6.2.6. «Увімкніть вогні! Йду на посадку!»

На конференції з питань корпоративного управління (20.11.1997 р.) професор Фрідріх Нойбауер розповів анекдотичну історію про Фінські авіалінії, пілоти яких поводять себе досить відважно і навіть ризиковано.

«...Діялося це в стокгольмському аеропорту Аланза. Висів густий туман, погода, як кажуть, нельотна. Радіо-диктор постійно оголошував: «Погода нельотна. Такі й такі-то рейси затримуються». В цей час диспетчер на вежі чує прохання літака «Фін Ейр» дати смугу на приземлення. Диспетчера охопив жах, він каже, що аеропорт закритий — летіть до іншого аеропорту. І так — кілька разів. Зрештою, фінський пілот вимов­ляє тепер уже знамените: «Увімкніть вогні на смузі — йду на посадку!» Диспетчер у паніці відповідає: «Ні, ні, аеропорт закритий». Через кілька хвилин з борту літака благають: «Та увімкніть же вогні на смузі, щоб ми знайшли термінал,— ми вже на землі».

Здається, мораль цього анекдоту можна прийняти як засаду нашої зовнішньоекономічної політики. М. Павловський у статті «Досвід Китаю — уроки України» порушив питання: чому Китаєві, в якому земля не є товаром, приватизація відбувається за своєю схемою, комуністична партія керує, західні інвестори дають 50 мільярдів доларів на виробництво, а нам не дають, а тільки ставлять вимоги? Відповідь М. Павловський знайшов у тому, що Ден Сяопін урахував основ­ну ідеологію ринку або стратегію розширення ринку і на своєму кордоні обумовив характер співпраці: хо­чете опанувати ринком Китаю — заплатіть за нього високими технологіями, робочими місцями в Китаї, інженерними працівниками, наукою і так далі. А в Україні? Провели повну лібералізацію. З погляду ри­нку, цілковите безглуздя вкладати інвестиції в дер­жаву, яка бере готову продукцію, та ще й застарілу. М. Павловський з такої ситуації бачить дуже простий вихід, про нього він говорив уже не раз: «Як і перше правило в дипломатії. — в ринку треба поставити свої умови. Поки цього не зробимо, держава не відбу­деться» .

У принципі погоджуючись із цим, потрібно все-та­ки зауважити, що два чинники сприяють збільшенню потоків товарів і грошей. Перший — технологія. Зни­ження витрат на комунікації та комп'ютерні обчис­лення зумовлює також значне зниження природних часових і просторових бар'єрів, що відокремлюють національні ринки. Вартість трьох хвилин телефон­ної розмови між Нью-Йорком і Лондоном впала від $300 в 1930 р. до ЗО центів у 2001 р. Вартість ком­п'ютерної обробки за минулі десятиріччя зменшува­лася в середньому на 30% щорічно.

Другою рушійною силою є лібералізація. В резуль­таті як узгоджень СОТ, так і однобічних рішень май­же всі країни знизили бар'єри для зовнішньої торгівлі. Більшість країн вітали міжнародний капітал. Хоч лібералізація відбувалася з різною швидкістю в різних місцях, її напрям всесвітній. Тільки невелика група країн-ретроградів досі намагається ізолювати себе. За минуле десятиріччя торгівля зростала вдвічі швидше, ніж виробництво, зарубіжні прямі інвести­ції зросли утричі, міжнародна торгівля акціями — в десятки разів. Українському менеджментові треба се­рйозно зважати на ці об'єктивні процеси.

Треба добре вивчити перспективи стратегічного парт­нерства України з іншими державами і вже сьогодні закладати фундамент нових відносин, взаємовигідних і економічно, і політично. Росія? Польща? Країни Балтії? Туреччина? Скандинавія? А чому не Китай? Це далеко, але може бути дуже ефективно. Не кажу­чи вже про Німеччину чи Велику Британію, бо ж во­ни поки що в іншому, відмінному від нашого, часі.

Нерідко, спілкуючись із людьми, ми не помічаємо, хто вони з погляду перспективи (їхнього майбутньо­го), навіть не згадуємо про це. А варто б. Ще важливі­ша ця рекомендація, коли йдеться про наші стосунки на міжнародній арені.

Але насамперед Україна має на світовому ринку і в дипломатії поставити свої умови,— образно кажучи, наголосити: «Увімкніть вогні! Йду на посадку!» Поки не зробимо такий виклик — передусім самим собі — держава не відбудеться.