2. Етика судових дій (пред’явлення для впізнання, огляд місця події тощо)

Діяльність слідчого охоплює різноманітні слідчі дії, на які поширюються загальні моральні вимоги: бездоганне дотримання закону, об'єктивність, неупередженість, добросовісність, повага до осіб, причетних до справи, заподіяння мінімальної шкоди їхньому майну та іншим благам тощо.

Під час розслідування злочину слідчий наділений широкими владними повноваженнями. Серед них:

а) виклик і примусова доставка осіб, здатних пролити світло на

певні деталі злочину;

б) допит під страхом кримінальної відповідальності за відмову

від дачі показань і за дачу свідомо неправдивих свідчень;

в) затримка й арешт за підозрою в причетності до злочину;

г) огляд і обшук осіб і приміщень в інтересах слідства;

д) перлюстрація пошти і прослуховування телефонних, інших

розмов;

є) примусове направлення на експертизу.

Ці та багато інших слідчих дій, що викликаються потребою і дозволяються законом (деякі - за згодою суду), допускають вторгнення слідчого в особистий побут людини, порушення ним закріплених конституцією прав і свобод. На перший план виступають етичні вимоги, що потребують поваги до особистості та її прав, коректність, ввічливість і конфіденційність. Слідчому вірять, на нього дивляться з надією, що злочин буде розкрито, винні знайдені та покарані, а перемога справедливості восторжествує. Від нього чекають швидких і рішучих дій, утішних наслідків.

Службові повноваження і процесуальнанезалежність слідчого в поєднанні з негласним їх використанням - одна з найскладніших соціальних і правових проблем. До такої, без перебільшення, могутньої зброї варто підходити як до джерела підвищеної небезпеки і довіряти її лише висококласним професіоналам із твердими моральними принципами.

У сімдесятих роках у знаменитій на той час смоленській справі про маніяка, що вбив десятки жінок, слідчі домоглися від трьох осіб зізнання у вчиненні цих злочинів; вони були засуджені до вищої міри покарання - розстрілу, а вироки - виконані. Через якийсь час було заарештовано справжнього злочинця, його показання переконливо доводили, що всі злочини, за які були засуджені та страчені безневинні особи, вчинив він.

Розслідування злочинів, особливо резонансних, мають проводитися відповідальним слідчим. Бажання „заспокоїти" громадськість, догодити керівництву іноді штовхає слідчих на відверто аморальні, а трапляється — і злочинні дії.

Безперечно, слідчий, як будь-яка людина може помилитися. Однак помилки бувають різними. Слідчий, що знайшов у собі мужність визнати помилку і виправити її, - цілком гідна особистість. Людина, що ставить кар'єру вище усього і прагне будь-що довести свою непогрішність, нехай навіть ціною свободи та здоров'я, а часом - і життя іншої людини, вчиняє злочин, за який згодом неминуче прийде розплата. Чим більші повноваження, тим серйозніша відповідальність. Відповідальності за порушення закону нерідко вдається уникнути, суду власної совісті -ніколи.

Загальні моральні вимоги до діяльності слідчого

Розслідування злочинів є специфічним видом державної діяльності, що вимагає від слідчого відповідних вольових, психологічних і моральних якостей, що зумовлено особливостями його завдань і умов їхнього досягнення.

Специфіка умов діяльності слідчого, що накладає свій відбиток на її моральний зміст, виражається в ряді положень. Слідчий для розкриття злочину й забезпечення покарання винного наділений великими владними повноваженнями, в тому числі й по обмеженню основних прав і свобод людини й громадянина. Він - представник влади, правочинний застосовувати примусові заходи. Він провадить слідство в умовах негласності й, за деякими винятками, одноосібно. Він самостійно приймає рішення й несе за них особисту відповідальність. Вся професійна діяльність слідчого протікає в спілкуванні з людьми, які так чи інакше мають стосунок до злочинів або відчувають горе, стреси у зв'язку зі злочином, нерідко в умовах протидії встановленню істини, боротьби протилежних інтересів. Слідчий зв'язаний чіткими термінами розслідування й у наш час працює в багатьох випадках із перенапругою фізичних і духовних сил через надмірні навантаження.

