15.2. Соціальна ситуація, рушійні сили та показники психічного розвитку

Людина як соціальна істота живе і розвивається у суспільстві. Розвиток особистості людини характеризується періодичністю. Кожен період характеризується своєрідністю взаємовідносин людини і соціуму. Ця своєрідність складає підґрунтя соціальної ситуації психічного розвитку.

Соціальною ситуацією психічного розвитку називають систему ставлення дитини до соціальної дійсності. Такі відносини реалізуються у людській діяльності. Оскільки соціальна ситуація психічного розвитку реалізується у діяльності, то термін «соціальна ситуація психічного розвитку» і «провідний тип діяльності» можуть використовуватися як синоніми.

До початку кожного вікового періоду психічного розвитку формуються своєрідні відносини людини і об’єктивної соціальної дійсності. Саме ці відносини і називають соціальною ситуацією психічного розвитку у даному віці. Соціальна ситуація психічного розвитку є вихідним моментом для психологічних новоутворень психіки у цей період. Вона визначає шляхи, форми і методи формування нових властивостей особистості. У процесі психічного розвитку відбувається закономірна зміна соціальних ситуацій і зміна місця у системі суспільних відносин. Саме зміна місця у системі суспільних відносин визначає рушійні сили психічного розвитку.

Рушійними силами психічного розвитку є виникнення і розв’язання діалектичних суперечностей між новим і старим. До таких суперечностей відносять наприклад, суперечність між новими потребами і реальними можливостями їх задоволення, між новими можливостями і старими формами та видами діяльності, між зростаючими вимогами з боку суспільства і реальним рівнем психічного розвитку.

Суперечності властиві всім віковим періодам життя людини, але у кожному віці вони мають свою специфіку. Наприклад, у молодшого школяра має місце суперечність між готовністю до самостійної вольової діяльності і залежністю від безпосередньої ситуації переживань; у підлітка – суперечність між самооцінкою та рівнем домагань, з одного боку, і переживанням свого власного положення у колективі – з іншого; суперечність між потребою і прагненням брати участь у житті дорослих і недостатністю психічних та інших можливостей для цього.

Розв’язання суперечностей відбувається шляхом формування інших типів діяльності у процесі оволодіння відповідними діями. Оволодіння новими діями є ні чим іншим як психічним розвитком, що піднімає дитину на більш високий рівень психічного розвитку. Задоволення нової потреби, розв’язання суперечності викликає до життя інші потреби і суперечності. Таким чином, одна суперечність змінюється іншою, що складає підґрунтя безперервного процесу психічного розвитку.

Визначення рівня психічного розвитку людини є досить складним завданням. Для задовільного його розв’язання необхідно виділити показники оцінки цього розвитку. До таких показників відносять: розвиток пізнання і пізнавальної діяльності, рівень системи особистісних відносин, рівень оволодіння системою практичних і розумових дій.

Розвиток пізнання і пізнавальної діяльності дитини характеризується збільшенням обсягу знань про навколишню дійсність, а також змінами у самому пізнанні: посиленням усвідомленості, системності, обґрунтованості. Розвиток пізнання пов’язаний з удосконаленням способів відображення дійсності. Дитина вчиться спостерігати, вибірково запам’ятовувати, виділяти суттєве, довільно відтворювати саме необхідний зміст, робити висновки.

Рівень системи особистісних відносин до об’єктивної дійсності і до самого себе поєднує відображення дійсності та ставлення до нього і самого себе. З віком спроможність до такого відображення і ставлення вдосконалюються: вони стають більш об’єктивними. Поряд із ними формуються оцінки та погляди. Рівень ставлення немовляти до об’єктивного світу виявляється у первинних почуттях задоволення та незадоволення. Вони обумовлюються задоволенням чи незадоволенням простіших життєвих потреб. Голод, біль викликають незадоволення (негативні переживання). Тепло, насиченість викликають задоволення (позитивні переживання).

Рівень оволодіння системою практичних і розумових дій забезпечує рівень виконання продуктивної діяльності. Розвиток дитини відбувається у процесі зміни його діяльності, що складається з дій. Змінюються зміст, структура, спрямованість діяльності. Так, навчальна діяльність студента суттєво відрізняється від навчальної діяльності першокласника і не тільки змістом наукових понять, а наявним рівнем розумової (психічної) діяльності.

Особистість людини виявляється у її поведінці, вчинках, тобто у таких діях, що відображають його ставлення до об’єктивної дійсності і самої себе. Так, у період раннього дитинства цілі і мотиви мають суб’єктивний, випадковий, егоїстичний характер; у період ранньої юності вони мають суспільно значущий характер.

Розглянуті показники психічного розвитку людини свідчать про те, що у процесі психічного розвитку людина формується як діяч, громадянин, мислитель.