6.4.2. Операції мислення

Мислення починається з проблемної ситуації, для виходу з якої індивід має знайти і застосувати нові для себе знання чи дії. Вона поєднує невідоме (шукане), індивідуальну потребу індивіда, його здібності та досвід.

Пошук невідомого у межах акту конкретизації здійснюється як безперервний процес прогнозування - створення образу бажаного результату. Цей процес здійснюється шляхом мислительних дій та операцій: аналізу, синтезу, абстрагування, узагальнення, порівняння.

Аналіз — розчленування об’єкта мислення як цілого на частини за допомогою зовнішніх або внутрішніх дій чи операцій. Синтез - практичне або теоретичне об'єднання виділених у процесі аналізу частин у нове ціле.

Абстрагування — виділення одних властивостей об’єкта мислення серед інших.

Узагальнення — об’єднання важливих властивостей об’єкта мислення, отриманих у результаті аналізу, синтезу, абстрагування.

Порівняння — мислительна операція, що дає змогу встановити подібні та відмінні ознаки аналізованих об’єктів.

6.5. Уява

6.5.1. Поняття про уяву.

6.5.2. Види уяви.

6.5.1. Поняття про уяву

Людина сприймає те, що на неї діє у певний момент, або уявляє те, що на неї діяло раніше. Життя потребує від людини створення образів об’єктів, що вона ще не сприймала, передбачення наслідків своїх дій та вчинків, програмування своєї діяльності тощо. Все це забезпечує уява, або фантазія. Уява - це специфічно людський психічний процес, що виник і сформувався у процесі трудової діяльності. Функція уяви - специфічно людська форма випереджального відображення дійсності. Перш ніж щось робити, людина уявляє кінцевий результат своєї діяльності. Якими б дивовижними не здавалися продукти людської уяви, підґрунтям для їх побудови завжди є попередній досвід людини, ті враження, що зберігаються в її свідомості. Уява — це пізнавальний процес створення людиною об’єктів, яких вона ніколи не сприймала.

Створення образів уяви завжди пов’язане з певним відступом від реальності, виходом за її межі. Це значно розширює пізнавальні можливості людини, забезпечуючи їй здатність передбачення та створення нового світу як середовища свого буття.

Цінність уяви полягає у тому, що вона допомагає людині орієнтуватися у проблемних ситуаціях, приймати правильні рішення, передбачати результат власних дій тоді, коли наявних знань виявляється недостатньо для безпосередньої реалізації пізнавальної потреби. Уява функціонує, таким чином, там, денедостатньо знань. За наявності необхідних знань функціонує інший пізнавальний процес – мислення. Єдність уяви і мислення полягає у створенні чогось нового, а відмінність – у наявності знань. Володіє суб’єкт знаннями – працює мислення, не володіє знаннями – уява.

За висловом І. Сєченова, «витвори уяви — це небачені у світі сполучення бачених вражень». Без потрібного чуттєвого досвіду, зафіксованого у пам’яті, нові образи створити неможливо.

Чим різноманітніші сприймання людини, чим багатший її життєвий досвід, тим яскравішими, повнішими й точнішими бувають створені нею образи про предмети, що безпосередньо не сприймаються.

Уява — це функція кори великих півкуль головного мозку. Фізіологічним підґрунтям уяви є утворення нових сполучень тих нервових зв’язків, що виникали раніше у процесі відображення людиною об’єктивної реальності. Для виникнення нового образу потрібно, щоб раніше утворені системи зв’язків розпалися й утворилися нові сполучення відповідно до нових потреб. Багатство образів фантазії залежить від оригінальності того, як поєднуються риси відомих об’єктів, наскільки новими, нестандартними є ці поєднання.

Створені образи об’єктів безпосередньо пов’язані з емоційною сферою особистості, її почуттями. Людський мозок може справляти регулювальний вплив на периферійні частини організму, змінювати їх функціонування. Відомі випадки, коли люди, які мали яскраву фантазію, змінювали температуру руки, усього тіла, уявляючи кригу чи розпечений предмет.