50. Формування знань, вмінь та навичок учнів та студентів в процесі комплексної музичної діяльності: слухання, виконавства та написання музики.

Музична освіта — це процес і результат засвоєння музичних знань, вмінь і навичок, що свідчить про відповідний рівень опанування музичними явищами в аналітично-теоретичному або практично виконавському аспектах. Музична освіта функціонує у діалектичній взаємодії інституцій створення, накопичення музичного досвіду суспільства з процесами передачі та засвоєння цього досвіду майбутніми музичними фахівцями. Музична освіта регулюється відповідними законодавчими актами держави, які визначають її зміст та основні принципи.

Музичне навчання — це процес передачі та засвоєння музичних знань, вмінь і навичок, передбачених навчальним планом. Музичне навчання має на меті оволодіння такими знаннями, вміннями та навичками практичної музично-естетичної діяльності, які б відповідали певному рівню музичної освіти.

Музичне навчання здійснюється як державними закладами так і недержавними, або приватними установами, фізичними особами. Відповідно до цього музичне навчання поділяється на аматорське (любительське) та професійне.

Музичне виховання — це процес передачі та засвоєння музичних знань, вмінь і навичок, спрямованих на розвиток та формування музичних нахилів, здібностей, смаку, ідеалів, надихаючих особистість на практичну музично-естетичну діяльність.

МУЗИЧНЕ НАВЧАННЯ

Загальні методи музичного навчання:

а) методи навчання теорії та історії музики;

б) методи навчання гри на музичних інструментах, співу та диригуванню;

в) методи навчання та розвитку музичних якостей.

Методи навчання теорії та історії музики можна умовно поділити на словесно-інформаційні, словесно-наочні, та словесно-практичні. Розподіл на такі підгрупи ми обґрунтовуємо бінарністю, про яку йшлося вище.

До підгрупи словесно-інформаційних методів належать дії, пов'язані зі словесною (мовленнєвою) діяльністю, під час якої передається інформація та засвоюється зміст вивчаємих тем.

Це — лекції, розповіді, бесіди, темою яких є історія та теорія музичного мистецтва.

Під час реалізації таких методів навчання сприймання матеріалу майже завжди здійснюється репродуктивно, тобто без аналізу і критичного осмислення.

Словесно-наочні методи передбачають дії, під час яких словесні пояснення доповнюються елементами ілюстрацій та демонстрацій.

Словесно-практичні методи характеризуються діями, що передбачають практичну діяльність учнів (студентів) під час навчання — виконання письмових вправ, рішення задач, практичне програвання музичних побудов, тем, фрагментів, які складають зміст матеріалу, що вивчається.

Методи навчання гри на музичних інструментах, співу та диригуванню можуть бути умовно поділені на наочно-інформаційні, практично-пошукові, практично-евристичні та комплексні.

Наочно-інформаційні методи навчання гри, співу та диригуванню включають у себе дії, що сприяють усвідомленню учнями (студентами) загального змісту і сутності музичного твору, особливостей його виконання.

музично-теоретичний аналіз твору, вияв складностей технічного характеру, особливостей фактури, аплікатури, тессітури, семіотики диригентського жесту тощо.

Практично-пошукові методи навчання передбачають дії, які пов'язані з практичним відпрацюванням та засвоєнням технічних і художніх навичок під час виконання музичного твору.

Практично-евристичні методи навчання передбачають дії, кінцевим результатом яких повинні бути певні творчі відкриття.

Комплексні методи навчання гри, співу та диригування характеризуються застосуванням словесних, наочних і практичних дій одночасно. Їх можна визначити формулою: показ (демонстрація) — розповідь (пояснення) — тренування.

Методи навчання та розвитку музичних якостей умовно можна поділити на дві підгрупи — методи розвитку музичних здібностей та методи навчання музичних якостей.

Методи розвитку музичних здібностей — це взаємодії, метою яких є розвиток навичок аналітичного сприймання музичного матеріалу.

Ці навички складають основу особистісних музичних якостей і включають:

• навички звуковисотного аналітичного сприймання (музичний слух);

• навички метро-ритмічного аналітичного сприймання (почуття темпу і ритму);

• навички тембро-динамічного аналітичного сприймання.

Для розвитку навичок музичного слуху, ритму, тембру, динаміки використовуються практично-аналітичні методи, що ґрунтуються на прийомах аналізу і порівняння. Методи навчання довільного музичного відтворення — це дії, пов'язані з прищепленням навичок довільного практичного музичного виконання, яке не потребує ретельного аналітичного осмислення музичного матеріалу.

51. Культурний синдром “уникання” невизначенності” за Г. Хофстеде. Вплив світових культур на рівень мотивації людини, її схильність до стримування та контролю над своіїми почуттями та особисте прагнення реалізувати себе у мистецькій творчості.

Уникнення невизначеності (неприйняття невизначеності) - ступінь сприйняття іреагування на незнайомі ситуації; для країн з великим значенням показникауникнення невизначеності типово недопущення невизначених, незрозумілих ситуацій, прагнення до встановлення чітких правил поведінки, довіра традиціям ізасадам, схильність до внутригрупповом згодою, нетерпимість по відношенню до людей з іншою життєвою позицією, способом мислення; для країн з низькимпоказником уникнення невизначеності характерно прояв особистої ініціативи,прийнятність ризику, спокійне прийняття розбіжностей, інших точок зору.

Стан і почуття невизначеності є невід'ємною частиною людського існування,оскільки неможливо абсолютно точно передбачити події ні в найближчому, ні у віддаленому майбутньому.

У культурах з високим рівнем уникнення невизначеності в ситуації невідомостііндивід відчуває стрес і почуття страху. Високий рівень невизначеності, згідноХофстеде, веде не тільки до підвищеного стресу у індивідів, а й до вивільнення у них великої кількості енергії. Тому в культурах з високим ступенем уникнення невизначеності спостерігається високий рівень агресивності, для виходу якої втаких суспільствах створюються особливі канали.

У культурах з низьким рівнем уникнення невизначеності люди більшою міроюсхильні до ризику в незнайомих умовах і для них характерний більш низький, рівень стресів в невідомої ситуації. Молодь і люди з відмінним поведінкою і способом думок сприймаються в таких суспільствах позитивніше, ніж у суспільствах з високим рівнем уникнення невизначеності.

У культурах з різним рівнем уникнення невизначеності можна спостерігати і різніустановки щодо поведінки вчителів та учнів. Наприклад, в культурах з високимрівнем уникнення невизначеності учні або студенти бачать у своїх вчителів івикладачів експертів, від яких вони чекають відповідей на всі питання.

У культурах з низьким рівнем уникнення невизначеності вчителя і викладачі несприймаються як непогрішні експерти. Тут припускається, що вчитель можевідповісти на запитання учнів «я не знаю» і це не буде вважатися ознакою йогонекомпетентності. Розбіжність думок між викладачем та учнями в таких культурах є радше ознакою критичного мислення останніх і найчастіше заохочується.