15. Категоріальний аппарат педагогічного дослідження.

Що конкретніше сформульовані проблема і тема, охарактеризо­вані їх актуальність, новизна, педагогічна значущість, то легше визначити об'єкт та предмет дослідження, його мету, завдання і гіпотезу, котрі, як тема і проблема, є найважливішими складови­ми категоріального апарату.

Об'єкт дослідження - це сукупність споріднених елементів, се­ред яких виділяється один як предмет дослідження. об'єкт наукового пізнання виступає сферою пошуку, а предмет, - як те конкретне, що виявляється,

Об'єкт становить цілісне утворення елементів педагогічної ре­альності чи знань про неї, що є частиною педагогічного процесу, зафіксованою в темі для подальшої конкретизації.

Предмет визначає той бік об'єкта, що досліджується в певних умовах.

Мета спрямовує дослідження на одержання нових знань про предмет, що дадуть можливість підвищити якість педагогічного процесу.

Завдання - це програма дослідницьких процесів, які відобража­ють логіку наукового пошуку.

Гіпотеза - це обгрунтоване припущення про можливий спосіб, механізм розв'язання визначеної проблеми. Для того щоб її сформулювати, треба добре знати об'єкт дослідження. Існує два типи гіпотез.

Перший тип - теоретичні гіпотези, в основу яких покладено на­укові закономірності, методологічні положення, логічні судження, аргументовані прогнозування, фундаментальні знання, що можуть бути не лише педагогічними, а й суміжними знаннями з психо­логії, соціології, естетики, мистецтвознавства тощо.

Другий тип - емпіричні гіпотези. Вони грунтуються на резуль­татах попереднього практичного досвіду, що нерідко відбувається методом "проб і помилок".

Кожна гіпотеза підтверджується фактами, аргументами, що пе­ретворюють її з припущення в достовірне знання. Для цього роз­робляється методика дослідження, яка має бути адекватною обра­ному предмету, меті та завданням наукового пошуку.

16. Звук - основний засіб висловлювання музиканта. Психолого-педагогічні аспекти роботи над звуком.

Звук– ядро музично-виконавської майстерності і його критерій. Але безперечним це твердження є лише за умови розуміння звукового явища як живого цілого.

Музичним звук може бути названий лише у тому випадку, коли звук застосовується як носій певного вмісту, причому, цей вміст має бути спрямоване до вищих рівнів думки і краси. Кожен початкуючий музикант повинен засвоїти з перших уроків, що звучання, в шуканні якого від нього вимагається так багато зусиль волі, розуму і відчуття, це не звучання його музичного інструменту, його скрипки, фортепіано, флейти., але саме звучання його самого: його думки, його серця, його духу – відповідно до звукового явища. Тобто із самого початку важливий дати зрозуміти і відчути звук як інтонацію і всі звукові шукання як шукання вираження думці. Потрібно усвідомити, що звук, узятий на інструменті без наміру що-небудь сказати, не є звуком музики; звук, узятий без бажання краси, немає явище художнє. Звук в музиці є мова думки і ні що інше.

Доросліший музикант повинен знати, що достовірно музичний звук, звук живий, утворюється, народжується на вищих рівнях свідомості і є гармонійною єдністю вібрацій: вібрація думки – ідеї музичного образу (духовна вібрація), вібрація відчуття, пов'язана з переживанням внутрішньо зримого музичного образу, і нарешті, вібрація фізичного джерела коливань (струна, повітряний стовп, язичок). Звук – явище хвилеве, але, тоді як акустично це хвиля повітря, художньо ми сприймаємо хвилі відчуття, хвилі думки, хвилі ідеї. І якщо акустично звук, правильно узятий на музичному інструменті, дасть повноту обертонів, то звук, що несе натхнення, це повнота обертонів психічних, духовних в їх гармонійній єдності з хвилями фізичними. Інакше кажучи, що надихає музичний звук – це явище багатопланового резонансу. І те, що називається творчим шуканням тембрової, ритмічної, динамічної звуко - інтонації, є не що інше, як шукання резонансних відповідностей ідеї-образу-звуку. Чим талановитіший музикант-виконавець, тим більшою мірою йому властиве це творче звукове шукання.

Вирішуючи питання про виховання живого відношення до звуку, про формування умов створення і зміцнення зв'язків: «образ-ідея – музична інтонація – дія» – в свідомості музиканта, звертається до основних закономірностей психічної енергії, оскільки творче звуконавчання є складний багаторівневий психічний процес, що підкоряється всім законам і принципам дії психічної енергії.

Основні 3 принципи :

1. Принцип природності.

2. Принцип свідомості

3. Закон ієрархічності психічних процесів (визначальний пріоритет і провідну роль художнього початку над технічним).

В основу психологічних аспекту покладено «Сприйняття музики»

Сприйняття - це віддзеркалення в корі головного мозку предметів і явищ, що впливають на аналізатори людини. Сприйняття - не просто механічне, дзеркальне віддзеркалення мозком людини того, що знаходиться перед його очима або того, що чує його вухо. Сприйняття завжди активний процес, активна діяльність. Воно є першим етапом розумового процесу, отже передує і супроводить всім видам музичної діяльності.

Відомий музикант-психолог Е.В. Назайкінський пропонує розрізняти два терміни: сприйняття музики і музичне сприйняття - залежно від того, чи відбулося воно. Музичним сприйняттям він називає сприйняття, що відбулося, - відчуте і осмислене. «Музичне сприйняття є сприйняття, направлене на збагнення і осмислення тих значень, якими володіє музика як мистецтво, як особлива форма віддзеркалення дійсності, як естетичний художній феномен».

У сприйнятті витворів мистецтва беруть участь як емоції, так і мислення.

Сприйняття музики здійснюється не лише через слухання, але і через музичне виконання - спів, музично-ритмічні рухи, гру на музичних інструментах. Музичне сприйняття людини не розвиватиметься і не удосконалюватиметься повною мірою, якщо воно засноване лише на слуханні музичних творів. Важливо для розвитку музичного сприйняття використовувати всі види музичного виконання.

Головна біда класичної системи освіти полягає в тому, що вона не призначена для розкриття власних творчих здібностей дитяти, не учить музиці або мистецтву, а націлена на відтворення системи навиків поза всякою залежністю від схильностей і здібностей людини , поза якою-небудь залежністю від духу часу.