6.4.3. Умови розвитку

За останні роки відбулося чимало конференцій з про­блем бізнесової освіти³⁴¹, кожна з яких породжувала думки та ідеї, плани й сподівання, важливі для роз­витку українського менеджменту, для того, щоб нам наздогнати час. Сумарно цей ідейний базис полягає ось у чому. Ми живемо у турбулентний час, а це означає, що:

розмито межу між прибутковими і неприбутковими організаціями, зростає потреба у швидкості реагування на зовнішні зміни, у гнучкості організації з тради­ційними організаційними структурами;

змінюється природа конкуренції і стає багатоманіт­нішим характер конкурентів;

створюються нові альянси в бізнесі;

триває орієнтація на цінності не тільки матеріальні;

поглиблюється спеціалізація.

Це відповідно відбивається і на бізнесовій освіті, позаяк розмивається «значення» ступеня МБА; зростає «прірва між фірмовими («brand») і не фірмовими («non-brand») програмами; швидко зростають можливості у тих нішах ринку, які історично не «обслуговувалися» і часто були недоступними (посткомуністичні країни, Африка тощо).

До яких висновків має спонукати сказане бізнесові навчальні заклади? їм треба:

— знати кола, що мають до них інтерес (наших «stakeholders») і від яких вони залежать; вони пови­нні добре знати, чого хочуть їхні клієнти і як їх задо­вольнити;

— провадити постійний моніторинг змін у довкіллі; стежити за його «атмосферою», використовувати су­часні інформаційні технології і читати відповідні спе­ціальні повідомлення (брошури і т. д.), просто «вихоп­лювати» свіжі ідеї, впроваджувати їх у життя, пере­давати викладачам тощо;

— постійно фокусувати увагу на чітких завданнях (часто школи не можуть оприлюднити основні напря­мки діяльності);

— постійно «вимірювати» свій прогрес, щоб зрозу­міти, як добре вони впроваджують зміни;

— впроваджувати систему прийняття рішень на ос­нові об'єктивних баз даних. Керівник бізнес-школи мусить добре контактувати з викладачами, давати їм свіжу інформацію і свіжі ідеї, скажімо, з Інтернету, стимулювати їх робити те ж саме;

— постійно дбати про розвиток і оновлення, під­вищення кваліфікації викладачів бізнес-шкіл;

— бути мудрими і терплячими, щоб точно знати (і робити це), коли бути лідером, а коли бути насліду­вачем, тобто пливти за течією;

— визначати і оприлюднювати цінність пропозицій своєї бізнес-школи як засобу задоволення потреб слу­хачів, задуматись і чітко визначити, чому сюди йдуть студенти і чого вони хочуть;

— експериментувати і пропонувати новації не епі­зодично, а щодня. Якщо не експериментувати регуля­рно, люди не будуть готові сприйняти їхні нові ідеї;

— всіляко стимулювати «чемпіонів нових продуктів» та «лідерів ідей»; треба оберігати таких людей;

— утримувати постійний баланс між невеликими і великими змінами.

Заважати у впровадженні зазначеного можуть:

— опір змінам, їх неприйняття;

— традиційне мислення і прив'язаність до старих традицій;

— неузгодженість інтересів і поведінки (роблю не те, що хотілося б);

— суперечність між консенсусом та обов'язковістю;

— нерозуміння середовища і змін, що в ньому від­буваються.

Для подолання інерції традиційного мислення та опору змінам, встановлення узгодженості інтересів та поведінки менеджерів, розуміння ними середовища і змін, що в ньому відбуваються, необхідно, на наш по­гляд, здійснити в Україні такі заходи:

1. Виконати науковий аналіз рівня професійних знань і теоретичної підготовки менеджерів, що працю­ють у державному і приватному секторах економіки, а також якості навчання менеджменту на предмет відповідності вимогам, викликаним прискоренням про­цесів глобалізації та інтеграції світової економіки. У співпраці з міжнародними інституціями це завдання могли б узяти на себе українські інститути менеджме­нту та школи бізнесу як у центрі, так і в регіонах. При цьому треба якнайповніше скористатися досвідом Асоціації менеджменту в країнах Центральної та Схід­ної Європи (CEEMAN) та Фундації Трейнінгу в Мене­джменті (ETF), які провадили такі дослідження в Ро­сії, Болгарії, Румунії, Польщі, Словенії, Угорщині, Латвії та Україні.

