8. Виснновок консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи ……

тема 4

1. Моральний зміст засад кримінального провадження.

У сфері правосуддя норми права і моралі співпадають за своїми цілями. Тут повною мірою має реалізовуватись принцип: на добро відповідають добром, справедливістю - на зло.

Важливо, щоб найголовніші моральні принципи знайшли втілення в загально юридичних та галузевих принципах права. Наприклад, у сфері судочинства реалізуються як загально юридичні моральні принципи: гуманізм, справедливість, толерантність, рівність людей перед законом і судом, поваги честі і гідності особи тощо, так і знаходять реалізацію певні менш загальні засади: незалежність та неупередженість суду, принцип встановлення істини, недоторканності особистого життя, неприпустимість примушування до свідчень проти самого себе, членів своєї сім'ї і своїх близьких родичів.

Підкреслюючи необхідність гуманного ставлення до людей і підсудних, потребу вбачати в кожній людині позитивні якості, Ф. Н. Плевако у промові по справі робітників фабрики, яких звинувачували в бунті і безпорядках, образно і красно мовив: "Натовп - будова, обличчя - цегла. Із одних і тих же цеглин розбудовується і храм богові, і тюрма - житло знедолених... Та зруйнуйте тюрму, і цеглини, що залишились цілими від руйнування, можуть піти на храмобудування, не відображаючи огидних рис їх минулого призначення".

В ідеалі повинно бути так, щоб норми кримінально-процесуального права представляли собою не що інше як норми моралі, які санкціоновані державою, викладені в формі законодавчих норм, забезпечуваних не тільки духовними началами, а й засобами державного впливу.

Моральність у кримінальному процесі, як і в суспільстві в цілому, має декілька рівнів: моральна свідомість (уявлення про добро і зло, істину, свободу і справедливість, моральні ідеали і принципи), моральність права, моральні відносини (моральні обов'язки і взаємостосунки), моральна діяльність.

Моральна свідомість, безумовно, бажана риса судді, слідчого, дізнавача прокурора, захисника, інших учасників процесу. Законодавчі акти вимагають відповідних моральних якостей від названих учасників процесу і пов'язують саме з ними можливість перебування на відповідних посадах і виконання процесуальних функцій.

У формуванні системи моральних засад правосуддя та моральної свідомості учасників процесу певну роль відіграють перлини народної мудрості та досвіду, що викладені у прислів'ях, а також відомі судження видатних людей та афоризми.

Прислів'я - лаконічні, влучні, узагальнюючі певні обставини суспільних та юридичних явищ і фактів, та викладені у вишуканій, часто в ритмічно організованій формі, фольклорні вислови, в яких містяться які-небудь повчальні думки.

Значне багатство думки закладено в українських та російських народних юридичних прислів'ях, які відрізняються вишуканою іронічністю, глибоким смислом, дивовижною влучністю та народним колоритом: "В тюрму двері широкі, а звідти вузькі", "На суді, що на воді: не втонеш, то замочишся", "Спочатку бреше, потім потилицю чеше", "Мовчи, глуха, менш гріха"; "Пасти вівцю не доручайте вовку - від чабана такого мало толку", "Поки багатий стухне, то бідний спухне", "До суду два скачуть, а після суду один скаче, другий плаче", "Коза з вовком судилася, та й ратичок лишилася", "Не лякай злодія тюрмою, бо то його хата".

В юридичних прислів'ях часто знаходять відображення повчальні думки щодо окремих аспектів права та правосвідомості, судоустрою, встановлення істини та судочинства. Наприклад, "Не спіши карати, спіши вислухати", "Шахрая помилувати - добро загубити", "Правда ясніша від сонця, та і її зі свічкою шукають", "Бережи порядок, і порядок збереже тебе".

