11.4. Агресія та альтруїзм як психологічні феномени

Поведінка людини у групі дуже часто обумовлюється емоціями, а не розумом, і може мати деструктивний характер. Це результат агресії. Агресією називається фізична або вербальна поведінка, спрямована на завдавання кому - небудь шкоди.

Психологи виділяють декілька видів агресії. Ми розглянемо два: ворожу та інструментальну. Джерелом ворожої агресії є злість, що спрямована на завдання шкоди. Інструментальна агресія не передбачає завдання шкоди, але є засобом досягнення інших цілей. Іноді розділити їх практично неможливо: те, що починається з холодного розрахунку може розпалити ворожнечу.

Незважаючи на те що агресію виявляє людина, як особистість, джерелом агресії є не психологічні особливості. Оскільки особистість людини є соціальною якістю, тобто формується сукупністю соціальних впливів і, в першу чергу, системою соціальних відносин, то джерела агресії необхідно шукати у широкому та вузькому соціальному оточенні. Виділяють два витоки агресії: досягнення певної винагороди та научіння шляхом спостереження.

Людина швидко помічає і засвоює те, що агресія може сприяти досягненню певної винагороди. Діти дуже рано (на прикінці раннього дитинства) починають добиватися задоволення власних бажань, шляхом агресії залякувати інших (в першу чергу бабусю). Перша, друга перемога – і агресивність зростає.

Групове насильство - теж прибуткова справа. Страйк у 1967 році на автомобільній компанії Форда забезпечив збільшення кількості робітників національних меншин.

Другим витоком агресивної поведінки є спостереження за агресивними діями оточуючих і привласнення цих дій. Агресія, як і інші форми поведінки, привласнюється індивідом шляхом наслідування поведінки інших, та є результатом досвіду людини. Все це свідчить про те, що засвоєння агресивної поведінки є лише окремим проявом формування соціальної поведінки людини. Спостереження агресивних дій інших людей, повторення їх, досягнення певних винагород забезпечує привласнення їх.

Експериментальні дослідження впливу спостереження агресії на наступну агресивну поведінку були проведені у США. У дитячому закладі в одному кутку кімнати граються діти. В іншому – вихователька. Через деякий час вихователька протягом 10 хвилин б’є надувну ляльку. Вона б’є молотком, стусує, щипає і кричить: «Вріж йому по носу…, Ну стусони добре…» і т. ін.

Діти, які спостерігали за агресивною поведінкою, повторювали дії виховательки, брали молоток і били ляльку. Повторення агресивних дій було частішим, якщо за ними ніхто не спостерігав. Спостереження за агресивними діями з боку дорослих зменшує агресивність дітей.

Механізмом научіння є часте відтворення бачених дій і почутих слів. Побачена агресивна поведінка зменшує гальмування і навчає певному способу агресивної поведінки.

Іншою формою научіння є особливості сімейних взаємовідносин і специфіки сімейного виховання. Насильство у сім’ї веде до насильства у подальшому житті. Діти, які зазнають фізичних покарань з боку батьків (агресивні дії), використовують агресивні форми поведінки і взаємодії з іншими людьми.

Одним із витоків агресивності є наслідування підліткової та юнацької субкультури. Саме соціальне середовище за межами дому, з яким взаємодіє індивід, дає широкий вибір агресивних форм поведінки. Насильницька субкультура підліткових об’єднань демонструє молодшим членам цих об'єднань різноманітні форми агресивної поведінки. Той, хто привласнює ці форми поведінки, у подальшому житті виявляється порушником прийнятих соціальних норм (крадії, хулігани, вбивці…).

Крім сім’ї та субкультури, агресивні форми поведінки пропонують кіно і телебачення. Спостереження насилля за кіно – та телесюжетами призводить до трьох наслідків: посилення агресії, посилення чутливості до агресії, формування певних поглядів на соціальну реальність.

Сьогодні все більшого поширення набувають комп’ютерні ігри та інтернет. Вони пропонують величезну кількість варіантів віртуальної реальності. У цій реальності підлітки тисячі раз опрацьовують елементи агресивної поведінки. Тут вони стріляють, бігають, тікають, вбивають, тобто виявляють насильство. Все це спотворює формування свідомості підлітків. Тисячі годин проведені у віртуальній реальності призводять до того, що вони не можуть розрізняти реальне і віртуальне. Залишилось одне – взяти справжню зброю і зробити те ж саме із своїми однолітками. Про це свідчать відомі події розстрілу школярами однолітків та учителів у США та Німеччині. Це наслідки віртуальної культури, у якій людина втрачає межу між життям і смертю. А це підсилює агресію.