Отже, можна зробити висновок, що слідчий повинен мати високі моральні й психологічні якості, а моральні вади особистості й поведінки слідчого можуть призвести до небезпечних наслідків.

Слідчий несе особисту моральну відповідальність за виконання завдань попереднього слідства, свого професійного обов'язку. Він повинен бути об'єктивним, безстороннім, справедливим, гуманним, пильним. У своєму службовому спілкуванні слідчий повинен зберігати витримку, бути урівноваженим, коректним.

У процесі розслідування злочину слідчий вступає в систему моральних відносин із великим колом громадян, які у тій або іншій формі мають відношення до здійсненого злочину або до судочинства по кримінальній справі.

Процесуальні норми, вся їхня система, не тільки регулюють порядок ведення слідства, його форми, але й лежать в основі визначення найбільш ефективних методів слідства, впливають на дотримання його моральних основ. Іншими словами, карно-процесуальний закон складає основу як розробки тактичних рекомендацій, так і дотримання етичних вимог у діяльності по розслідуванню злочинів.

Співвідношення рекомендацій слідчої тактики з правовими й моральними нормами - одне з актуальних теоретичних і практичних питань. Тактичні рекомендації й загальні положення слідчої тактики, теоретичні концепції, що лежать в їх основі, не можуть суперечити нормами права й вимогами моралі. Слідча діяльність при всій її специфіці не може не підкорятися єдиним для всього суспільства моральним нормам.

Якщо ж порушувати питання прямо: чи має право слідчий обманювати обвинувачуваного, підозрюваного й інших осіб, повідомляючи їм свідомо неправдиві дані, роблячи помилкові заяви або даючи обіцянки, які не може або не збирається виконувати, то відповідь, зрозуміло, може бути лише заперечною. Слідчий -представник державної влади, і вся його діяльність, з ким би він не спілкувався, повинна відповідати високим моральним вимогам. Обвинувачуваний, підозрюваний не несе правової відповідальності за неправду, за приховання правди, але така поведінка не може заслуговувати на осуд. Слідчий „правом на неправду" не володіє.

Зараз при розробці нового карно-процесуального законодавства було б досить корисно згадати й прийняти блискуче сформульоване в 1864 році Уставом карного судочинства положення: „Слідчий не повинен домагатися зізнання обвинувачуваного ні обіцянками, ні хитрощами, ні погрозами, ні схожими мірами вимагання" (ст. 405).

Нарешті, варто звернути увагу на необхідність строгого дотримання слідчим у спілкуванні з особами, що беруть участь у справі, коректності, витримки, тактовності, незалежно від того, яке положення в справі вони займають, які емоції викликає в слідчого їхня особистість і поведінка.

Моральний критерій у карно-процесуальних нормах виражається, зазвичай, у формі заборон. Це заборона чинити дії, що принижують честь і гідність, заборона розголошувати відомості про інтимні сторони життя, заборона домагатися пока­зань шляхом насильства, погроз й інших схожих мір.

Варто погодитися з Д.П. Котовим, який вважає, що „можна виділити певну сукупність моральних вимог, характерних для всіх слідчих дій, для всієї слідчої тактики. Поряд із принципами справедливості й гуманізму, поваги честі й гідності громадян у цю сукупність необхідно включати як мінімум такі моральні вимоги: непримиренне ставлення до будь-яких порушень букви й духу процесуального закону, що регламентує слідчі дії; найсуворіше дотримання культури карного процесу; об'єктивність, принциповість; відсутність тенденційності, упередженості, недовіри, підозрілості, обвинувального ухилу; прагнення не заподіювати шкоди окремим особам і колективам при здійсненні будь-яких слідчих дій".