6.2.2. Механізм розв'язання конфліктів

Для того щоб Україні стати багатою, необхідно від­шукати механізми залагодження у суспільстві та біз­несі конфліктних ситуацій.

Хоч конфлікт взагалі є засобом руху вперед, але по­стійні «битви» Президент — Верховна Рада —Уряд через свій затяжний та безкомпромісний характер за­вдають значної шкоди бізнесові та економіці в цілому; їх треба цивілізовано і швидко залагоджувати, а не дублювати чварами на регіональному й місцевому рів­нях.

У працях вчених досліджено різноманітні види кон­фліктів: соціальні, економічні, військово-політичні, міжнаціональні, педагогічні, правові, кримінальні то­що. Дано визначення понять стосовно того чи того ви­ду конфліктів, наведено їх типологію³⁰². У низці праць на підставі результатів емпіричних досліджень про­аналізовано конкретну соціально-політичну ситуацію в Україні у сфері конфліктних відносин і шляхи до­сягнення консенсусу в суспільстві.

В Україні дедалі більш домінуючими причинами сучасних конфліктів стають не обмаль матеріальних ресурсів та розподіл владних повноважень, а неадек­ватність методів управління соціальною системою, її організаційно-технологічна структура, невідповідність наявного в робітника творчо-виробничого потенціалу умовам його трудової діяльності. Відносини конфлік­ту й консенсусу як соціальних феноменів слід розгля­дати у світлі сучасних теорій соціального конфлікту, в яких доводиться, що консенсус є не тільки протиле­жністю конфлікту, а й необхідним елементом його структури (внутрішній консенсус, консенсус механіз­му і консенсус розв'язання), засобом управління ним, способом розв'язання або локалізації³⁰⁴.

Не заглиблюючись у конфліктологію, треба заува­жити, що Україні необхідно оволодівати механізмами розв'язання конфліктів, розробленими корпоратив­ним менеджментом³⁰⁵. Ъ цьому напрямі наполегливо працює Міжнародний центр перспективних дослі­джень — незалежна неприбуткова дослідницька орга­нізація, що має на меті інтелектуальну підтримку про­цесу ухвалення політичних рішень в Україні. Центром розроблено процедури змістовного діалогу між пред­ставниками законодавчої та виконавчої влади і гро­мадськістю (голова Наглядової ради Центру — Бог­дан Гаврилишин, директор Центру — Віра Нанівська). Важливе значення має поширення Центром ідей програми SIGMA (Підтримка вдосконалення управлі­ння в країнах Центральної та Східної Європи), зокре­ма Документа SIGMA № 13 «Аналіз впливу запропо­нованих законів і приписів».

Створення механізму розв'язування конфліктів у су­спільстві вимагає, окрім запровадження відповідних інституціональних процедур пошуку консенсусу, ще й формування у менеджерів особистісних умінь цивілі­зованого розв'язання конфліктів, які повинні забезпе­чувати система освіти взагалі і бізнес-освіта зокрема.

6.2.3. Комерційні можливості української економіки

Якщо люди мають роботу, про яку вони мріють, вони створюють цінності для суспільства, отримують відпо­відну зарплатню, за допомогою якої можуть обміняти­ся результатами своєї праці з іншими.

З яким товаром ми йдемо у світ? Чи маємо щось та­ке, чого не мають інші? Що це може бути? Чи пус­тять нас із цим на ринки світу? Приклад із просуван­ням українських труб на російський ринок показує, що навіть з «братами» не так легко торгувати — у рин­ковому світі кожен захищає себе. Приклади з держа­вною протекцією «Боїнга» (США) і Аеробуса (A310— А320) (Європейська спільнота) свідчать, що тут точить­ся запекла боротьба, її не спиняють навіть приписи СОТ — Світової організації торгівлі.

Україна не тільки не вийшла потужно на західні ринки, вона втратила навіть свій внутрішній. М. Павловський вважає, що Україна може вийти на зовні­шні ринки тільки через Схід. Треба йти туди, де нашу продукцію купують, де ми можемо співпрацювати, де підтримуватимуть нашу науку і натомість створюва­тимуть робочі місця в Україні, а не на Заході. Ми по­винні працювати з тими, з ким нам вдається, а не там, де нам хочеться і де ми не можемо. Політика має провадитися в інтересах України.

Скористаємося порадою з «Японського кейса»: «[...] Це питання стратегії, і ця стратегія у кожного в голо­ві, бо відчуваємо, які ми вразливі. Криза тримає нас разом і шліфує нашу стратегію: друга світова війна та її наслідки, шок Ніксона, енергетичний шок, забруд­нення, сьогодні колапс біржового ринку. Вибух «пу­хиря» дуже вчасно розбудив нас і попередив...»³⁰⁷

Так само й ми у майбутньому будемо мати не легшу дорогу. Ми не можемо розраховувати на досягнення в усіх технологіях. Отже, мусимо робити вибір.