Негативний вплив агресії на систему соціальних взаємовідносин та існування всього соціуму передбачає встановлення можливості послаблення агресії. Сьогодні у психології виділяють два методи послаблення агресії: катарсис та соціальне научіння.

Гіпотеза катарсису (очищення) – це емоційна розрядка за допомогою драми, пригадування і переживання минулих подій. Катарсис здійснюється шляхом відкритого вираження емоцій. Передбачається, що, діючи таким чином, ми «випускаємо пар». Деякі психологи радять батькам заохочувати агресивні ігри дітей. Такі ігри, на їх думку, приводять до зменшення емоційної напруги і, як наслідок, послаблення агресії. Але більшість психологів вважають, що агресивна поведінка чи агресивні дії у будь-якій формі (ігровій чи взаємодії у реальному житті) сприяють научінню і привласненню агресії. Жодного катарсису не відбувається, а посилення агресії гарантоване.

І все – таки, чи маємо ми стримувати агресію та агресивні спонукання. Мовчки дутися не зовсім ефективно, ніж зривати своє обурення. «Накопичений пар» сприяє тому, що ми продовжуємо у пам'яті програвати ситуацію, перебираємо образи, дискутуємо з тим, хто образив, добираємо промову і т. ін.

Слід пам’ятати, що є і неагресивні способи виявлення почуттів. Можна обговорити з іншими ситуацію, що викликала обурення і негативні переживання, написати листа тому, хто образив (надсилати необов’язково), нарешті, зайнятися фізичною працею чи пішою прогулянкою.

Оскільки агресія є результатом научіння, то її можна контролювати та формувати неагресивні дії. А тому необхідно організовувати життя і діяльність таким чином, щоб у них переважали неагресивні форми поведінки, гальмувати прояви агресії. Експериментальні дослідження дають можливість стверджувати, що ігнорування агресивних дій дітей викликало гальмування агресивності, а заохочення неагресивних форм поведінки підсилювало останні та зменшувало агресивність.

Усунення агресивних проявів дитини шляхом фізичних покарань не дає бажаних результатів. Таке виховання формує саме ту поведінку, від якої хотіли позбавити дитину. Фізичні покарання є чи не провідною причиною бурлакування, бездоглядності, коли діти тікають з дому, у якому панують негуманні форми дисциплінування.

Спостереження агресивних форм поведінки зменшує гальмування, викликає наслідування і посилення агресії, а тому ми маємо зменшити кількість антигуманних форм поведінки від системи сімейних відносин до сюжетів у кіно, телебаченні, інтернеті, комп’ютерних іграх.

Крім агресивності, людям властивий альтруїзм. Альтруїзмом називається мотив надання кому-небудь допомоги, що свідомо не пов'язаний з власними егоїстичними інтересами. Альтруїст надає допомогу навіть тоді, коли нічого не передбачає взамін. Саме такий альтруїзм є предметом оспівування у художніх творах.

Альтруїзму сприяють: соціальний обмін, замаскований егоїзм, емпатія.

Теорія соціального обміну пояснює альтруїзм на підґрунті соціальної взаємодії, що управляється «соціальною економікою». Сутність її полягає у тому, що у процесі життя і діяльності ми обмінюємося не тільки матеріальними товарами і грошима, але й соціальними «товарами»: інформацією, статусом, послугами, любов’ю. При такому обміні ми зменшуємо витрати, збільшуємо винагороду. На думку прибічників теорії соціального обміну, такі міркування визначають нашу поведінку.

Одержання будь-якої винагороди за альтруїзм характеризує замаскований егоїзм. Винагороди за альтруїзм можуть бути зовнішніми і внутрішніми. Якщо людина надає допомогу з метою одержання визнання чи дружби, то це характеризує зовнішню винагороду. Типовим прикладом такого альтруїзму є поведінка відомих артистів. Вони не жаліють ні часу, ні грошей для надання певної гуманітарної допомоги. При цьому вони долають сотні кілометрів. Це альтруїзм? Звичайно! Але він передбачає одержання зовнішньої винагороди у вигляді поширення популярності. А це вже замаскований егоїзм.

