48. Педагогічна спадщина л.М. Толстого. Основні напрямки і педагогічні прийоми розвитку художніх здібностей в учнів Яснополянської школи.

У 1860 року Толстой мав намір заснувати просвітницький суспільство. Його завдання- відкриття шкіл селянам, добір вчителів їм, складання курсу викладання й допомогу вчителям у тому работе.

Повернувшись навесні 1861 року з-за кордону, Толстой різко критикував буржуазну цивілізацію. Також гострої критики Толстой піддав і сучасну йому школу, у якій навчають того що непотрібно народу.

Яснополянская школа, відкрита 1959 року була реорганізована з осені 1861 року. У основу її лягла думка Л.Н.Толстого про вільну і плідну творчість дітей з допомогою викладачів.

Давши гостру критику сучасної школи, Толстой протиставив їй свою систему виховання яку, прагнув побудувати на повазі до дитини, розвиту активності дітей.

Фактично він заперечував не проти виховання взагалі, але проти виховання, яке було у школах на той час, --проти муштри й пригнічення, проти формалізму і зубріння.

У 1861-1862 роках Яснополянская школа, відкрита Толстим. У цій школі заняття будувалися у вигляді вільних розмов вчителя з учнями. Викладалися читання, писання, краснопис, граматика, закон божий, розповіді російської історії, арифметика, елементарна інформація про природознавства і географію, малювання і спів. Дані з природознавства, географії й історію Толстой повідомляв дітям у вигляді художніх оповідань під час уроків російської мови.

Значними вадами Яснополянской школи були: недооцінка систематичних знань, відсутність твердого навчального плану, програм, розкладу занять, відсутність правильного розпорядку, привчаючого почуття боргу до дітей, до організованості і дисципліни.

Віддаючи велике значення розвитку творчості дітей, Толстой рекомендував давати учням самостійні роботи, наприклад твори на різні теми. У повній педагогічної поезії Толстой художньо описав процес написання учнями колективного класного сочинения.

Характерними рисами складених Толстим книжок для читання були висока художність, промовистість, стисненість і простота, повна доступність дитячому розумінню, цікавість, чудова російська мова. Весь матеріал складається з російського життя, здебільшого з життя села.

Л.Н.Толстой ввійшов у історію російської педагогіки як найбільший оригінальний педагог-мислитель і новатор.

49. Теорія Маргарет Мід щодо можливостей виявлення та формування культурного характеру людини.

Значний внесок у розвиток теорії соціальної обумовленості формування особистості дитини було зроблено американською дос-лідницею, видатним вченим, Маргарет Мід (1901-1978). Вона була першим етнографом, для якої світ дитинства став основним і голов-ним предметом дослідження. На протилежність фрейдистам, М.Мід доказує, що дитинство не є деміургом культури; напроти, культурні традиції, розвиваючись за власними законами, визначають зміст ди-тинства. В будь-якому суспільстві дитина народжується з деякими універсальними біологічними передумовами, проте кожна культу-ра використовує ці “ключі” по-своєму. А тому порівняльне вивчен-ня цілей, засобів і методів соціалізації дітей не тільки прояснює спе-цифіку кожної окремої культури, але й дозволяє глибше зрозуміти і проконтролювати наші власні методи соціалізації. Новаторство М.Мід полягає не тільки в постановці питання, але й в методах до-слідження (метод безпосереднього включеного спостереження, ди-тячі малюнки, ігри, кіно- і фотокамери). Важливою заслугою М.Мід було подолання типового для наук про людину андроцентризму, тобто схильності розглядати і приймати за норму перш за все пове-дінку чоловіків. М.Мід, досліджуючи відмінності в поведінці і со-ціалізації хлопчиків і дівчат, показує їх соціально-структурні і куль-турні детермінанти, які до цього традиційно “списувались” на уні-версальні властивості біологічного статевого диморфізму.

(Великий вплив на розвиток генетичної психології зробили роботи етнопсихологів, досліджували особливості психіки дітей, які виховуються у різних культурних і соціальних умовах, - насамперед праці американської дослідниці М. Мід (1901-1978).

Мід досліджувала особливості походження вікових криз (насамперед підліткового) в різних соціальних умовах , розвиток статевої ідентифікації у дітей, а також вплив дитино-батьківських відносин на інтелект і особистісні якості дитини. Доводячи провідну роль соціокультурних факторів у психічному розвитку дітей, Мід показала, що особливості статевого дозрівання, формування структури самосвідомості, самооцінки залежать в першу чергу від культурних традицій даного народу, особливостей виховання і навчання дітей, домінуючого стилю спілкування в родині. Вона ввела в психологію новий термін "інкультурація".

М. Мід показала, що існує обмежений набір типів темпераменту, кожен з яких характеризується певним поєднанням вроджених якостей і способів поведінки (зокрема, вираження емоцій). При цьому соціально схвалювані поведінка (в тому числі і в першу чергу статевий) стилизуется культурою відповідно до контрастуючими моделями темпераменту. Тому ті люди, чий темперамент несумісний з типом соціальних емоцій, необхідним даною культурою, виявляються в уразливому положенні і їх відчуження від суспільства є, з точки зору Мід, цілком закономірним і прогнозованим. Прагнення дослідити механізми передачі культурних цінностей від покоління до покоління призвело М. Мід до вивчення динаміки формування національного характеру, етичних і статевих стандартів поведінки, взаємовідносин між різними поколіннями.Вона виділила три типи культур в історії людства: постфігуратівние (діти вчаться у своїх предків), конфігуративно (діти і дорослі вчаться в основному у своїх однолітків) і префигуративной (дорослі можуть вчитися і у своїх дітей).