40. Культуровідповідність освіти

Проблема глобальних катаклізмів знаходиться не стільки в соціально-економічній площині, скільки в сутності культури, особистості, громади, людства. Саме через цей фактор світова спільнота, національні держави зможуть долати кризові явища, забезпечуючи умови для сталого розвитку.

Тому такою величезною є увага, особливо у високорозвинутих країнах, до проблем модернізації освіти. Формування особистості відбувається не стихійно, а з допомогою багатьох соціальних інститутів, найважливішим з яких є система освіти. А це означає, що підвалини змісту освіти ґрунтуються на культурі, причому від моральної, естетичної до технологічної і психологічної, а її направленість носитиме гуманістично-інноваційний характер.

Історичний досвід, ретроспективний аналіз виховних систем засвідчують, що культура у всі часи й епохи залишалася найбільш консервативною складовою освіти.

Тому, якщо гуманітарні, педагогічно-психологічні науки прагнуть оптимально виконати свою прогностичну функцію, вони повинні визнати, що людство має шанс для прогресу, самозбереження і саморозвитку лише за умов сприйняття ним освіти, вибудованої на «культурі неогуманізму». Сьогодні помітною є багатоаспектність практики, особливо щодо соціовиховних процесів, тому головним завданням наукової педагогіки у позитивному розв’язанні стратегічних проблем освіченості та вихованості людини й суспільства є міждисци­плінарність і багатофакторність. Очевидно, синтез педагогіки, філософії, психології, соціології, теології, культурології, економіки й екології, права й етики даватиме можливість забезпечувати інтегративний, міждисциплінарний підхід до творення людського капіталу.

Зважаючи на гуманістичну направленість освітньо-виховних процесів, такі підходи, опираючись на багатоманітну культуру знань, сприяли б виробленню найбільш оптимальних суспільних моделей виховання людини. Зокрема, в суспільній свідомості утверджувалося б розуміння необхідності й поєднання триєдиної цінності — загальнолюдського, національного та особистого начал, що вкрай важливо в умовах глобалізації. Ігнорування будь-якого з названих чинників призводить до втрати характеру гуманістичного виховання.

Мета національної освіти — зміцнювати й розвивати націю через опанування нею власної і світової культури, вносячи також свій культурний внесок у загально­цивіліза­ційний доробок, розвиваючи у людини культуру не лише мислення, але й почуттів, самореалізуючи творчі здібності й можливості.

41. Науково-педагогічна діяльність в.М. Шацької. Її значення ждя сучасної мистецької педагогіки.

В.Н. Шацька є одним з основоположників музично-естітіческого виховання в СРСР. В.Н. Шацька підходила до питання виховання системно. Вона зазначала, що виховання повинно відбуватися із залученням і взаємодією різних видів мистецтва. [4] У її роботах показано, що естетичне виховання повинне бути присутнім у всій системі освіти в усьому різноманітті форм навчання і виховання як в основній, так і в додатковій освіті. В.Н. Шацька не відокремлювала музичне виховання від морального і вважала, що вони безпосередньо взаємодіють. На думку В.М. Шацької, здатності слухати і чути музику не є природними, а піддаються вихованню і розвитку в процесі навчання. Велике значення має її положення про те, що повноцінне сприйняття музики і розвиток художнього смаку досягаються за умови цілеспрямованого педагогічного керівництва. Учитель повинен не тільки здійснювати музичну роботу з учнями, а й бути центральною фігурою в організації естетичної житті школи. В.Н. Шацька - ініціатор створення спеціальних музично-педагогічних факультетів у консерваторіях. Вона вперше розробила основний курс для вузів по музичному вихованню дітей ("Методика музичної роботи в школі"). У 30-і роки В.М. Шацька брала активну участь в роботі Наркомосу з розробки програм для середньої школи, зі створення навчальних посібників та методичних розробок для викладачів дитячих садів, шкіл, педагогічних училищ.В.Н. Шацька була одним з ініціаторів створення в СРСР дитячого музичного радіомовлення.