Нам треба не гаяти часу на стимулювання реаліза­ції як такої, а створювати більше нових високоякіс­них товарів, що вже само собою опосередковано сти­мулюватиме реалізацію, а отже, ефективність. Це без­посередньо стосується як суб'єктів виробництва, по­слуг, так і країни в цілому. Ми маємо виробляти яко­мога більше якісних товарів (продуктів) дедалі мен­шим коштом, щоб задовольняти людські потреби як­найдешевше.

В українській економіці є кілька секторів з комер­ційними можливостями.

Проте сьогодні, на думку багатьох економістів, ни­щаться дві галузі, які є базовими для України: вугіль­на промисловість і агропромисловий комплекс. М. Павловський запевняє, що майже в усіх країнах світу аг­ропромисловий комплекс і вугільна промисловість ма­ють дотації. «А ми прийняли ненормальні умови спів­праці і скасували дотації. Сільське господарство без дотацій може вижити тільки в тропічному поясі, а вугільна промисловість — при видобутку відкритим способом. Ми повинні, з одного боку, застосувати

жорсткі методи протекціонізму до нашої вугільної промисловості, а з другого,— створити комплексну програму розвитку цієї галузі, випуску в Україні тех­ніки й устаткування для забоїв. Щоб не було так, як сьогодні, що шахтарі видобули вугілля, проте його не купують, бо ввозять вугілля за демпінговими ці­нами, чим нищать наше виробництво. До того ж ми маємо 35 розвіданих нових родовищ, а не будуємо жо­дної шахти».

М. Павловський передбачає, що, «як і у Сполучених Штатах Америки, із середини наступного століт­тя енергетичною базою України буде саме вугільна промисловість. Тому для нас сьогодні проблемою но­мер один має бути вугільна промисловість. І нею треба займатися комплексно, за своїм розумом, а всіх цих радників відіслати додому».

Наступний сектор з комерційними можливостями — агробізнес. Тут варто запитати: «Як навчитися прода­вати себе?» Хоч «продавати себе» — західний термін, але цьому мистецтву треба навчатися, щоб не обману­ти ні себе, ні тих, хто тебе купує. Звичайно, йдеться про продукти агробізнесу, а не про людей. Хоча лю­дина й продукція, яку вона виробляє, розглядаються в єдиному смисловому просторі.

А. Накорчевський правильно сказав: «Якщо ми бід­ні, то лише через те, що не дивимося в обличчя реалі­ям і не хочемо приймати їх через різні забобони». На потвердження своїх слів він цитує Лестера Сороу:

«Україна — потенційно найкраще місце у світі для вирощування зернових. Родюча земля, рясні дощі спі­віснують із найкращою у світі природною транспор­тною системою — великою кількістю річок, які впа­дають у Чорне море. Тому зерно можна експортува­ти дешевим водним транспортом, уникнувши витрат на тисячі кілометрів дорогих залізничних перевезень, які мають місце в інших головних країнах-зерновиробниках. Україна ще не склала ці переваги докупи, але що буде, коли вона це зробить? «Джон Дір» та «Фіат», два найбільші виробники сільськогосподарської тех­ніки, створять кредитні компанії [...] для того, щоб давати у борг гроші власникам землі, щоб надати можливість їм купувати техніку. За це вони отри­мають зерно, щоб продавати на світових ринках. [...] Це не відбудеться завтра, але це відбудеться. [...] Французи навчаться їсти свої круасани з україн­ської пшениці, або вони не встигнуть озирнутися, як два мільйони українців мешкатимуть у Парижі».

Україна «ще не склала ці переваги докупи», бо вона не корпоративна.

Наступні сектори з комерційними можливостями — наукомісткі виробництва. Скажімо, літако- та ракето­будування, розробка пакетів комп'ютерних програм, освітніх технологій.... Все це — комерційно життє­здатні проекти.

Але якщо хочемо йти у світ і в цих секторах, то му­симо прийняти світові «правила гри» та стандарти.

В інтерв'ю газеті «Зеркало недели» директора Ін­ституту клітинної біології та генетики, академіка НАН України Ю. Глеби звучать суголосні мотиви щодо ста­ну розвитку менеджменту: «Ми хотіли б стрімко увійти у міжнародне наукове товариство. Але мені здається, що першим кроком має стати визнання світових правил гри, критеріїв якості. Чимало у нас таких, що через це втратять спокій і привілеї, але зате буде якийсь шанс. Я не бачу нічого страшного в тому, щоб реалізовувати наукові ідеї створенням ком­панії у США. Якщо спрацює там, то й тут ми знай­демо спосіб розвивати справу. Але з умовою: якщо ви навчите мене, як створювати наукову компанію у нас і не дати вбити її завтра нелогічними юридични­ми і економічними законами. Ось тоді я з радістю спробую зробити це в Україні...»

Пригадаймо прислів'я: «Господар по двору пройдеть­ся, копійку знайде». У зв'язку з цим згадаймо ще од­ну комерційну можливість — туризм в Україні.

