6.6.2. Види уваги

Залежно від активності людини та співвідношення зовнішніх і внутрішніх умов виникнення увагу поділяють на мимовільну, довільну та післядовільну. Ці види уваги водночас є і ступенями її розвитку.

Мимовільна увага — це зосередження свідомості людини на об’єкті внаслідок його особливостей як подразника без спеціальної мети та вольових зусиль. Вона характеризується саме тим, що об’єкти привертають до себе ува­гу. Подразники, що привертають увагу людини, характеризуються силою, інтенсивністю, контрастом, новизною, посиленням або послабленням, просторовими змінами руху, раптовістю появи об'єкта, виділенням на певному фоні тощо. Нашу увагу привертають гуркіт двигунів літака під час зльоту, миготіння світлового сигналу автомобіля, раптове зниження інтенсивності голосу лектора, нові зразки виробничого обладнання у цеху. Мимоволі ми виявляємо увагу до того, що нас цікавить, має життєво важливе сигнальне значення, активізує і підтримує нашу діяльність. Якщо впливи з середовища не мають суттєвого значення, вона зникає. Здійснюється вона легко, без суттєвих витрат нервово - психічної енергії.

Довільна увага — це свідоме спрямування і регулювання особистістю своєї психічної діяльності. Людина виявляє активність, ставить віддалені цілі й змушена довільно зосереджувати свою увагу на їх досягненні. Людина має докладати зусиль, щоб бути уважною, особливо до того, що спершу і непривабливе, і нецікаве. Довільна увага пов'язана з метою діяльності та силою волі, здатністю долати зовнішні й внутрішні перешкоди. Вона особливо потрібна у навчальній і трудовій діяльності, забезпечує чітке відображення об’єктів та успішність діяльності. Для її функціонування потрібна суттєва витрата нервово - психічної енергії. Довільна увага тісно пов’язана з працею і мовою, у взаємодії яких вона виникла й розвивається. Необхідною умовою довільної уваги є оволодіння мовою, за допомогою якої усвідомлюється мета. Поставивши мету діяльності, ми виконуємо це рішення. Досягнення мети діяльності вимагає уміння зосереджуватись на ній, відволікатися від побічних стимулів, переборювати зовнішні та внутрішні перешкоди. І чим віддаленіша мета і складніший шлях її досягнення, менш приваблива сама робота, тим більше вимагає вона довільної уваги. Обидва види уваги - мимовільна й довільна - мають багато спільних рис і відмінностей, вони тісно пов’язані між собою і взаємодіють. Довільна увага виникає з мимовільної. Проте й довільна стає мимовільною внаслідок зміни мотивації діяльності. Часто, приступаючи до виконання нової роботи, людина усвідомлює потребу в її виконанні і змушена мобілізувати свою волю, зробити зусилля, щоб скон­центрувати на них розумові сили. Спочатку виникають труднощі, але згодом людина заглиблюється і поринає у виконання завдання, стає уважною мимовільно, бо її зацікавлює сам зміст діяльності. Цю увагу називають вторинною мимовільною, або післядовільною. Таку захопленість нерідко можна помітити у діяльності фахівців, зайнятих творчою працею. Вона має ознаки як мимовільної - не вимагає спеціальних вольових зусиль, так і довільної - залишається цілеспрямованою і передбачуваною. Перехід від довільної уваги до післядовільної зменшує напруженість діяльності.