4. Морально-етичний зміст забезпечення права на свободу та осодисту недоторканість, недоторканість житла чи іншого володіння особи.

Забезпечення права на свободу та особисту недоторканніст

1. Забезпечення права на свободу та особисту недоторканність - це правове положення, згідно з яким під час кримінальною провадження ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах і в порядку, встановлених законом.

2. Стаття 29 Конституції, ст. 12 КПК.

Ця засада врегульована й у міжнародно-правових документах. Так, згідно із ч. 1 ст. 9 кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. Ніхто не може бути підданий свавільному арешту чи утриманню під вартою. Ніхто не повинен бути позбавлений волі інакше як на таких підставах і відповідно до такої процедури, які встановлені законом.

Аналогічне положення міститься у ст. 3 та ст. 9 Загальної декларації прав людини і у ч. 1 ст. 5 ЄКПЛ.

3. Зміст цієї загально-правової засади виявляється у кримінальному провадженні через такі положення:

o кожен із учасників кримінального процесу має право на свободу і особисту недоторканність;

o під час кримінального провадження ніхто не може триматися під вартою, бути затриманим або обмеженим у здійсненні права на вільне пересування через підозру або обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення інакше як на підставах та в порядку, передбачених КПК;

o кожен, кого затримано через підозру або обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення або інакше позбавлено свободи, повинен бути в найкоротший строк доставлений до слідчого судді для вирішення питання про законність та обгрунтованість його затримання, іншого позбавлення свободи та подальшого тримання. Строк затримання особи без ухвали слідчого судді, суду не може перевищувати 72 годин з моменту затримання. Затримана без ухвали слідчого судді, суду особа не пізніше 60 годин з моменту затримання повинна бути звільнена або доставлена до суду для розгляду клопотання про обрання стосовно неї запобіжного заходу;

o про затримання особи, взяття її під варту або обмеження в праві на вільне пересування в інший спосіб, а також про її місце перебування має бути негайно повідомлено її близьких родичів, членів сім'ї чи інших осіб за вибором цієї особи в порядку, передбаченому КПК;

o кожному заарештованому чи затриманому має бути невідкладно повідомлено про мотиви арешту чи затримання, роз'яснено його права та надано можливість з моменту затримання захищати себе особисто та користуватися правовою допомогою захисника;

o кожен, хто понад строк, передбачений КПК, тримається під вартою або позбавлений свободи в інший спосіб, має бути негайно звільнений;

o затримання особи, взяття її під варту або обмеження в праві на вільне пересування в інший спосіб під час кримінального провадження, здійснене за відсутності підстав або з порушенням порядку, передбаченого КПК, тягне кримінальну відповідальність (ст. 371 КК).

4. Винятки із засади:

o особа може бути заарештована (взята під варту), але тільки за рішенням суду і лише за наявності підстав і умов, визначених кримінальним процесуальним законом;

o арешт може бути застосований тільки щодо підозрюваного, обвинуваченого або засудженого;

o особа може бути затримана, але тільки у разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи його припинити. Уповноважені органи можуть застосувати тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід, обґрунтованість якого має бути перевірена судом.

Недоторканність житла чи іншого володіння особи

Недоторканність житла чи іншого володіння особи - це правове положення, згідно з яким не допускається проникнення до житла чи до іншою володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду.

У слідчій і судовій практиці з моменту запровадження цієї засади Конституцією 1996 року поняття "житло" та "інше володіння особи" тлумачилися неоднозначно. Лише у 2008 році ПВС дав відповідні роз'яснення цих понять.

