16. Юридична психологія

16. 1. Предмет та завдання юридичної психології.

16. 2. Кримінальна психологія.

16. 3. Професійна спрямованість юриста.

16.1. Предмет та завдання юридичної психології

Юридична психологія вивчає психологічні аспекти права, правового регулювання та юридичної діяльності, психологічні проблеми підвищення ефективності правотворчості, правоохо­ронної та пеніцитарної діяльності.

Завдання юридичної психології:

1 Забезпечити науковий синтез психологічних та юридичних знань.

2 Розкрити психолого - юридичну сутність базових правових категорій.

3 Забезпечити глибоке розуміння юристами поведінки людини як суб’єкта правових відносин.

4 Розкрити особливості психологічної діяльності різних суб’єктів правових відносин, їх психологічних станів у різноманітних ситуаціях правовикористання та правоохорони.

5 Розробити рекомендації стосовно удосконалення правового регулювання суспільного життя.

Юридична психологія надає можливість зрозуміти закономірності взаємодії людини з середовищем, особливості та умови формування соціально адаптованої та девіантної особистості, психологічні фактори криміналізації індивіда.

Юридична психологія складається з підрозділів, кожен із яких має власну структуру.

1. Методологічне підґрунтя юридичної психології:

• Предмет, методи, завдання юридичної психології.

• Структура юридичної психології.

• Історичний розвиток юридичної психології.

2. Правова психологія:

• Право як фактор соціальної регуляції поведінки, психологічні аспекти ефективної правотворчості.

• Правова соціалізація особистості, особливості психологічного відображення явищ права, психологія праворозуміння та правосвідомості.

• Психологія правовиконання.

3. Кримінальна психологія:

• Вивчення ролі психологічних факторів, що детермінують кримінальну поведінку.

• Поняття особистості злочинця, психологічні типи злочинців.

• Психологія здійснення злочинної дії.

• Психологія рецидивної та підліткової злочинності.

• Психологія групової та організованої злочинності.

• Психологія вини та відповідальності.

4. Психологія кримінального судочинства:

• Психологія слідчої діяльності.

• Судово - медична експертиза.

• Психологічні основи судової діяльності.

• Психологія діяльності прокурора.

• Психологія діяльності адвоката.

• Психологія підсудного.

• Психологія прийняття судових рішень.

5. Психологія громадянського правового регулювання:

• Психологія громадянських правовідносин.

• Психологічні аспекти роботи з позовами громадян.

• Психологія діяльності прокурора та адвоката у громадянському суді.

6. Психологічні аспекти організації діяльності юридичних установ.

16.2. Кримінальна психологія

Кримінальна психологія – це частина юридичної психології, що вивчає психологію правопорушників, психологічні механізми здійснення злочинів, психологічні аспекти вини та юридичної відповідальності.

Психологія особистості правопорушника – це сукупність негативних якостей індивіда, що впливають на здійснення злочинної дії певних типу та виду.

Злочинні дії обумовлені системою ціннісних орієнтацій особистості, що сприяють викривленому сприйманню дійсності. Для злочинців, як правило, є характерним розуміння власної дії як соціально неправильної. З іншого боку, правопорушники використовують систему пояснень, що виправдовують скоєння ними злочину. Таким чином, характерним для правопорушників є зняття з себе відповідальності. Причини власних правопорушень злочинець вбачає у зовнішньому середовищі. Для самовиправдання злочинці використовують систему пояснень:

1. збільшення вини жертви;

2. знецінення соціальних норм та протиставлення ним норм асоціальних та кримінальних;

3. перенесення відповідальності на інших людей, пояснення злочинної поведінки обставинами.

Для злочинців характерною є наявність кримінальних мотивів, що породжуються кримінальними потребами. Кримінальна потреба – це потяг до здійснення певного виду соціально небезпечної дії. Кримінальна потреба може існувати у вигляді звички до систематичного здійснення певних злочинних дій  або виникнути внаслідок іншого психологічного механізму. У будь - якому випадку реалізація кримінальної потреби забезпечує стан задоволення, розрядку внутрішньої напруженості. Виділяють низку криміногенно значущих мотивів.

1. Мотиви, породжені гіпертрофованими аморальними бажаннями (алкоголізм, наркоманія, пристрасть до гри на гроші, сексуальні відхилення тощо). Такі особливості можуть бути пов’язані з психічними аномаліями або патологіями мотиваційної сфери.