Юридичні прислів'я виявляють здатність народу осмислювати та влучно оцінювати й узагальнювати найтиповіші сторони правового життя, стають конденсатором багатовікового життєвого досвіду взаємин людей. Вони справді є зернятами народної мудрості, надбанням культури, органічною складовою моралі. Стаючи регулятором людської поведінки, прислів'я нерідко відіграють роль неписаного права.

Афоризми - вислови, крилаті фрази, що виражають у стислій відточеній формі яку-небудь оригінальну глибоку думку певних авторів щодо якихось (зокрема і правових) явищ та фактів.

Актуальні для сьогодення афористичні вислови можна знайти у промовах філософів і судових ораторів Древнього Риму та Греції, інших творах стародавніх мислителів: "Рівність прав не в тому, що всі ними скористаються, а в тому, що вони всім надані" (Сенека); "Закони для того і дані, щоб обмежувати владу сильнішого" (Овідій).

Багато відомих римських афоризмів здобули визнання і стали класикою юриспруденції: "Ніхто не судця у своїй власній справі"; "Незнання законів не звільняє від відповідальності"; "Сила доказів визначається за їх значенням, а не за їх кількістю"; "Очевидне не потребує доказів"; "Нема злочину й покарання, якщо вони не передбачені в законі" (Nullum crimen, nulla poena sine lege). Ці та багато інших висловів отримали значення юридично визнаних правил, презумпцій та знаходять певне втілення в законодавстві. Наприклад: Ei incumbit probatcio, qui dicit, non qui negat - "Тягар доказування лежить на тому, хто стверджує, а не на тому, хто заперечує"; In dubio pro reo - "У випадку сумнівів справа вирішується на користь підсудного чи відповідача". Ці положення стали основою конституційного принципу презумпції невинуватості обвинуваченого.

В афоризмах нерідко лаконічно викладаються певні думки щодо філософії права та правових проблем правосуддя: "Щоб бути вільним, необхідно підкорятись законам" (Античний афоризм); "Хай присяжні прощають злочинців, біда, коли злочинці самі починають прощати себе" (Ф. Достоєвський); "Чесна людина, сідаючи в крісло судді, забуває про свої симпатії" (Цицерон); "Краще виправдати десять винних, аніж обвинуватити одного невинуватого" (Катерина II).

Суддя має бути високоморальною людиною. В рішенні V з'їзду суддів України 15 грудня 1999 року визначено: "При доборі кандидатів на посаду судді ретельно перевіряти професійні й моральні якості претендентів з тим, щоб виключити випадки рекомендування на суддівську роботу осіб із недостатньою для здійснення правосуддя професійною підготовкою та низьким моральним рівнем... Схвалити практику роботи кваліфікаційних комісій по очищенню суддівського корпусу від осіб, які своєю поведінкою скомпрометували високе звання судді". "Будьте суддями розуму і совісті", - нагадував Ф. Плевако.

Не менші моральні вимоги пред'являються і до слідчого та інших учасників процесу, що здійснюють судочинство. Слідчий у складних психологічних умовах у спресованих в часі миттєвостях процесуальної діяльності вирішує найскладніше завдання - що є істина і що буде справедливим. Для цього потрібні не тільки знання, досвід, сильна воля, натхнення і творча наснага - якнайбільше необхідні людяність, чуйність і доброта. Слідчий має бути обачним і уважним до долі людини, бачити в кожному ті чесноти, які треба збагачувати і завдяки яким людина, що спіткнулась у водоверті життя, змогла б стати на правильний шлях.

Це повною мірою стосується і прокурора. Прокурор у кримінальному процесі не повинен бути втіленням строгості, нетерпимості й ненависті до обвинувачуваного і підсудного. Треба поважати презумпцію невинуватості і пам'ятати, що на лаву підсудного інколи потрапляє і невинувата людина. Слід мати на увазі, що важливіше попередити злочин, аніж розкрити той, який уже скоївся та завдав шкоди і болю людям. Ніяке покарання не зменшить ту моральну травму, якої було завдано потерпілому. І немає нічого більш жахливого, ніж звинувачення в злочині невинуватої людини. Прокурор, - як зазначав А.Ф. Коні, - не повинен оздоблюватись проти підсудного, звинувачувати його, що б не сталось. Він повинен бути дуже обачливим у виборі засобів і форми обвинувачення, виступати "зі спокійним достоїнством сумного обов'язку".

