6. Мета менеджмент

Описані вище різні погляди на природу менеджмен­ту, сума нагромаджених знань і практичного досвіду в галузі управління дозволяють розглянути як об'єкт дослідження та управління практику управління з метою визначити шляхи її вдосконалення (в нашій книзі таким об'єктом є український менеджмент на Рівні від підприємства до держави в цілому).

Для досягнення цієї мети потрібно відчути пробле­му, мати можливість її спостерігати. Дивитися ж мож­на по-різному: з точки зору незалежного експерта — тобто ззовні, начебто з борту гелікоптера, який набирає висоту над об'єктом, з президії правління, з кабі­нету президента або генерального директора, з офісу Менеджера, з робочого місця виконавця... У кожному випадку ми щось завважуємо, а щось упускаємо з-під ока.

На нашу думку, досліджуючи менеджмент як та­кий, а надто у нинішні «турбулентні» часи хаотично­го стану суспільства, щоб побачити проблему багато­вимірною, потрібно застосовувати всі різноманітні пунк­ти спостереження, позаяк жоден із них не має пере­ваг, що засвідчено розмаїттям жанрів літератури з менеджменту. Для впорядкування інформації та одержання висновків необхідно використати «панорам­ний метод» дослідження менеджменту, з різними оп­тикою чи масштабом, для того щоб проаналізувати процес управління під кількома кутами зору, а згодом перейти до інтеграції знань, враховуючи резуль­тати різноманітних методик дослідження. Тільки так можна вийти з прокрустового ложа всіляких концепцій і схем, не загубивши предмета дослідження (менедж­мент в Україні).

Цей метод можна назвати метаменеджментом. Пре­фікс мета — грецького походження (meta — після, за, через) і означає: проходження за чимось, зміну стану, перетворення. В сучасній термінології він вжи­вається для позначення систем, які слугують для опи­су інших систем, наприклад, метагенез, метафаза, метатеорія, метамова тощо. На наш погляд, сього­дні вже є всі підстави для створення метаменеджменту як теорії побудови менеджменту подібно до того, як у 70-х роках в економічній кібернетиці було введе­но термін «метауправління» для позначення специфіч­ного циклу управління у складних системах, коли об'­єктом управління постає власне система управління30. Західний менеджмент вже підступається до осягнен­ня змісту метаменеджменту31. Проте ідею метамене-джменту як теорії про те, що таке менеджмент і яким він має бути в сукупності наявних підходів до управління, тобто метатеорії менеджменту, ще не реалізовано. Монографічного дослідження метаменедж­менту ще не здійснено. Його поняття, як засвідчує пе­ревірка в українсько- російськомовному Інтернеті, вза­галі не зустрічається.

Отже, нині пропонуємо обговорити цю ідею.

Управління розуміють як процес упорядкування чи подолання ентропії в соціально-економічних системах та організаціях. З такого розуміння виходить і на ньому базується традиційний менеджмент, утілений в системі, наприклад, правил Файоля. Разом з тим в останні десятиліття з'явилися нові версії менеджмен­ту, так званого хаос-менеджменту, в яких щодо орга­нізаційних принципів використовують досягнення су­часної науки, передусім синергетики, теорії хаосу, комп'ютерних наук тощо33. Проте відкинути усталені принципи менеджменту мало хто наважується, від­так хаос-менеджмент і подібні концепції досі не ви­значені.

Метаменеджмент є спробою модифікувати «старі прин­ципи» менеджменту у нові принципи, визнаючи, що управління, яке прагне тотального впорядкування, вже є неефективним (і це зафіксовано у кризі ієрар­хічного та бюрократичного управління), а в передчут­ті кризи демократичного управління натомість вини­кає необхідність впровадження управління з метода­ми, які обережно ставляться до невпорядкованих, ха­отичних процесів у суспільстві та економіці. Це пов'я­зано не лише з виникненням «нової» чи мережевої еко­номіки, принципи якої нині активно досліджуються (див. роботи К. Келі та інші34), а передусім із інтегра­льним наслідком соціального поступу — феноменом Людини, яка керує сама собою, Людини самодостат­ньої.

Пояснення цього ми знаходимо у цікавій філософсь­кій книзі С. Завєтного «Социальное управление и личностное самоуправление: истоки и взаимодействие»3. Автор указує, що домінуюче становище посіла пара­дигма розуміння людини як Homo sapiens (людини розумної), яка, вирізнивши й звеличивши людину в світі, оголосила розум вищою інстанцією мислення, Що «схоплює» єдність протилежностей (М. Кузансь-кий, Д. Бруно), виводить людину за межі скінченного І- Кант), робить предметом розгляду власні форми ' Геґель). Водночас ця парадигма додала до людського світовідчуття елементи зайвої гордості та само­вдоволення, ілюзію щодо нібито панування людини над своїм середовищем. Перехід же до розуміння суті людини як сутності, що керує собою (Homo villicus), дозволяє сподіватися, що людина поставить перед со­бою завдання правильно використовувати свій розум в інтересах довкілля і суспільства.