У п. 11 ППВС від 28 березня 2008 року № 2 "Про деякі питання застосування судами України законодавства при дачі дозволів на тимчасове обмеження окремих конституційних прав і свобод людини і громадянина під час здійснення оперативно-розшукової діяльності, дізнання і досудового слідства зазначено, що під житлом треба розуміти: 1) особистий будинок з усіма приміщеннями, які призначені для постійного чи тимчасового проживання в них, а також ті приміщення, які хоча й не призначені для постійного чи тимчасового проживання в них, але є складовою будинку; 2) будь-яке житлове приміщення, незалежно від форми власності, яке належить до житлового фонду і використовується для постійного або тимчасового проживання (будинок, квартира в будинку будь-якої форми власності, окрема кімната в квартирі тощо); 3) будь-яке інше приміщення або забудова, які не належать до житлового фонду, але пристосовані для тимчасового проживання (дача, садовий будинок тощо).

Згідно з вимогами ст. 17 Закону від 23 лютого 2006 року "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" судам необхідно враховувати, що відповідно до практики ЄСПЛ поняття "житло" у п. 1 ст. 8 ЄКПЛ охоплює не лише житло фізичних осіб. Воно може поширюватися на офісні приміщення, які належать фізичним особам, а також офіси юридичних осіб, їх філій та інші приміщення.

Як "інше володіння" слід розуміти такі об'єкти (природного походження та штучно створені), які за своїми властивостями дають змогу туди проникнути і зберегти або приховати певні предмети (речі, цінності). Ними можуть бути, зокрема, земельна ділянка, сарай, гараж, інші господарські будівлі та інші будівлі побутового, виробничого та іншого призначення, камера сховища вокзалу (аеропорту), індивідуальний банківський сейф, автомобіль тощо.

Врешті-решт поняття "житло" та "інше володіння особи" були регламентовані у КПК 2012 року.

Згідно з ч. 2 ст. 233 КПК під житлом особи розуміється будь-яке приміщення, яке знаходиться у постійному чи тимчасовому володінні особи, незалежно від його призначення і правового статусу, та пристосоване для постійного або тимчасового проживання в ньому фізичних осіб, а також всі складові частини такого приміщення. Не є житлом приміщення, спеціально призначені для утримання осіб, права яких обмежені за законом. Цією нормою визначено і поняття "інше володіння особи", до якого віднесено транспортний засіб, земельну ділянку, гараж, інші будівлі чи приміщення побутового, службового, господарського, виробничого та іншого призначення тощо, які знаходяться у володінні особи.

2. Стаття 30 Конституції1, ст. 13 КПК; ст. 311 ЦК.

Згідно із ч. 1 ст. 17 МПГПП ніхто не може зазнавати незаконних посягань на недоторканність його житла. У ч. 2 цієї статті зазначено, що кожна людина має право на захист законом від таких посягань.

Ця засада закріплена також у ст. 12 Загальної декларації прав людини і в ч. 1 ст. 8 ЄКПЛ.

3. Положення, що розкривають зміст засади:

o кожному учаснику кримінального провадження гарантується недоторканність житла та іншого його володіння;

o ніхто не має права проникнути до житла чи іншого володіння особи з будь-якою метою інакше як лише за добровільною згодою особи, яка ними володіє, або на підставі ухвали слідчого судді;

o не допускається проникнення до житла чи іншого володіння особи, проведення у них огляду чи обшуку;

o незаконні обшук, огляд чи інші дії, що порушують недоторканність житла громадян, вчинені службовою особою, тягнуть кримінальну відповідальність, передбачену ст. 365 "Перевищення влади або службових повноважень" КК.

4. Винятки із засади:

o проникнення до житла чи іншого володіння особи допускається, але лише за вмотивованою ухвалою суду чи слідчого судді;

o у невідкладних випадках можливий інший, встановлений законом, порядок проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду і обшуку.

Засада недоторканності житла регламентована у конституціях практично усіх цивілізованих держав (ст. 13 Конституції ФРН; ст. 14 Конституції Італії; ч. 2 ст. 18 Конституції Королівства Іспанія; ст. 13 Федеральної конституції Швейцарської Конфедерації; ст. 35 Конституції Японії та ін.).