2. Глибоко вивчити і проаналізувати Президентську програму Росії з підготовки та перепідготовки щоріч­но 5000 бізнес-менеджерів для Росії, яка передбачає 2—6 місячне стажування російських менеджерів у за­хідних країнах, з метою запровадження подібної про­грами в нас. Відповідні первинні пропозиції щодо Ук­раїни вже розроблені д-ром Богданом Гаврилишиним і передані Уряду та Адміністрації Президента України.

3. Глибоко, структурно проаналізувати використан­ня міжнародної технічної допомоги на підготовку кад­рів, надто ж із погляду ефективного вкладення коштів, які часто тільки «записуються» як допомога нам, а

практично йдуть переважно на оплату експертів із країн-донорів. Цю роботу в Україні мало б виконува­ти Міністерство економіки з участю незалежних екс­пертів.

4. Якнайшвидше розробити законопроекти і прий­няти закони, які створювали б сприятливі умови для доброчинної допомоги з боку бізнесу та «м'які» пода­ткові умови (аж до повного звільнення від окремих податків) для навчальних закладів, як державних, так і приватних, які готують кадри для економіки та бізнесу, а також для інших сфер. Проекти цих доку­ментів можуть бути розроблені Міністерством освіти і науки України за участю навчальних закладів і по­дані до Верховної Ради України через відповідні про­фільні Комітети. Напевне, доцільно було б обговори­ти ці законопроекти у серії «круглих столів» за учас­тю засобів масової інформації і, нарешті, на парламе­нтських слуханнях.

5. З огляду на те, що найболючішою проблемою розвитку навчальних закладів з підготовки управлін­ців є недосконала нормативно-правова база наших ос­вітянських установ і закладів управлінської освіти, необхідно об'єднати зусилля освітянських інституцій для визначення обґрунтованих вимог до владних струк­тур, зокрема до депутатського корпусу, з метою істот­ного законодавчого поліпшення умов освітянської діяль­ності. Не виключається і відповідне лобіювання, ви­сунення та підтримка освітянських представників на всіх рівнях представницької влади. Адже більш-менш згуртовані освітяни можуть по-справжньому вплива­ти на формування майбутнього суспільства.

6. Впорядкувати структуру попиту на спеціалістів, що їх готує управлінська освіта, насамперед для біз­несу. Цей попит створюється зазвичай стихійно. Уп­равлінські бізнесові школи досить часто працюють на абстрактного споживача, не враховуючи того, що в структурі попиту на управлінців багато чинників. Ди­ректори і державних, і недержавних підприємств як замовники не завжди розуміють, що таке магістерські

програми, не вміють замовляти фахівців з дипломами МБА і ефективно з ними співпрацювати. Потрібно ус­відомити необхідність спеціалізації закладів управ­лінської освіти, виходячи з розуміння галузевих, фу­нкціональних управлінських потреб та потреб різних рівнів управління. Адже готувати директора підпри­ємства, голову наглядової ради корпорації чи началь­ника цеху потрібно за різними програмами і в різних школах.

7. Підвищити якість змісту академічних програм з бізнес-освіти, рівень їхньої конкурентоспроможності, ліквідувати незбалансованість програмних компонен­тів у навчальних процесах — міжнародному та націо­нальному. Без цього ми не навчимося конкурентно відчувати себе у міжнародному бізнесовому середо­вищі, хоч декому це здається внутрішньою пробле­мою окремого навчального закладу бізнес-освіти чи закладу державного управління. Цю проблему мож­на розв'язати спільними зусиллями, нагромаджуючи інформацію та обмінюючись нею.

8. Підвищити рівень співпраці управлінських на­вчальних закладів. В цьому аспекті практика прове­дення «круглих столів», де можна поспілкуватися і обмінятись думками, дуже добра, але недостатня. По­трібні серйозніші об'єднання бізнесових і управлінсь­ких шкіл, подібно до тих, які успішно діють в Цен­тральній і Східній Європі, Америці, Росії. До речі, Ро­сія створила Російську асоціацію бізнес-освіти (РАБО), куди входить близько ста вузів-членів, які обмінюють­ся своїми набутками. Це створює синергетичний ефект, потрібний і корисний кожному із вузів — членів РАБО. З метою розвитку в Україні маркетингу бізнес-освіти, запровадження програм для підвищення кваліфікації викладачів, проведення конференцій та «круглих сто­лів», видання спеціалізованих журналів і підручни­ків варто б створити Українську асоціацію бізнес-ос­віти (У АБО).