Захисник має дотримуватися принципу чесного проведення судового розгляду. Захист обвинувачуваного не повинен перетворюватись на протидію намірам слідчого встановити істину, на брудну співучасть із приховування злочину, а захисник - на слугу підзахисного. Захисник ні за яких обставин не повинен повідомляти суду недостовірну інформацію (Див. "Загальний кодекс правил для адвокатів країн Європейського співтовариства", прийнятий в Страсбурзі в жовтні 1988 року).

Моральність норм права. У сфері правосуддя узгодженість між моральними нормами і нормами процесуального права має бути доведена до рівня повної злагоди. Поступово усуваються положення, які викликали сумніви і заслужену критику в цьому аспекті. Наприклад, тривалий час в руслі штампованої ідеології позитивності образу Павлика Морозова у кримінальному праві існувала відповідальність всіх без винятку осіб за відмову від дачі показань, а також за недонесення про тяжкі злочини. Мати могла бути притягнута до відповідальності за відмову від дачі показань щодо свого сина і навпаки. Зневажаючи православну релігію, священнослужителів могли допитати за всіма обставинами, які цікавили слідчого, включно з фактами, про які особа релігійного сану довідалась при сповіді вірян. Зараз ці архаїчні і по суті своїй аморальні правила стали вже сивіючою давниною.

Стаття 63 Конституції України проголосила: особа не несе відповідальності за відмову давати показання щодо себе, членів своєї сім'ї чи своїх близьких родичів. Згодом це правило було закріплено в КПК України в нормах, що визначають права свідка. Закон України "Про свободу совісті та релігійні організації" від 23 квітня. 1991 року визначив: ніхто не має права вимагати від священнослужителів відомостей, одержаних ними при сповіді вірян.

Між тим, багато питань як щодо законності, так і щодо моральності викликають норми законодавства, якими регламентуються такі дії, як негласне проникнення в приміщення та візуальне спостереження в них. Тим більше, що законодавець без якихось обмежень пропонує використовувати результати таких дій як докази у кримінальних справах.

Відповідно до Кодексу поведінки посадових осіб з підтримання правопорядку, прийнятого Генеральною Асамблеєю ООН 17 грудня 1979 року, працівники правоохоронних органів, зокрема і ті, що здійснюють розслідування, зобов'язані поважати і захищати гідність і права людини; застосовувати примусові заходи тільки у випадках крайньої необхідності і в тих межах, в яких це потрібно для виконання обов'язків; зберігати в таємниці відомості конфіденційного характеру, отримувані в процесі своєї діяльності, якщо інтереси правосуддя не вимагають іншого; нетерпимо ставитися до будь-яких дій, які містять нелюдяні чи принизливі для гідності людини форми стосунків; забезпечувати охорону здоров'я затримуваних.

Безумовно, розвиток моральних засад кримінального процесу не завершується. Життя вимагає поглиблення цих процесів. На першому плані стоїть завдання удосконалення інституту реабілітації осіб, безпідставно притягнутих до відповідальності, зміцнення гарантій захисту прав потерпілих, відшкодування їм матеріальної і компенсації моральної шкоди, гарантій істини і забезпечення справедливості правосуддя.

Моральна діяльність - сукупність вчинків, які відповідають моральним нормам. Безумовно, що найшляхетніші цілі високоморального закону не можуть бути досягнуті аморальними чи не зовсім моральними засобами. А.Ф. Коні писав: "У кожній судовій дії поряд з питанням, "що" слід провести, виникає питання про те, "як" це провести". Слід наполегливо бажати, підкреслював він, щоб "у виконанні форм і обрядів, якими супроводжується правосуддя, привносився смак, почуття міри і такт, бо суд є не тільки судилище, а і школа".