Управління, будучи продовженням розуму, маючи зворотний зв'язок і циклічний характер, завдяки цьо­му дозволяє розумові усвідомлювати недостатність сво­їх можливостей і за допомогою «проб і помилок» зна­ходити нові шляхи, способи розв'язання мінливих за­вдань. У такому розумінні особистісне самоврядуван­ня є природним експериментом з перевірки ідей, гене­рованих розумом, дозволяє людині правильно орієн­туватися в світі й оптимально взаємодіяти з ним. Це виводить здатність керувати собою в ряд сутнісних властивостей особистості. Саме недооцінка самоупра­вління як сутнісної характеристики людини стала дже­релом багатьох сучасних глобальних проблем людства.

Таким чином, парадигма Homo villicus виводить осо­бистість на вищі творчі, відповідальніші рубежі осво­єння себе і дійсності. Тому метаменеджмент є тео­рією, яка розгортається у рамках філософської пара­дигми Homo villicus, включаючи здобутки самоменеджменту.

* * *

Окреслена у цьому розділі модель теорії сучасного менеджменту може бути використана для аналізу осо­бливостей процесу управління в українському суспіль­стві, діяльності управлінців, містить комплекс мето­дологічних і методичних підходів і концепцій, що їх може застосувати відповідна верства людей нашого суспільства — українські менеджери.

Час спонукає нас до нового осмислення протистоян­ня влади і соціуму та певних порівнянь розвитку трьох типів управління — державного, бізнесового та громадського (публічного). Попри розбіжності в напря­мах руху, всі вони мають спільну основу — загальні закономірності управління, що фактично означає мо­жливість трансферу технологій управління з різних його сфер. Однак моделі управління, коли вони нав'я­зуються бізнесовими структурами сферам державного чи громадського управління (останнє інколи назива­ють самоврядуванням або самоуправлінням, видаючи бажане за дійсне), або ж навпаки, спричиняють ситуа­ції, які потребують спільних зусиль теоретиків управ­ління та менеджменту у пошуках виходу з глухого кута.

Бізнесмени досить прагматичні і логічно розуміють, що бізнесу необхідне державне управління. Але це має бути передусім не адміністративно-бюрократичне управління, яке ми нині так важко долаємо, а зако­нодавче управління пропорціями і проектами, коли треба не тільки будувати капітал, синергійно здатний до розширеного «самовідтворення», а й, як кажуть, примусити його ділитися прибутками. Для цього дер­жавному управлінню потрібно вчитися бізнесового ме­неджменту. Але це завдання, необхідність виконання якого якраз і обґрунтовується у цій книзі і яке, мож­ливо, є одним із найважливіших аспектів метамене-джменту, не дістало належного розуміння як серед бізнесменів, так і в державних органах. Коло цих пи­тань нещодавно було розглянуто на третій міжнарод­ній конференції з історії управлінської думки та біз­несу на тему: «Державне управління і підприємницт­во: учора, сьогодні, завтра».

Теоретикам і практикам менеджменту треба знайти відповіді на ряд питань. Які взаємовідносини і вза­ємозв'язки державного і приватнопідприємницького Управління? У чому подібність і відмінність адмініст­рування і менеджменту, державного менеджменту та адміністрування у підприємництві? Що таке держав­не втручання в управління господарством і які його Форми, методи, сфери застосування й допустима част­ка? Як оцінювати ефективність і результативність державного управління? У чому відмінності консульту­вання державних і підприємницьких організацій? У чому специфіка підготовки кадрів для державного уп­равління і підприємців?

М. Павловський відзначив ігнорування «закону збе­реження керованості в Україні»: якщо хтось змен­шує керування своїми фірмами, то його збільшить іноземна фірма. На наш погляд, ігнорування «закону збереження керованості» в Україні виявляється на­самперед у порушених пропорціях між державним і бізнесовим управлінням, бо не можна припустити, щоб у державі, наприклад, малий бізнес не мав жодного шансу перейти в категорію середнього чи й великого. Розв'язання цих питань можливе тільки за умови розвитку культури бізнесового менеджменту та зацікав­леності урядовців і державних службовців новими мо­делями як державного, так і бізнесового управління.

Розділ 2

КОНЦЕПЦІЇ МЕНЕДЖМЕНТУ ДЛЯ УКРАЇНИ