9. Налагодити системну співпрацю управлінських бізнесових і управлінських навчальних закладів з міжнародними та українськими фінансовими інституція­ми. Чимало наших шкіл отримує міжнародну фінан­сову допомогу, але варто було б активніше обмінюва­тись досвідом щодо отримання грантів, співпраці з експертами тощо. Пріоритетна роль освіти у форму­ванні управлінської еліти в Україні значною мірою пов'язана з реформуванням гуманітарної освіти. Ме­неджмент людського потенціалу та його різновид — кадровий менеджмент (менеджмент персоналу) пе­редбачає глибоке знання психології, соціології, соці­альної психології. Кадровий менеджмент дає мож­ливість ефективно займатися профорієнтацією та до­бором кадрів, трудовою адаптацією, професійним на­вчанням і перепідготовкою персоналу, його атестацією та просуванням, тобто управляти трудовою мобільніс­тю працівників, їхнім переміщенням на шляху до управлінської еліти, одне слово, організовувати їхню трудову кар'єру.

10. У зв'язку з демократизацією суспільства (і уп­равління зокрема) у такому перехідному суспільстві, як наше, зростає роль індивідуального шляху до виро­щування управлінської еліти. В цьому контексті роль освіти полягає в «озброєнні» широкого кола май­бутніх та сьогоднішніх управлінців системою знань, які сприяли б досягненню успіху в трудовій кар'єрі через максимальну реалізацію власного творчого по­тенціалу. Філософські та психологічні знання слугуватимуть основою для самопізнання, самовизначення (професійного), самооцінки, саморозвитку та самоуп­равління власною кар'єрою; соціологічні — допомо­жуть зорієнтуватися у закономірностях життя суспіль­ства, освоїти «ліфти» соціальної мобільності для служ­бового просування. Наповнення програм підготовки управлінців гуманітарними знаннями (психологія, со­ціологія тощо) стане вагомим підґрунтям для «олюд­нення» діяльності керівників.

11. Конкретні знання з методики самовиховання необхідних для управлінця особистісних рис та орга­нізації своєї кар'єри дає навчальна дисципліна «Самоменеджмент». Введення експериментального курсу «Самоменеджмент ділової кар'єри для державних служ­бовців» та розробка відповідного науково-методично­го забезпечення може стати конкретним кроком до зростання управлінської еліти України.

12. Сьогодні на передній план у формуванні управлін­ської еліти виходять економічні важелі. Якщо інвести­ції від будь-яких інвесторів — зарубіжних чи вітчизня­них — підуть в людину, в кожного громадянина Ук­раїни, то ця людина дасть прибуток, а сума цих лю­дей — надприбуток. Це сприятиме утвердженню в Україні стабільності і вихованню національної управ­лінської еліти.

13. Створення моніторингу українського менедж­менту. В. Чалідзе вказав на можливий шлях засадничого визначення інтегрального показника міри культу­ри, який можна застосувати й до визначення міри ме­неджменту в суспільстві, тобто його якості. Якщо ви­значати культуру як сукупність правил, що їх засвою­ють люди, то середнє число правил, засвоєних індиві­дами на сьогодні чи за все життя, й можна вважати мірою культури. Маються на увазі всі правила, ска­жімо, як місити глину для виготовлення глечиків, пра­вила ввічливості, правила підрахунку перетинів розсі­ювання елементарних часток, принципи організації виробництва за Файолем тощо. Міра культури пов'я­зана з кількістю засвоєної інформації (але не ідентич­на їй), вона не показує цінності самої інформації для досягнення певної мети. У такому вигляді цей інте­гральний показник, як вказує В. Чалідзе, не характе­ризує динаміку культури. Але, розвиваючи це засадниче визначення, можна побудувати відповідну конце­пцію розвитку культури менеджменту у суспільстві, формалізувати її і використовувати для метаменеджменту — управління процесом розвитку менеджмен­ту. Це завдання для дослідження різних аналітичних структур нашого суспільства.

Названі нами питання мають бути предметом уваги виконавчої та законодавчої влад, наукових кіл. Ситуація вимагає діяти швидко і професійно з урахуван­ням наших реальних умов та іноземного досвіду, пе­редовсім досвіду найближчих сусідів — колишніх парт­нерів по Раді Економічної Взаємодопомоги, таких, наприклад, як Польща, Угорщина, Чехія.

Реалізація усіх вказаних рекомендацій є завданням для великої роботи багатьох структур та організацій. Ми ж зосередимось на деяких (центральних, з нашого погляду) питаннях розвитку системи бізнес-освіти й пошуку спільних ресурсів можливого варіанта під­тримки суспільною свідомістю таких рекомендацій.