5 Етика судового провадження в першій інстанції

Етика судового процесу:

а. допит свідків, потерпілих, підсудніх.

Одним з найважливіших засобів встановлення істини у справі є тактика допиту та мистецтво одержання інформації в ході судового засідання. Суддя повинен дуже тонко відчувати обстановку в залі суду і враховувати дуже непросте становище людини, що стоїть перед судом, його психологічний і нервовий стан. Саме тут і виявляються справжні професійні і морально виправдані підходи судді до людини. Уміння отримати об’єктивну правдиву інформацію і не завдати ні моральної, ні матеріальної шкоди свідкові, потерпілому, експертові, підсудньому, позивачу, відповідачу іншим учасникам процесу — це мистецтво, досліджуване юридичною етикою. Відсутність цього уміння не може бути компенсовано навіть бездоганним знанням букви закону, оскільки наслідком некваліфіковано проведеного допиту може бути отримання недостовірних даних, а відповідно допущення судової помилки, або нанесення моральної, матеріальної шкоди допитуваній особі і в крайньому випадку може спричинити її смерть. (приклад, самогубство).

Процедура проведення допиту свідків встановлена і ст.ст. 182, 184 ЦПК, ст.ст. 302-303, 307 КПК. Крім того, Кодекс професійної етики судді встановлює наступні обов’язки судді: суддя повинен здійснювати судочинство в межах та в порядку, визначених процесуальним законом, і виявляти при цьому тактовність, ввічливість, витримку й повагу до учасників судового процесу та інших осіб. Суддя при здійсненні правосуддя не повинен допускати проявів учасниками процесу чи іншими особами неповаги до людини за ознаками раси, статі, національності, релігії, політичних поглядів, соціально-економічного становища, фізичних вад тощо.

Треба пам’ятати, що в суді зустрічаються дві, а деколи і більше, сторони з протилежними інтересами, і тому, щоб створити атмосферу довіри до суду, слід забезпечити чутливе і уважне ставлення до підсуднього, потерпілого, позивача і відповідача та інших учасників процесу. Більше того, учасники дуже часто намагаються рознервувати, вивести з рівноваги протилежну сторону, щоб вона припускалась помилок, тому намагається образити, виявити негативні якості, поширити відомості, які особа не хоче оприлюднювати тощо. Такі прояви повинні відразу припинятись суддею.

Суддя не може дозволити собі піддатись емоціям, незалежно від того, хто перед ним стоїть, підсудний, обвинувачений у вчиненні злочину чи особа, яка від нього постраждала. Суддя позбавлений переваги раптовості і допитує особу, що вже цілком осмислила ситуацію і, як правило, обрала більше-менше придатну їй позицію. Повторення перед судом і великою судовою аудиторією показань, промовлених у напівінтимній обстановці кабінету слідчого, дуже непроста процедура.

Не слід також забувати і про психологічний вплив, якому піддаються потерпілі, свідки і навіть експерти з боку родичів і спільників підсудного з метою змусити останніх відмовитись від показань або змінити їх. Обов’язок судді, що домагається істини у цій справі, створити сприятливу обстановку для спокійного освоєння свідка в новій, незвичайній для нього ролі, відгородити від нападок із залу і можливих погроз з боку підсудних. Свідок має відчувати себе захищеним від можливих наслідків у зв’язку з виконанням свого громадянського обов’язку — дачі суду показань. Тим більше, що законодавець надає таку можливість: відповідно до ст. 303 КПК для забезпечення свідка, який підлягає допиту, суд може за власною інціативою винести мотивовану ухвалу про проведеня допиту свідка з використанням технічних засобів з іншого приміщення, у тому числі за межами приміщення суду. Водночас суддя, зобов’язаний чітко і недвозначно пояснити свідку, потерпілому їхню відповідальність перед законом за дачу завідомо неправдивих показань.

Допит свідка, потерпілого починається з ідентифікації особистості — зі з’ясування анкетних даних особи, запрошеної для дачі показань. Це має великий психологічний вплив на особу. Виконавши процедуру ідентифікації особистості, суддя кілька хвилин може приділити питанням, що не відносяться до справи і лише тоді пропонує останньому у вільному викладі розповісти суду все, що йому відомо в справі. За час такої бесіди людина, викликана в суд, заспокоюється, звикається з обстановкою і проникається довірою до судді. Під час вільної розповіді суддя зрідка може скеровувати свідка в потрібному напрямі, десь просить зупинитися більш докладно, але ніколи не перебиває свідка і не дозволяє цього робити іншим учасникам судового засідання. Допитуючи особу неприпустимо задавати питання навідного характеру (наприклад, „А правда, що Ви бачили, як підсудний розбив скло автомобіля?”). Аморальним є постановка питань глибоко інтимного характеру, якщо це не продиктовано інтересами справи. Неприпустимо вичитувати в судовому засіданні за невірно зайняту позицію.

