7.2. Творчість людини

Творчість відіграє важливе значення в усіх сферах людської діяльності. Творчість, як і будь-яка діяльність людини, органічно пов’язана з уявою та фантазією. Результатом процесу праці є продукт, що був на початку в уяві людини як її мета. Попереднє, ідеальне створення продуктів діяльності можливе завдяки творчій уяві. Люди творять історію у активній діяльності, пізнають закони суспільного розвитку, прагнуть передбачити майбутнє. Все це вимагає творчості та уяви.

Творчістю називається діяльність, результатом якої є нові матеріальні та духовні цінності. Для аналізу процесу творчості використовують два підходи: особистісний та процесуальний.

Особистісний підхід передбачає аналіз тих властивостей особистості людини, що забезпечують процес творчості. Це здібності, знання, воля, фантазія, мотиви, уміння, що забезпечують створення нового, оригінального продукту. Важлива роль у творчості особистості належить уяві, інтуїції, неусвідомленим компонентам розумової діяльності. Крім того, до творчості особистість спонукає потреба у самоактуалізації.

Процесуальний підхід передбачає аналіз самого процесу творчості. Найбільш популярною є модель творчості Г. Уоллеса. Він виділяє чотири стадії процесу творчості: підготовку, дозрівання, натхнення (інсайт) і перевірку. Ці стадії постійно переплітаються та переходять одна в одну, а провідна роль належить у процесі творчості інсайту – інтуїтивному схопленню пошукового результату.

Творчість, як і спроможність до творчості або креатив­ність (від лат. creo -, are - творю, творити), передбачає неза­леж­­ну поведінку. При цьому створюється одиничне, оригінальне, що характеризує вихід за межі соціальної норми, порушення соціальної стабільності. Суспільство ж, навпаки, зацікавлене у внутрішній стабільності і безперервному відтворенні існуючих форм відносин та звичайних предметів матеріальної та духовної культури.

Особливості творчості і креативності дають можливість виділити умови формування творчої особистості. Це такі умови: відсутність регламентації предметної активності, точніше – відсутність зразка регламентованої поведінки, наявність позитивного зразка творчої поведінки, створення умов для наслідування творчої поведінки і блокування проявів агресивної і деструктивної поведінки, соціальне підкріплення творчої поведінки.

Сензитивним періодом для формування креативності є вік від 3 до 5 років. У 3 роки дитина готова до соціалізації, але ще не соціалізована, тобто ще не привласнила систему встановлених форм відносин у суспільстві. Для креативного розвитку дитини необхідна наявність зразка творчої поведінки. Його роль полягає у тому, щоб протистояти зразку «правильної поведінки».

У віці 5 - 6 років креативна поведінка зменшується (зростає інтелектуальна активність та рівень соціалізації), бо дитина все більше привласнює соціально сприйнятливі форми поведінки та не бачить можливостей відхилень від стереотипів у соціальній взаємодії.

Вплив сімейного виховання і життя у сім’ї на розвиток креативності і творчості у дітей багатозначний і багатобічний. Так, Р. Альберт та І. Рунко стверджують, що більш високий рівень креативності мають діти, які живуть у сім’ях з негармонійними емоційними відносинами та психотичністю батьків. Навпаки, Р. Стенберг стверджує необхідність гармо­нійних відносин. Такі полярні точки зору, мабуть, недостатньо обґрунтовані. Безсумнівне одне - для розвитку креативності у дітей в умовах сім’ї необхідні широкий спектр поведінки дитини з мінімальною кількістю стереотипних форм поведінки, демократичне середовище, відсутність сліпої слухняності.