8. Емоції і почуття

8.1. Поняття про емоції і почуття.

8.2. Форми переживання емоцій і почуттів.

8.3. Вищі почуття.

8.1. Поняття про емоції і почуття

Людське життя виявляється двома формами активності: поведінкою і діяльністю. Діяльність людини, її поведінка викликають позитивне або негативне ставлення до них. Під поведінкою розуміють зовнішні прояви системи рухових реакцій організму людини на впливи об'єктивного світу, а діяльність - це взаємодія з об'єктивним світом, у процесі якої людина активно та свідомо прагне досягти поставленої мети. Саморегуляція поведінки і діяльності є однією з важливих функцій психіки людини. Діяльність складається з дій, відносно завершених елементів діяльності, спрямованих на розв'язання проміжних завдань. Ставлення до дійсності відображається у мозку та переживається як задоволення або незадоволення, радість, сум, гнів, сором. Такі переживання називають емоціями, почуттями.

Емоції та почуття органічно взаємопов'язані, але за змістом і формою переживання вони не тотожні. Емоція - це загальна активна форма переживання організмом своєї життєдіяльності. Розрізняють прості та складні емоції. Переживання задоволення від їжі, бадьорості, втоми, болю - це прості емоції. Вони властиві і людям, і тваринам. Прості емоції у людському житті перетворилися на складні емоції та почуття. Характерна ознака складних емоцій полягає у тому, що вони виникають внаслідок усвідомлення об'єкта потреби (наприклад, переживання задоволення при сприйманні музики, пейзажу). Почуття - це специфічні людські переживання, узагальнене ставлення до людських потреб. Задоволення або незадоволення потреб викликає позитивні або негативні емоції: радість, любов, гордість або сум, гнів, сором тощо.

Емоції та почуття характеризуються певною якістю та полярністю, активністю та інтенсивністю. Почуттями є ставлення особистості до праці, подій, інших людей, до самої себе. За якістю переживань відрізняються одні емоції та почуття від інших (наприклад, радість – від гніву, любов –

в ід ненависті).

Емоціям і почуттям властива полярність. Вона виявляється у тому, що кожна емоція, кожне почуття за різ­них обставин можуть виявлятися протилежно: «радість – горе», «любов – ненависть», «симпатія – антипатія», «задоволення – незадоволення». Полярні переживання мають виражений позитивний або негативний відтінок.

Умови життя та діяльності викликають почуття різного рівня активності. Розрізняють стенічні емоції та почуття - ті, що посилюють активність, спонукають до діяльності, та астенічні - ті, що пригнічують людину, зменшують її активність. Залежно від індивідуальних особливостей особистості, її стану і ставлення до ситуації та об'єктів, що викликають переживання, емоції та почуття виявляються певною інтенсивністю, бувають довготривалими або короткочасними. Характерна особливість емоцій і почуттів полягає у тому, що вони цілковито захоплюють особистість. Емоції сигналізують про корисні або шкідливі впливи на організм, завдяки чому мають універсальне значення для життя організму.

Характер переживань обумовлюється ставленням особистості до потреб. Потреби людини і тварин відрізняються за змістом, інтенсивністю та способом їх задоволення. А це обумовлює відмінність в емоціях людей і тварин, навіть у таких, які є спільними для них: гнів, страх, радість, сум тощо. Емоції докорінно змінилися у процесі історичного розвитку людини, вони «олюднилися», набули своєрідних особливостей. Голод, наприклад, переживається людиною не так, як твариною. Людина залежно від обставин може стримувати голод, відмовлятися від їжі. У людини як суспільної істоти виникли вищі, духовні потреби, а з ними й вищі почуття - моральні, естетичні, пізнавальні, що не властиві тварині. Тваринні емоції залишилися на рівні інстинктивних форм життє­діяльнос­ті. Почуття сорому, зазначав Ч. Дарвін, властиве лише людині. Емоції, почуття людини пов’язані з її діяльністю. Діяльність викликає різні переживання у зв'язку з успіхами. Емоції та почуття стимулюють людину до діяльності, стають її мотивами. Почуття збагачують життя людини.

Емоціями та почуттями називаються відображення людиною суб’єктивного ставлення до об’єктивного світу у зв’язку з задоволенням чи незадоволенням потреб.