4.2.2.6, Алергія уряду на менеджмент

Хоч як це прикро, український істеблішмент здебіль­шого не має сучасної управлінської підготовки. На­віть люди, які перебувають біля керма держави, гли­боко не вивчали стратегічний і фінансовий менедж­мент, Маркетинг або еккаунтинґ. Більше того, за базо­вою вищою освітою нинішні-керівники178 не корелюють 31 своїми посадами і здобутою раніше підготовкою у соціально-гуманітарній сфері: серед керівних кадрів Державної служби всього декілька відсотків юристів, «близько півтора десятка відсотків економістів, дуже багато керівників-інженерів, тобто фахівців технічних а не суспільних систем. Це пояснюється тим,

що до останнього часу спеціальної підготовки керів­ного складу органів державної влади бракувало: ке­рівні посади займали переважно фахівці, яких тради­ційно готували в Україні найбільше — з інженерно-технічних та математично-природничих наук179.

У нашій країні на керівні посади часто признача­ють за принципом знайомства та особистої відданості. І коли знімають з роботи «сюзерена», услід за ним ле­тять і всі його «васали». Вищої незалежної комісії з державної служби, що існують у західних країнах (а вона і тільки вона визначає, чи здатний претендент працювати в урядових структурах), не створено.

Український бізнес досі у багатьох випадках, як ми вже відзначали, управляється стихійно і хаотично. Тим часом, мабуть, ще більша хаотичність у держав­ному врядуванні. Головний фахівець відділу операти­вного контролю та аналізу витрат бюджету загального призначення Рахункової палати України Ірина Мелкумова під час «круглого столу» на тему «Адміністра­тивна реформа в Україні: міфи і реальність» повідо­мила, що за останні п'ять років в Україні видано по­над 400 нормативних документів, спрямованих на ре­гулювання діяльності виконавчої влади — понад 100 Указів Президента і близько 300 постанов і розпоря­джень Кабінету Міністрів. За її словами, основною ва­дою перетворень структури органів виконавчої влади була безсистемність (читай — хаотичність і стихій­ність), що призводила до дублювання їхніх функцій.

Цікаво, що більшість учасників цього «круглого сто­лу» погодилася: адміністративну реформу не можна зводити до кількісних параметрів. Вони вважають, що адміністративній реформі має передувати політич­на. На думку експерта Гарвардського інституту між­народного розвитку В. Дубровського, уряд запрацює ефективно тільки тоді, коли його сформують і відпо­відатимуть за це політичні партії. Це справді так, але тільки тоді, коли у суспільстві є партії, спроможні взяти на себе таку відповідальність.

Неадекватність форм діяльності як уряду, так і укра­їнського менеджменту в цілому сучасній інформацій-но-технологічній ері увиразнилася в непослідовності економічної стратегії. Внаслідок цього нерозвинутість і деформації структури вищого управління стали го­ловними чинниками тривалої трансформаційної кри­зи, Щ° призвела до різкого погіршення економічної безпеки держави. На цьому етапі реформ в Україні критично важливим є чітке визначення стратегічної мети, напрямів, завдань і пріоритетів економічної стра­тегії держави, досягнення їх прозорості і леґітимності, забезпечення науково виваженої та послідовної еко­номічної політики держави.

В Аналітичному звіті Міжнародного фонду «Відро­дження» «Хто і як формує в Україні національну управлінську еліту?» є таке узагальнююче і, як на на­шу думку, правильне спостереження:

«У спадок від СРСР Україні дісталися три типи вищих посадових осіб. Перший тип — це так звані руйнатори, що діють за принципом: зруйнуємо усе дощенту, а потім будуватимемо невідомо що, але якось побудуємо. Другий тип — дилетанти аматори, які потрапили на владні посади випадково, маю­чи поверхові знання і низьку кваліфікацію. Вони не спроможні вирішувати складні питання трансформа­ційного процесу, бо не мають новаторських підходів і високої професійної підготовки. Третій тип — імі­татори, які лише імітують діяльність, постійно по­силаючись на об'єктивні перепони, які перешкодили ім реалізувати те чи те завдання. Вони повсякчас ви­гадують нові гасла, запроваджують нові почини то­що» 180_

Жорсткий прагматизм руйнаторів, дилетантів аматорів та імітаторів відштовхує на рівні рефлексу про­зорі схеми менеджменту, спроможні забезпечувати кон­структивний розвиток України на основі позитивної системи сприйняття світу і ^управління. Уряд стає Компанією, в якій задовольняються інтереси декіль­кох або навіть одного «короля». Внаслідок цього дер жава перетворюється у збанкрутілого бізнесмена і не­повороткого менеджера.

Алергія уряду на менеджмент виявляється також у слабкій підготовці керівних кадрів державного управ­ління в цілому, що було зауважено у згадуваному Аналітичному звіті. Наведемо основні думки з цього звіту стосовно державного управління.

Запровадженим з 1 липня 1997 р. в Україні Класи­фікатором видів економічної діяльності (КВЕД), який складено з використанням світового досвіду стандар­тизації, «Державне управління» виділене як один з 20 інших основних видів. Зміст підготовки керівника державного органу випливає із суті загальних функцій, які він має виконувати. Керівник у своїй діяльності ніколи не обмежується виконанням однієї спеціаль­ної функції, приміром, юридичної, економічної чи фінансової. Він постійно стикається з необхідністю вирішувати питання і загального організаційного, і специфічного правничого, фінансово-економічного, по­літологічного, соціально-психологічного, інформацій­ного тощо характеру. Отже, управлінський держав­ний фахівець для зайняття керівної посади повинен мати інтегровану міждисциплінарну підготовку, ши­рокий кругозір і багатий практичний досвід, тобто бу­ти не вузьким спеціалістом, спроможним вирішувати конкретно-технічні (переважно стандартні) питання державного управління, а «генералістом», який має справу із широким спектром складних управлінських проблем. До речі, саме цією обставиною зумовлена поширена безперервна ротація керівного персоналу державної служби у розвинутих країнах з типовим періодом зміни місця роботи кожні 2—5 років, як і тим, що людина, яка постійно працювала на одному місці, навряд чи буде призначена на керівну посаду.

З метою формування цілісної системи навчання дер­жавних службовців створено Українську Академію дер­жавного управління при Президентові України з фі­ліалами у Дніпропетровську, Львові, Одесі і Харкові. Проте система кадрового і наукового забезпечення державного управління в Україні ще не є досконалою і служить більшою мірою для утримання робочих місць для викладачів, ніж для підготовки кадрів. Існування лише однієї, фактично монопольної, структури у ви­гляді згаданої Академії дуже мало для України. Ма­ють функціонувати й альтернативні навчальні закла­ди. При цьому дуже важливо, щоб вони відповідали вимогам часу, орієнтували майбутніх державних служ­бовців на дотримання національної домінанти у при­йнятті будь-яких державних рішень, на обстоювання інтересів власної держави.

Отже, однією з причин втрати керованості у су­спільстві є те, що влада не захотіла або, швидше за все, ще не змогла озброїти кадри сучасними методами і засобами управління.