Суддя не повинен споконвічно бути заряджений „однополюсною енергією” стосовно справи і майбутнього підсуднього чи сторін в цивільному процесі. Він не має права розглядати справу, якщо його особиста думка в силу громадського резонансу чи інших обставин склалась не на користь підсудного чи сторін. Приступаючи до процесу він має бути абсолютно нейтральним, і яким би тяжким не був вчинений злочин, має зуміти стати над громадською думкою, численними виступами ЗМІ і власними емоціями.

в. оцінка доказів;

Особливе значення під час судового процесу належить оцінці доказів. Відповідно до процесуального законодавства (ст. 62 ЦПК) суддя оцінює докази відповідно до внутрішнього переконання. Відповідно можна виділити три аспекти цього процесу: юридичний (перевірка належності доказів, допустимості засобів доказування), психологічний (емоційний стан, уподобання, переконання судді) і моральний (відповідно до моральної установки судді). Українське законодавство не визнає формального підходу до оцінки доказів. У процесуальному законодавстві не існує вказівок закону на заздалегідь установлену цінність тих чи інших фактів і обставин. Більше того, ч. 2 ст. 67 КПК передбачає, що ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Таким чином, цінність того чи іншого доказу визначається суддею в процесі об’єктивного і всебічного розгляду всіх доказів у їх сукупності. За цих умов результат оцінки суддею доказів у всіх зазначених вище аспектах буде залежати ще і від таких суб’єктивних критеріїв, як інтелект, культура, освіченість, моральні принципи судді. (зізнання — цариця доказів). Тут власне набувають значення такі моральні якості як неупередженість, об’єктивність, чуйність, вміння потрактувати сумніви на користь підсуднього.

с. Встановлення істини по справі і винесення справедливого рішення.

Як вже зазначалось одним з найважливіших обов’язків судді є забезпечення повного, всебічного та об'єктивного розгляду судової справи та з’ясування істини у справі. Встановити істину і винести справедливе рішення — основний обов’язок судді, але також і найважче завдання.

Будь-яку, навіть найменшу помилку, дуже важко, а то і неможливо буде виправити в житті, тому при розгляді справ значення треба надавати найменшими деталям і ніколи не відступати від норми права, на спрощувати процедур, як би невинно це не виглядало. За будь-якої позиції сторін суддя приймає рішення самостійно, однак вислухати думку учасників судового процесу він зобов’язаний. Суддя несе персональну відповідальність за допущену судову помилку. Однак, якщо юридична помилка виявляється досить легко, то помилки психологічного і морального характеру практично не збагненні.

Міркування про право на судову помилку в психологічному і моральному аспекті цілком припустимі. Суддя — жива людина і ніщо людське, зокрема й омани, йому не чужі. Проте право на помилку ні звідки не випливає ні в юридичному, ні в етичному відношенні. Судова помилка — це завжди порушення законності.

Щодо постановки справедливого рішення, то судова практика вказує на те, що більшість рішень суду визнаються спаведливими лише однією зі сторін. Інша сторона судового спору, що програла процес, не вважає рішення справедливим. Тому серед основних критеріїв визначення праведливості рішення є його обгрунтованість, тобто відповідність висновків, покладених в основу рішеня, вироку суду, або постанови чи ухвали, фактичним обставинам справи, якщо останні знайшли своє підтвердження в судовому засіданні.

Чи може справедливий вирок або рішення бути незаконним? Деякі вчені припускали таку можливість, однак це ставить під сумнів моральність самого закону, і правильне застосування суддею матерільного закону.

Більше, ніж двохсотлітнє існування юридичної етики не привело до створення універсальної формули досягення компромісу інтересів і повної справедливості, однак спроби зробити деякі орієнтири постіно виробляються. Пов’язка на очах Феміди, терези в її руках — це не примха скульптора. Закриті очі означають, що суддя позбавлений можливості та права розрізняти стоячих перед ним людей за одягом, саном і посадою чи іншими показниками, він безсторонній. Терези нагадують про обов’язок судді, перш ніж застосувати силу державного примусу, ретельно зважити всі „за” і „проти”.

це + до того

Судовий процес — це не довільне спілкування учасників, а строго визначена законодавством послідовність дій, яким керує суддя.

