6. Презумпція невинуватості: моральні засади.

Презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини

1. Презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини - це правове положення, згідно з яким особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому законом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав чинності.

Суть презумпції невинуватості не в тому, що особа є невинуватою, а в тому, що існує припущення щодо її невинуватості.

Презумпція невинуватості не може бути виправдана одним лише ліберальним прагненням полегшити становище обвинуваченого. Вона стимулює доказування вини особи і доки цього не буде досягнуто, ніхто не може бути визнаний винним.

Загальне припущення щодо добропорядності громадян1 не заважає в конкретному випадку службовій особі, яка представляє сторону обвинувачення, припустити щодо особи зворотне - її винність у вчиненні кримінального правопорушення. Тобто припустити, що особа становить виняток серед добропорядних громадян. Але якщо особа, на думку слідчого, прокурора, становить виняток, то наявність цього винятку в кожному конкретному випадку треба довести. Лоти, доки винність не доведена, діє загальне припущення.

2. Частина 1 ст. 62 Конституції; ст. 17 КПК.

Презумпція невинуватості закріплюється і в міжнародних правових документах:

o у ст. 11 Загальної декларації прав людини проголошується: "Кожна людина, обвинувачена у вчиненні злочину, має право вважатися невинуватою доти, доки її винність не буде встановлена в законному порядку шляхом прилюдного судового розгляду, за якого їй забезпечують усі можливості для захисту";

o у ч. 2 ст. 14 МПГПП зазначено: "Кожен обвинувачений у кримінальному злочині має право вважатися невинуватим, доки винність його не буде доведена згідно з законом";

o у ч. 2 ст. 6 ЄКПЛ: "Кожна людина, обвинувачена у вчиненні кримінального злочину, вважається невинною доти, доки її вину не буде доведено згідно з законом".

3. Зміст презумпції невинуватості розкривається через такі положення:

o визнати особу винною у вчиненні кримінального правопорушення вправі лише суд;

o особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду;

o презумпція невинуватості виражає не особисту думку тієї чи іншої службової особи (слідчого; прокурора; судді), а є об'єктивним правовим положенням. Засада презумпції невинуватості існує у кримінальному процесі як психологічний стан посадових осіб, які його здійснюють (М.О. Чедьнов);

o ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

Обов'язок доведення вини обвинуваченого покладається на слідчого, прокурора. Зміст цього обов'язку полягає у необхідності доводити вину, а не довести її. Інакше на службових осіб державних органів довелося б покладати юридичну відповідальність за невиконання обов'язку. Відповідальність компетентних службових осіб встановлена лише за невжиття всіх заходів для встановлення вини особи. Тобто за неналежне здійснення процесу доказування, а не за отриманий в ході законного і об'єктивного доказування результат - не встановлення вини обвинуваченого.

Розумним є сумнів, який грунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду усіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення;

o ненадання обвинуваченим доказів своєї невинуватості за жодних обставин не може розглядатись як доказ його вини;

o висновки суду про винність обвинуваченого не можуть бути обгрунтовані відсутністю доказів його невинуватості;

o підозра, обвинувачення не можуть грунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом, а також на припущеннях;

o усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (ч. 3 ст. 62 Конституції);

o недоведена винність юридично дорівнює доведеній невинуватості;

o затримання особи як підозрюваного чи притягнення її до участі у справі як обвинуваченого, застосування до неї запобіжного заходу, в тому числі й взяття під варту, не повинні розцінюватись як доказ її вини або покарання винного;

o до остаточного вирішення кримінальної справи й офіційного визнання особи винною у вчиненні злочину обвинувальним вироком суду з обвинуваченим не можна поводитись як з винним, а також публічно, в ЗМІ чи офіційних документах, стверджувати, що він є злочинцем. Згідно з ч. 4 ст. 296 ЦК ім'я фізичної особи, яка затримана, підозрюється чи обвинувачується у вчиненні злочину, може бути використане (обнародуване) лише у разі набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо неї;

o в разі скасування вироку як незаконного держава відшкодовує особі матеріальну, моральну та інші види шкоди (ч. 4 ст. 62 КПК);

o презумпція невинуватості належить до числа спростовних правових презумпцій, її дія припиняється після постановления судом обвинувального вироку, але може бути відновлена у провадженнях з перегляду судових рішень.

Е. Феррі справедливо зазначав: "Якщо кримінальний кодекс - кодекс злочинного населення, то процесуальний кодекс - кодекс чесних людей, ще не визнаних винними". Він вважав, що суть кримінального процесуального закону полягає у встановленні гарантій для чесних громадян від притягнення їх до кримінальної відповідальності і засудження.

4. Винятків засада не має.