклад, В. А. Туманов, колишній Голова Конституційного Суду РФ, зауважує: "Якщо людина просиділа п'ять років в паспортному столі міліції, хіба він готовий працювати суддею?" [8] Тим часом для успішної роботи на посаді судді необхідна наявність знань, досвіду , навичок діяльності в різних сферах. За загальноприйнятою думкою, яка знайшла відображення в національному законодавстві ряду країн, цим умовам найбільшою мірою задовольняє професія адвоката. Саме наявність тривалого стажу адвокатської діяльності розглядається в якості достатньої підстави для призначення (обрання) на посаду судді.

По-друге, не зайве згадати про гуманності і милосердя - рисах особистості судді, які нерідко здаються надто абстрактними, а тому не несучими конкретного навантаження. Тим часом визнання рівності всіх перед законом зовсім не означає, що правосуддя повинні бути чужі прості людські почуття. За кожним опинилися на лаві підсудних потрібно бачити особистість з її поглядами і уявленнями, сумнівами і переживаннями. За кожним злочином ховаються певні цілі і мотиви, які будуть різні у людей, які вчинили, здавалося б, одне і те ж діяння.

По-третє, незалежність судді від сторонніх впливів, здатність самостійно приймати те чи інше рішення по конкретній справі, керуючись виключно законом і фактами, - це важлива якість, яким володіє далеко не кожна людина. Незалежність, по суті, це свобода внутрішнього думки, наявність переконань, вміння аргументовано відстоювати власний погляд на ситуацію. Вона формується в людині протягом всього попереднього життєвого шляху, зберегти її в процесі своєї професійної кар'єри такjж вдається далеко не завжди.

Разом з тим незалежність - це один з найбільш значущих принципів відправлення правосуддя. Незалежність - це певна гарантія, яка "позбавляє суддю від страху за свою долю у разі постанови рішення, неугодного особі, так чи інакше зацікавленому в результаті справи, і робить його недосяжним для якого б то не було впливу допомогою погроз, або обіцянок" [15 [15]].

В основі суддівської незалежності лежать не тільки певні гарантії, підкріплені правовою нормою і контролем з боку держави за її виконанням.

Важливу роль відіграють правові та моральні переконання судді, наведені в систему і утворюють певну світоглядну картину. При цьому професійний обов'язок судді повинен співвідноситися з його людським обов'язком і совістю. Символічно, що в тексті присяги, яку приносить російський суддя при вступі на посаду, зазначено регулятивне значення цих елементів. Там сказано: "Урочисто присягаю чесно і сумлінно виконувати свої обов'язки, здійснювати правосуддя, підкоряючись тільки закону, бути неупередженим і справедливим, як велять мені борг судді та моя совість" (ст. 8 Федерального закону "Про статус суддів в Російській Федерації"). Совість у наведеному контексті виконує контрольну функцію але відношенню до того, як виконується професійний й моральний обов'язок, яка ступінь відповідності винесених рішень самому духу закону і обставинам справи. Втім, совість здатна діяти подібним чином лише за певних обставин і у взаємодії з іншими регуляторами моральної поведінки.

Свого часу в науковий обіг американським мислителем Еріхом Фроммом (1900-1980) було введено поняття авторитарної совісті. Її головна особливість полягає в тому, що "приписи авторитарної совісті спираються не на власні ціннісні судження, а виключно на вимоги і заборони, санкціоновані авторитетом" [16]. Відбувається свого роду заміщення, коли зі свідомості людини, часом непомітно для нього самого, витісняються властиві йому погляди на світ, а їх місце займають чужі погляди. Вони, за зауваженням самого Е. Фромма, виконують свою роль незалежно від того, властивий їм позитивний чи негативний сенс. Визначальне значення має моральний вага суджень тих людей, чия думка приймається оточуючими за своєрідний еталон.[16]

Авторитарна совість в роботі судді грає, безумовно, негативну роль, веде до втрати нею його моральної незалежності. Можна виділити ряд форм, в яких найчастіше реалізується авторитарна совість стосовно сфері судочинства.

По-перше, це орієнтація на думку інших людей, що володіють реальною владою або механізмами неформального впливу на інші сфери суспільного життя. За радянських часів таку функцію виконували партійні органи., орган, що не мав ніякого відношення до юриспруденції, найбезпосереднішим чином намагався втручатися в рішення певних питань.

По-друге, важливу роль грає думка колег по професії, склалася судова практика. Будь-яке судове справу вимагає врахування тільки тих обставин, які значимі в даному конкретному випадку. Тим часом боязнь опинитися білою вороною може призвести до того, що суддя, відмовляючись від власних переконань, ступає на вторований шлях, прагне підігнати своє рішення під загальноприйняті стереотипи..

По-третє, судді сьогодні відчувають все зростаючий тиск з боку ЗМІ та громадської думки, часом стаючи об'єктом запеклих нападок. Останнє, як правило, пов'язано з такого роду справами, які мають велику соціальну значимість і відповідний відгук у різних шарах населення. Інтерес людей до ходу конкретного процесу, їх настрої можуть досить майстерно направлятися ким-небудь ззовні. Людина зі слабкою волею виявляється тому нездатний відстояти власні правові та моральні погляди у справі і жертвує ними на користь авторитету думки, нав'язуваного йому ззовні. Найважливіше виявляється те, "що люди скажуть".

П-четверте, авторитарний тип совісті у судді в чималому ступені формується під впливом специфічної обстановки, в якій йому постійно доводиться працювати. Звикання до суддівського ремеслу, людським драмам і трагедій сприяє виробленню свого роду цинізму в погляді на людей, їхні вчинки і відносини між ними. У цьому випадку прийнято говорити про професійну деформацію, якої, на жаль, схильні в рівній мірі судді, слідчі, адвокати.

Ступінь звикання, нездатність дивуватися чому-небудь буває настільки сильна, що веде у деяких представників професії чи не до повної атрофії інтересу до справи, байдужості до долі людей.

Моральні вимоги, пропоновані до особистості судді, досить різноманітні. Тому тут не ставиться мета всебічно вичерпним чином висвітлити цю проблему. Більш важливо та обставина, що моральні і ділові якості судді виявляються об'єктом постійної оцінки як з боку громадської думки, так і власної самосвідомості вершителя правосуддя. Суперечливе співвідношення думок, суджень та оцінок знаходить, зокрема, відображення в таких етично значущих чинниках, регулюючих поведінку суддів, як професійна честь і гідність