«Щоб щось знайти, Ви насамперед повинні шука­ти. Вам потрібна велика ідея, щоб змінити Ваше життя? Навряд чи з'явиться вона нізвідки. Але як­що Ви старанно шукаєте, то потрібна Вам ідея з'явиться на Вашій дорозі і часто тоді, коли Ви цьо­го менше за все очікуєте»,— ось одна з настанов бізнесового філософа Дж. Рона.

Світовий туризм зростає швидше, ніж глобальна економіка. Тому для України важливо вивчати при­родні, культурні та соціальні чинники розвитку тури­зму і розробляти науково-методичні основи регіональ­ного менеджменту в туризмі з метою управління та координації його розвитку: функціонування туристсь­ких організацій, управління та ухвалення рішень у туризмі, маркетинг туристичних потреб і туристсько­го ринку; розширення доступу до рекреаційних ре­сурсів³¹².

За широкого розвитку туризму в Україні наше на­селення зможе поводитися як африканець із байки (почуто в Кейптауні.— Б. В.): «Вклади свої $10 у мій бізнес у моїй країні,— сказав африканець англійсько­му мандрівникові.— Якщо ти їх вкладеш, я, можли­во, зроблю бізнес, і ти зможеш мати тут значно більші перспективи. А можливо, ти втратиш свої $10, бо мій бізнес є ризикованим. А якщо ти не вкла­деш свої $10 у мій бізнес, то ти їх, можливо, збере­жеш, але шанси на перспективу ти втратиш, бо я не матиму шансу розпочати свій бізнес».

Оскільки ми будуємо новий стиль життя з ринко­вою економікою і хочемо, щоб іноземні інвестори при­йшли до нас і робили бізнес, то мусимо створювати всю інфраструктуру для їхньої роботи, життя, відпо­чинку тут. А це, по-перше, першокласні готелі з відпо­відною розвиненою бізнес-інфраструктурою. По-друге, фінансова система, яка була б зрозумілою для них, доступною й надійною, законодавчо захищеною, з від­повідними гарантіями держави і міжнародної спіль­ноти. По-третє, комунікаційна система, включаючи сучасні засоби зв'язку (факс, Інтернет, електронна пошта, відео зв’язок тощо). Все це можна зробити не лише за їхньої участі, а й з їхніми інвестиціями, їхні­ми руками та з їхнім рівнем якості і виконання. Голо­вне — створити умови, викликати довіру. Поки що її дуже мало. Більше недовіри й страху. І по-четверте, але не останнє: треба навчитися говорити з іноземця­ми їхньою бізнесовою мовою (це не просто англійська чи німецька). Це дуже важко. Проте без цього не мо­же йтися про інтеґрацію в Європу чи у розвинений світ.

Чи хочемо ми цього? Якщо ні, то альтернатива од­на — назад у хащі. Чому не дослухаємося мудрих слів: «Ваша дорога до щастя йде не від інших людей до вас, а від вас до інших людей»! Треба прислухатись і до лікаря Берсенева, який каже, що, якби він був президентом, то «думав би про те, щоб Україна ста­ла центром медичного туризму, лікарнею для грома­дян багатьох країн світу. Насамперед Росії, Казах­стану... Що-що, а медицину у нас можна розвинути потужно. Адже всі ніші на міжнародному ринку за­йняті: пшеницею, навіть приладами вже нікого не здивуєш! А ось оздоровленням людей можна зайняти­ся серйозно. На жаль, у нас патологічна недалеко­глядність і короткозорість»³¹³.

6.2.4. Освіта

Треба і можна зробити так, щоб середній рівень на­ших шкіл був кращим, ніж деінде. Але спершу, що­найменше, треба мати кращих учителів. А їх потріб­но матеріально забезпечити і зробити привілейованим класом — бідний вчитель не навчить дітей бути бага­тими.

Освіті треба зорієнтувати дітей на досягнення ре­зультату в чомусь одному. Це надто важливо тепер, адже, йдучи «у світ», вони мають бути в чомусь силь­ними (поза роботою): у спорті, мистецтві, музиці тощо.

Ще 1987 р. професор, доктор фізико-математичних наук М. Постников запропонував трансформу-

вати зміст шкільної освіти у напрямку до майбутньо­го: «...треба володіти знаннями і навичками, які умо­вно можна поділити на чотири повністю рівноправні цикли: письменність, етика, естетика, здоров'я (фі­зична культура)»³¹⁴. Цю ж таки ідею сповідує В. Співаковський, втілюючи її у практику у відомому ліцеї «Гранд», а теоретично думки М. Постникова розви­нуто у праці С. Клепка. Спираючись на сучасну фі­лософію, досягнення західних проектів реформуван­ня освіти та досвід української сучасної школи, він розробляє у своїй книзі філософію реформування ос­віти³¹⁵.

Щоб Україні бути багатою, вона має стати компані­єю, «відкритою до змін, голодною до навчання». Джек Велш у річному звіті «Дженерал Електрик» за 1997 р. вказав на причини успіху корпорації: «У GE була інша велика перевага, яка акселерувала наші зусилля щодо якості: ми мали компанію, відкриту до змін, го­лодну до навчання, до того, що допомагає швидко ру­хатися до вдалих ідей»³¹⁶.