Школи та напрямки у психології

1. Біхевіоризм. Передумови виникнення та подальше еволюціонування.

2. Необіхевіоризм.

3. Оперантний біхевіоризм.

4. Психоаналіз і його вплив на розвиток психології та інших наук.

5. Неофрейдизм.

6. Поняття про несвідоме та його вплив на поведінку людини.

7. Гуманістична психологія.

Зразок тесту

1. Колективне несвідоме, за К.Г. Юнгом, поєднує:

а) комплекси;

б) архетипи;

в) емоції;

г) традиції;

д) стереотипи.

2. Психоаналіз заснував:

а) Д. Уотсон;

б) З. Фрейд;

в) К. Хорни;

г) Б. Скіннер;

д) Е. Фромм.

3. З. Фрейд зробив у психології відкрив:

а) свідомість;

б) самосвідомість;

в) передсвідомість;

г) підсвідомість;

д) надсвідомість.

4. Формування навичок у теорії Д. Уотсона залежить від:

а) знань;

б) умінь;

в) кількості;

г) навчання;

д) виховання.

5. Центральною цінністю у гуманістичній психології є:

а) індивід;

б) людина;

в) свідомість;

г) інтелект;

д) мислення.

Список літератури

1. Варій М.Й. Психологія особистості: навч. пос. – К.: Центр навчальної літератури, 2008. – 592 с.

2. Гроф Станислав. Психология будущего: Уроки современных исследований сознания /пер. с англ. С. Офертаса и О. Цветковой. – М.: ООО «Издательство АСТ» и др., 2003. – 458 с.

3. Ждан А.Н. История психологии. – М.: МГУ,1990. – 368 с.

4. Психология: учебник для гуманитарніх вузов /под общ. ред. В.Н. Дружинина. – СПб.: Питер, 2001. – 656 с.

5. Роменець В.А. Історія психології ХХ століття / В.А. Роменець, І.П. Маноха - К.: Либідь, 1998. – 990 с.

6. Теории личности в западноевропейской и американской психологи. Хрестоматия по психологи личности / Д.Я. Райгородский (редактор, составитель). – Самара: Издательский дом «БАХРАХ», 1996. – 480 с.

7. Фрейд З. Психология бессознательного: пер. с нем. – М.: Просвещение, 1989. - 448 с.

8. Хьелл Л., Зиглер Д. Теории личности. (Основные положения, исследование и применение) / Л. Хьелл, Д. Зиглер – СПб.: Питер Ком, 1998. – 608 с.

8. Человек и его символы / Карл Густав Юнг,

М Л. фон Франц, Дж. Л. Хендерсон, И. Якоби, А. Яффе /под общ. редакцией С.Н.Сиренко.– М: Серебренные нити, 1997. – 368 с.

5. Інтелект

5.1 Сутність та теорії інтелекту.

5.2 Динаміка та фактори, що обумовлюють інтелект.

5.3 Вимірювання інтелекту.

5.1. Сутність та теорії інтелекту

Слово інтелект походить від латинського intellectus – розумний. Під інтелектом розуміють глобальну властивість людини, що забезпечує правильність сприймання і розуміння інформації, правильність мислення, гармонійність взаємодії з навколишнім світом. Погляди на інтелект пройшли певну трансформацію і суттєво залежать від методологічних поглядів дослідника та тих тестів, що використовують для дослідження цього феномену.

Довго існувала думка, що інтелект має спадкову обумовленість: людина народжується або розумною, або ні.

У 1884 р. англійський учений Ф. Гальтон (1822-1911 рр.) вважав, що люди певних сімей інтелектуально більш розвинені, а також, що жінки у цьому відношенні поступаються чоловікам. Ф. Гальтон обстежив десять тисяч осіб. Він був дуже здивований, що за результатами дослідження видатні діячі науки не відрізнялися від простих смертних, а жінки за деякими показниками виявилися більш розвинені, ніж чоловіки.