Процесуальній діяльності має бути притаманна висока етична, естетична, психологічна, юридична і загальна культура. Вона проявляється як в діях слідчого, прокурора, судді, так і матеріалізується в процесуальних документах, що нерідко виступають дзеркалом як культури, так і моральності.

Мова - це одяг думок. Безумовно, цей одяг у юриста має бути елегантним, а таким він може бути лише за умови, коли в нього вбираються істина, порядність і справедливість.

Для юриста важлива культура не тільки зовнішня - охайність, грамотність складених документів, додержання етикету і т. д. Головне - це внутрішня культура: щире бажання досягти істини і справедливості, вдумливе, чуйне ставлення до потерпілого і підсудного, до їх долі, розуміння їхніх проблем, душевного стану, переживань, здатність до співчуття і милосердя.

Важливе значення моральні норми мають при вирішенні проблеми допустимості доказів та засобів їх отримання. Де межі втручання у сферу особистого життя людини при збиранні доказів? Які засоби збирання доказів будуть морально, а отже і юридично виправданими та допустимими? Це одне із найскладніших завдань науки кримінального процесу. А. Ф. Коні зазначав, що особливо широким є вплив моральних міркувань в такій складній справі, як оцінка доказів за джерелом і змістом. Чи слід взагалі і якщо так, то чи можливо безмежно користуватись щоденниками підсудного і потерпілого як доказами? Щоденник дуже небезпечний, в розумінні досягнення правди доказ, - зауважував він1.

Здійснення процесуальної діяльності на основі моральних норм має стати принципом кримінального процесу.

Моральні відносини - засновані на процесуальних нормах відносини між учасниками процесу, які характеризуються тим, що співробітники правоохоронних органів, здійснюючи процесуальну діяльність, а також всі інші учасники процесу мають ставитися з повагою до честі й гідності кожної людини, забезпечувати її безпеку, права і свободи. Процесуальна форма охоплює спеціальні правила із забезпечення такого підходу: при освідуванні й особистому обшуку як поняті можуть залучатися лише особи однієї статі з освідуваним; потерпілому, обвинувачуваному і підозрюваному надається право відмови від дачі показань, під час обшуку або виїмки слідчий повинен вживати заходів до того, щоб не були розголошені при цьому обставини особистого життя обшукуваного, слідчі дії допускаються за умови, коли вони не принижують гідності осіб, що беруть в них участь, і не є небезпечними для їх здоров'я і т.д.

Стаття 62 Конституції України закріплює принцип презумпції невинуватості обвинувачуваного, відповідно до якого він вважається невинуватим, доки його вину не буде доведено в законному порядку і встановлено законну силу обвинувальним вироком суду; обвинувачення не може грунтуватися на даних, одержаних незаконним шляхом; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь; недоведена винуватість рівняється доведеній невинуватості.

Найсуттєвіше - це принцип відповідальності держави перед громадянином, згідно з яким держава покладає на себе зобов'язання з відновлення порушених злочином прав і законних інтересів громадян, несе відповідальність за незаконне притягнення до відповідальності - реабілітує виправданого: відновлює порушені права, відшкодовує матеріальну і компенсує моральну шкоду.

В цілому норми моралі у кримінальному процесі виконують роль додаткових гарантій об'єктивності слідства та суду, забезпечення захисту прав і свобод людини та справедливості правосуддя, гарантій істини, свободи і справедливості. І якщо відносно права діє принцип недопустимості при внесенні змін в законах ніякого звуження існуючих прав і свобод людини, то залишається побажати, щоб при реформуванні процесуального законодавства основні моральні надбання чинного законодавства, не тільки не губились а й збагачувались.