В судовому процесі не може бути безладу та марнослів’я. Спроби сторін сперечатися, грубо втручатися в інтимні стосунки учасників процесу, будь-які образливі звертання, факти суперечок сторін між собою, а тим більше з суддею, мають бути припинені суддею. Дуже ефективним засобом наведення порядку в судовому засідання є право судді дати усне зауваження або накласти штраф за неправомірні дії (неповага до суду, образа судді). Неповагою до суду вважається: 1) поява в нетверезому стані в судовому засіданні, 2) репліки, звертання, розмови у невстановлений час і без дозволу судді, 3) непристойна поведінка, некоректні та нецензурні висловлювання.

В судовому засіданні можуть трапитись і комічні ситуації, в таких випадках головуючий повинен швидко та вдало вийти з неї, оскільки не можна допустити, щоб комічна ситуація вийшла з-під контролю і стала образливою для будь-кого з учасників судового процесу. (приклад, про дітей).

Судовий етикет — правоетичні норми, що регулюють атрибутику судочинства, форми зовнішнього прояву взаємин між професійними учасниками судового процесу.

Чималою мірою повага до судочинства походить від відповідної облаштованості місця здійснення правосуддя, культури ведення процесу і взаємин його учасників. Україна запозичила своє відношення до судової системи у радянської влади. За рідкісними вийнятками, суди зараз знаходяться у жалюгідному стані, в абияк пристосованих приміщенях, які потребують ремонту, без технічних засобів для роботи. В законодавстві відображене таке ж відношення, оскільки питанням судового етикету практично не приділено уваги. Немає жодної правової норми, яка б містила правила судового етикету для судів загальної юрисдикції. Тільки Регламент Конституційного суду містить спеціальний розділ „Правила етикету на пленарних засіданнях”, який містить норми етикету.

Однією з прогалин у законодавстві, як зазначають науковці, є відсутність правової норми, яка б визначала офіційні атрибути етикету, тобто наявність в судовій залі, де відбуваються судові слухання державних символів України, які покликані підтримувати в кожного громадянина країни повагу до судової системи. Але це зовнішнє оформлення судового етикету. Головною проблемою є культура ведення судового процесу і спілкування його учасників, яке наразі регулюється тільки правовим звичаєм.

Правила етикету, які мають бути дотримані в судовому засіданні, викладені відповідно до судового процесу.

1. До залу судового засідання учасники судового процесу заходять, коли їх запрошує судовий розпорядник.

2. Особи, присутні в залі судового засідання, повинні встати, коли входить і виходить суд. Рішення суду особи, присутні в залі, заслуховують стоячи (ст.162 ЦПК).

3. Єдиним припустимим звертанням до судді є Ваша честь (ст.161 ЦПК). Категорично забороняється в судовому засіданні звертатись до суддів по імені і по-батькові.

4. Звертаються до будь-кого з учасників судового засідання на „ВИ”, з повагою, не допускається панібратства.

5. Учасники судового процесу встають, коли:

1. суддя звертається до будь-кого з учасників судового процесу (наприклад зачитує права позивачу);

2. коли вони дають пояснення;

3. заявляють клопотання;

4. задають питання;

5. дають показання, висновки, консультації (ст.162 ЦПК).

Відступ від вимог цієї статті, допускається з дозволу головуючого.

6. Особи, які беруть участь у справі, передають документи та інші матеріали головуючому через судового розпорядника.

7. Категорично забороняється учасникам судового процесу ходити по залу судового засідання, входити чи виходити під час судового засідання (крім свідків, які запрошуються в зал суддею, і мають право після дачі показів з дозволу судді покинути зал судового засідання).

8. Категорично забороняється розмовляти по мобільному чи будь-якому іншому телефону, будь-що жувати, з’являтись на судове засідання у нетверезому стані.

9. Учасники цивільного процесу, а також інші особи, присутні в залі судового засідання, зобов'язані додержуватися в судовому засіданні встановленого порядку і беззаперечно підкорятися розпорядженням головуючого (ст.162).

Щодо форми одягу, то передусім слід говорити про форменний урочистий одяг суддів, який ніби наділяє їх особливими властивостями і вказує на їхню рівноправність. Ніщо не може бути більше недоречним, ніж дорогі і габаритні прикраси на особах, які виконують суддівські обов’язки, демонстрація яскравих і строкатих атрибутів убрання. Це однаковою мірою стосується інших професійних учасників судового процесу. Зухвала зачіска, ошатні сережки і перстені на руках і вухах квітучих юристів, не тільки ознака поганого тону, але й елементарне нерозуміння недоречності демонтрації добробуту і розкошів в обстановці, де розглядаються людські трагедії.