Винагороди від надання допомоги можуть бути у вигляді внутрішньої самовинагороди. Якщо хтось поруч схвильований, ми, як правило, відповідаємо емпатією. Емпатія – це співпереживання, або емоційна відповідь на певний емоційний стан іншої людини. Люди у стані емпатії найбільш схильні до надання допомоги іншим. Альтруїстичні вчинки посилюють наше почуття власної гідності.

Коли людина перебуває у стані емпатії, то звертає свою увагу не стільки на власний дистрес, скільки на страждання інших. Справжнє співчуття мотивує людину надавати допомогу іншим. Така емпатія виникає природним шляхом. Навіть новонароджені одного дня починають плакати сильніше, коли чують плач іншої дитини. У стані емпатії люди надають допомогу іншим у таких випадках:

• коли вважають, що інші люди одержують допомогу;

• коли впевнені, що ніхто не дізнається про надану допомогу;

• коли емпатія викликана прийманням ліків;

• коли намагаються уникнути ситуації, що викликає емпатію і не включатись у неї.

Дослідженнями встановлено, що деякі люди дійсно піклуються про добробут інших, а не про свій власний. Крім розглянутих головних факторів, що сприяють альтруїзму, М. Снайдер виділив ще 6 причин надання допомоги:

• знання (бажання, краще розуміти людей і чомусь навчитися);

• кар’єра (бажання перспективи одержання роботи завдяки набутому досвіду і знанням);

• соціальне пристосування (бажання стати частиною якоїсь групи і добитися визнання);

• захист свого «Я» (бажання зменшити почуття провини і позбавитися власних проблем);

• збільшення поваги (бажання закріпити почуття власної гідності і впевненості у собі);

• вираження цінностей (бажання діяти відповідно до загальнолюдських цінностей).

Виявлення альтруїзму залежить як від ситуації (кількість глядачів), так і від особистісних якостей людини. Психологам давно відомо, що присутність інших людей значною мірою зменшує можливість втручання і надання допомоги. Коли навколо багато людей, то жертві менше за все необхідно розраховувати на допомогу. У експерименті, коли експериментатор упускав монету чи олівець у ліфті, то у 40% випадків надавали допомогу, коли була ще одна людина, і у 20% - коли було шість і більше пасажирів. Так було встановлено, що зі збільшенням кількості присутніх кожен споглядач менше схильний помічати подію, менше схильний вважати її подією і менше схильний брати на себе відповідальність і надавати допомогу.

Іноді присутність навіть великої кількості людей не стримує від надання допомоги. Інший експеримент був проведений у вагонах метро. До вагону заходила людина і ставала у центрі. Тільки - но рушив поїзд, людина почала похитуватись і падати. Коли у «постраждалого» була палиця у руці, йому відразу надавали допомогу. Допомога надавалась і тоді, коли у «постраждалого» у руці була пляшка і від нього пахло спиртним. Дуже швидкою була допомога, коли поруч виявлялися чоловіки. Це пояснюється тим, що присутність інших людей забезпечувала безпеку і «постраждалому» і альтруїсту, а також тим, що ситуація виявляється однозначною.

Серед особистісних якостей надання допомоги виділяють: усвідомлення провини, риси особистості, релігійність.

Усвідомлення власної провини як емоційний стан викликає каяття, сповідь, зречення. Дослідженнями встановлено, що люди спроможні на будь-які вчинки, щоб зменшити провину та відновити повагу до себе.

Дуже часто після скоєного зла, людина прагне робити добро. Тут відображається прагнення зменшити почуття власної провини і відновити позитивне уявлення про самого себе, а також прагнення мати позитивну репутацію у суспільстві. Взагалі усвідомлення провини дає багато доброго. Каючись, вибачаючись, надаючи допомогу, людина прагне уникнути повторення зла. Крім того, це сприяє підвищенню чутливості і прагненню підтримувати тісні позитивні відносини з іншими.

Між намаганням надати допомогу і особистісними рисами є взаємозв’язок. Цей взаємозв’язок виявлено, але чітко визначеного набору альтруїстичних рис не виявлено. Встановлено, що люди з високою емоційністю, емпатією схильні до самостійного прийняття рішень, з високим рівнем самоконтролю схильні до надання допомоги. Особливо чітко це виявляється, коли вони вважають, що альтруїстичний вчинок приведе до соціальної винагороди.

Релігійність певною мірою пов’язана з піклуванням і спонукає до надання допомоги у тому випадку, коли мова йде про свідому участь у наданні довготривалої допомоги (сестри милосердя).