У 1885 році Д. Кеттелл (1860 – 1944 рр.) розробив набір тестів і назвав їх «ментальними». Цими тестами визначалися швидкість реакції, час сприймання подразників, больовий поріг, запам’ятовування певного змісту. Д. Кеттелл виявив різні значення певних якостей. Побудував дзвоникоподібну криву, подібну до розподілу фізичних величин. Ці дані були використані для вивчення розподілу інтелекту серед населення. Тут виявились як люди середнього рівня, так і «відсталі» та «надобдаровані».

Інші вчені, які вивчали інтелект, розглядали його більш широко. Інтелектуальна людина – це та, яка «правильно … розуміє і мислить» і може «пристосовуватися до обставин життя». Цю точку зору підтримав Д. Векслер.

Сьогодні більшість психологів погоджуються саме з таким розумінням інтелекту. Інтелектом називається глобальна властивість індивіда адаптуватися до навколишнього середовища.

Оскільки інтелект є глобальним явищем, то виникає непроста проблема розроблення його структури. Не викликає заперечень факт багаторівневої організації інтелекту.

У психології виділяють дві групи теорій інтелекту: факторні та ієрархічні.

У 1904 році англійський вчений Ч. Спірмен виділив «генеральний» фактор інтелекту і позначив його буквою G. Цей фактор визначає спроможність людини адаптуватися до навколишнього середовища. Але ж розв’язування математичних задач, вивчення іноземної мови, написання віршів, ремонт технічних виробів, будування будинку вимагають різної діяльності мозку при подібності генерального фактора. Тому Ч. Спірмен вводить поняття фактора специфічних здібностей і позначає буквою S. Цей фактор у різних людей розвинений по-різному і впливає на вирішення конкретних завдань адаптації. Сюди належить вербальний, просторовий і числовий фактори. Так виникла перша факторна модель інтелекту.

Кожна людина своєрідно вирішує питання адаптації, а інтелект виявляється у перцентивних, мнемічних, мовних, вербальних та інших здібностях.

Л. Терстоун (1887 – 1955 рр.) дослідив різні боки загаль­ного інтелекту. Він назвав їх первинними розумовими потенціями. Він виділив сім таких потенцій.

1. Здатність до рахування, тобто здібність оперувати числами і виконувати арифметичні дії.

2. Вербальна гнучкість, тобто здатність легко пояснювати, використовувати найбільш важливі слова.

3. Вербальне сприймання, тобто здатність розуміти усну і писемну мову.

4. Просторова орієнтація, тобто здатність уявляти собі різноманітні предмети у просторі.

5. Пам’ять.

6. Здатність до розмірковування.

7. Швидкість сприймання відмінностей і подібних ознак між предметами та їх зображеннями.

Подальші дослідження сприяли виділенню більшої кількості факторів. Так, Д. Гілфорд виділив 120 факторів інтелекту.

Ієрархічні моделі характеризуються тим, що фактори інтелекту розміщуються на різних поверхах ієрархії. Відомо декілька ієрархічних теорій. Ми розглянемо модель Ф. Вернона та Д. Векслера.

Вершину ієрархії Ф. Вернона займає генеральний фактор інтелекту G за Ч. Спірменом. Другий рівень займають два фактори: вербально-освітні здібності та практико-технічні здібності. Третій рівень займають спеціальні здібності: технічне мислення, математичні здібності, вербальні здібності. Останній, четвертий рівень об’єднує тільки прості субфактори.

Ієрархічна модель інтелекту Д. Векслера має три рівні:

1. Рівень загального інтелекту.

2. Рівень групових факторів: інтелект дій, вербальний інтелект.

3. Рівень специфічних факторів (відповідає окремим суб’єктам).

Розглянуті ієрархічні моделі не витримують експериментальної перевірки, не підтверджуються емпіричними даними і мають умоглядний характер.