10. Темперамент та характер

0. 10.1. Сутність та теорії темпераменту.

1. 10.2. Характеристика типів темпераменту.

2. 10.3. Темперамент та діяльність людини.

3. 10.4. Поняття про характер.

4. 10.5. Структура характеру.

5. 10.6. Підходи до типології характерів.

6. 10.7. Взаємовідносини характеру і темпераменту.

10.1. Сутність та теорії темпераменту

Кожна людина неповторна у своїй індивідуальності. Індивідуальну своєрідність кожної особистості людини можна виявити і у динаміці її психічних проявів. Так, одна людина спокійна, урівноважена, емоційно невиразна, повільна, стримана, мовлення уповільнене і тихе. Інша – стрімка, рухлива, жвава, емоційна, мовлення швидке і голосне. Ці індивідуальні динамічні прояви психіки характеризують темперамент (від лат. temperamentem - змішувати у належних співвідношеннях). Особливості темпераменту мають біологічну, або генетичну обумовленість. Темпераментом називається індивідуально своєрідна, природно обумовлена сукупність динамічних проявів психіки.

Термін «темперамент» прийшов до нас з глибокої давнини. Давньогрецький лікар і мислитель Гіппократ (460-377 рр. до н.е.) вважав, що особливості темпераменту людини виявляються у співвідношенні кількості рідин в організмі. Саме співвідношення рідин і визначає прояви темпераменту. Якщо одна з рідин переважає, то більш чітко виявляється певний тип темпераменту. Гіппократ вважав, що у організмі людини є чотири рідини: жовч, кров, слиз і чорна жовч. Так були виділені чотири типи темпераменту: холеричний ( від грецьк. chole – жовч), сангвінічний ( від лат. sanquis – кров), флегматичний ( від грецьк. phlegmа – слиз) та меланхолічний ( від грецьк. melanos – чорний, chole – жовч). Так виникла перша в історії людства гуморальна ( від лат. humor – рідина) теорія темпераменту.

Німецький психіатр Е. Кречмер (1888 – 1964 рр.) обґрунтував зв’язок тілесної конституції людини з типами темпераментів. Він виділив два типи темпераменту (див. підходи до типології особистості). Це конституційна теорія темпераментів.

Новітніми дослідженнями ХХ століття у галузі діяльності мозку показали, що динамічні прояви психіки найбільше пов’язані з діяльністю нервової системи. Так виникла нейрофізіологічна теорія темпераменту, що пояснювала зв’язок типів темпераменту з типами вищої нервової діяльності. Автор цієї теорії видатний російський фізіолог І.П. Павлов. Для характеристики типів вищої нервової діяльності І.П. Павлов виділив три властивості нервової системи: силу, урівноваженість, рухомість.

Під силою нервової системи розуміють силу процесів збудження і гальмування, що визначають працездатність нервової системи, витривалість клітин кори головного мозку, спроможність гальмувати реакцію одних подразників під дією інших. Сила нервової системи характеризує максимальне навантаження, що може витримати нервова система і давати на них адекватну відповідь. Під збудженням розуміють провідну функцію нервової системи, пов’язану з активною відповіддю на подразнення. Гальмування – це процес затримки діяльності нервових клітин, зменшення рівня збудження. За силою нервову систему поділяють на сильну і слабку.

Урівноваженість нервової системи характеризує відповідність сили збудження силі гальмування і навпаки. Це відбувається не завжди. Якщо один із процесів переважає, наприклад, збудження, то така нервова система буде неурівноважена. Оскільки у слабкої нервової системи процеси збудження і гальмування виявляються слабо, то для неї не буде характерна урівноваженість. Вона властива лише сильній нервовій системі. За урівноваженістю її поділяють на неурівноважену та урівноважену.

Рухомість нервових процесів характеризує спроможність до швидкої зміни процесів збудження процесами гальмування і навпаки. Систематичні зміни в навколишньому середовищі вимагають систематичних змін у діяльності нервової системи.

Неурівноважена нервова система постійно перебуває у стані збудження, а тому рухомість їй не властива. Рухомість властива урівноваженій нервовій системі, яку поділяють на рухому та малорухому.

Розглянемо ці властивості нервової системи схематично:

На схемі чітко видно чотири типи нервової системи, або чотири типи вищої нервової діяльності: сильна, неурівноважена; сильна, урівноважена, рухома; сильна, урівноважена, малорухома; слабка. Ці типи вищої нервової діяльності складають фізіологічне, або біологічне підґрунтя темпераментів: сильна, неурівноважена – холеричному; сильна, урівноважена, рухома – сангвінічному; сильна, урівноважена, малорухома – флегматичному; слабка – меланхолічному.