2. Мотиви, породжені гіпертрофованими потребами, тобто потребами, рівень яких є підвищеним, або не відображає індивідуальні можливості для їх задоволення. До цієї групи входять такі потреби:

• неадекватно завищені бажання матеріального характеру;

• гіпертрофована потреба впливати на інших людей;

• підвищене бажання одержати високий статус у групі.

3. Мотиви, пов’язані з потребою розрядитися від негативних імпульсів. Вони супроводжуються переживанням різноманітних неприємних емоційних станів: агресія, гнів, заздрість, відчужденість, тривога, неповноцінність тощо.

4.Мотиви, пов’язані з гострим переживанням негативних почуттів щодо соціальних об’єктів або суб’єктів (певних людей, соціальних груп, організацій тощо). Правопорушники впевнені у негативних якостях даних об’єктів або суб’єктів, але не можуть адекватно та раціонально пояснити, у чому саме полягає їх «негативність».

5. Мотиви, пов’язані з потребами у соціально -відчудженому способі життя, бажанням приєднатись до групи протиправної спрямованості. Такі мотиви можуть виникати у людини, що не має навичок соціально - адаптивного життя внаслідок виховання або довгого проживання у кримінальному середовищі.

6. Мотиви, пов’язані з неправильною оцінкою ситуації, зовнішніх обставин. Виділяють такі види оцінок:

• підвищено негативна оцінка інших людей, що спонукає до прояву агресивно - захисної поведінки;

• спотворена оцінка зовнішніх умов, внаслідок чого людина формує наміри, що є неадекватними ситуації;

• неадекватна негативна оцінка власних можливостей, що не дозволяють, на думку правопорушника, задовольнити певні життєві потреби соціально - прийнятним шляхом;

• неадекватно підвищена оцінка власних можливостей, що формує думку про те, що правопорушник може уникнути покарання за злочинні вчинки;

• спотворене уявлення про розповсюдженість певних видів протиправних дій.

Для характеристики особистості злочинця використовують поняття психологічного типу злочинця. Виділяють кілька типів правопорушників.

Правопорушник із насильницькою орієнтацією. Характерними ознаками психологічної структури є деформація базових соціальних цінностей, неправильна соціальна ідентифікація, нерозвиненість емоційної сфери, імпульсивність та агресивність. Крім того, злочинці даної групи відрізняються егоцентризмом, цинізмом, примітивністю потреб, орієнтовані на миттєве задоволення бажань. Внаслідок неправильної соціалізації у дитинстві вони не мають уявлення про адекватні способи вирішення проблем. Насилля ними розглядається як єдина форма досягнення різноманітних цілей. Вони схильні до скоєння вбивств, зґвалтувань, тілесних пошкоджень.

Правопорушник із корисливою орієнтацією. Важливою характеристикою цього типу злочинця є деформація сфери потреб та мотивів – утилітарні потреби блокують вищі потреби. При цьому корисливі потреби правопорушник не може задовольнити соціально - позитивними способами.

Злочинець - професіонал. Психологічною особливістю такого типу злочинця є сприйняття злочинного способу життя як нормального. Значна частина рецидивістів має психічні розлади та аномалії. Крім того, дуже часто ці розлади навмисно підкреслюються, посилюються. Поведінка злочинців цього типу підкреслено ворожа, розбещена, зневажлива. Навички соціально - позитивної поведінки практично відсутні. Причини полягають, по - перше, у неадекватній соціалізації, недоліках виховання (кримінальна або асоціальна сім’я), внаслідок чого дитина не набуває навичок правильної поведінки. По - друге, люди цього типу дуже багато часу проводять у місцях покарання, тому краще пристосовані до кримінального середовища. Основними психологічними характеристиками злочинця - професіонала є асоціальні ціннісні орієнтації, дефекти саморегуляції, залежність поведінки від впливу ситуації та середовища. Поведінка такої людини дуже часто знаходиться у суперечності зі здоровим глуздом та власними інтересами. Часто мета не збігається із засобами досягнення. Відсутня спроможність прогнозувати результати власних вчинків.

Необережні злочинці. До необережних злочинних діянь можна віднести неправильну експлуатація технічних засобів, невиконання інструкцій, ненавмисні вбивства тощо. Злочини з необережності здійснюються особами з дефектами прогнозування результатів власної поведінки, зниженою самокритичністю, слабким гальмуванням небажаної поведінки. Мотиви необережної поведінки не мають злочинних намірів, разом із цим вони містять елементи негативного ставлення людини до існуючих соціальних норм та правил поведінки у суспільстві.