43. Художньо-освітній простір України в контексті Новітньої історії.

Українське суспільство, перебуваючи в трансформаційному процесі, формує нову художньо-освітню основу своєї життєдіяльності. Відбулася певна руйнація ідеалів, далися взнаки навіть деякі кризові явища у культурі й освіті, що репрезентувалися, перш за все, у зіткненні звичних, усталених знань, цінностей, норм, зразків життєдіяльності з новими соціокультурними орієнтаціями суспільства.

Таким чином, проблема динаміки художньо-освітнього простору безпосередньо пов’язана з формуванням та впровадженням сучасної державної освітньої та культурної політики, визначенням основних принципів, завдань, функцій та складових сучасних культурно-освітніх практик.

Все це актуалізує завдання дослідження художнього й освітнього як якісної характеристики людини та її буття, виокремлення типів, форм, змісту художньо-освітнього простору, осягнення його сутнісних взаємозв’язків і особливостей в художньо-освітній буттєвості та сучасному соціокультурному розвитку; переосмислення змісту багатьох традиційних категорій, пошуку цілісних підходів до аналізу сучасного культуротворення, всебічної репрезентації ролі освіти та її художньої складової в цілісній організації людського досвіду, вироблення методологічних засад сучасного дослідження художньо-освітніх процесів.

Отже, актуальність дослідження художньо-освітнього простору зумовлена необхідністю цілісного осмислення його функцій, динаміки сутнісного змісту, форм вираження, ролі й місця у формуванні нової соціокультурної реальності.

44. Педагогічна спадщина д. Б. Кабалевського. Її Значення для сучасної мистецької педагогіки.

Мета музичного виховання на його думку – формування музичної культури як невід’ємної частини духовної культури особистості.

Музична культура особистості характеризується тим, якою мірою вона здатна засвоювати музичні цінності. На думку Д. Кабалевського, музичну культуру особистості визначають любов до музики і розуміння її в усьому багатстві форм і жанрів; особливе "відчуття музики", що спонукає сприймати її емоційно, відрізняючи хорошу музику від поганої; уміння чути музику як змістовне мистецтво, що несе в собі почуття і думки людини, життєві образи й асоціації, здатність відчувати внутрішній зв'язок між характером музики і характером виконання тощо.

Д. Кабалевський вважав, що в основі музичного виховання лежить активне сприймання музики.

Учні мають учитися сприймати музику в будь-якій формі спілкування з нею, під час співу, гри на музичних інструментах, у процесі власне слухання тощо.

Д. Кабалевський підкреслював важливість хорового співу для формування музичної культури школярів. Увесь процес навчання співу має сприяти активному, зацікавленому і творчому ставленню учнів до музики. Поступове набуття виконавської майстерності й збагачення загальної музичної культури дітей стають передумовами їх прагнення до досягнення, навіть при масовому музичному вихованні, рівня справжнього мистецтва. При цьому для дітей не повинно існувати жодних правил і вправ, відокремлених від живої музики, що вимагають заучування і багаторазових повторень. Протягом усієї роботи має панувати захоплююче мистецтво

Досягненню мети музичного виховання підпорядковане й вивчення музичної грамоти, яку Д. Кабалевський розуміє значно ширше — як музичну грамотність, тобто здатність сприймати музику як живе й образне мистецтво, народжене життям і нерозривно пов'язане з ним. Засвоєння нотної грамоти не є самоціллю і повністю підпорядковане виховним завданням.

Розглянуті концептуальні підходи до музичного виховання визначили методичну новизну створеної під керівництвом Д. Кабалевського шкільної програми з музики, її особливістю є, насамперед, тематична побудова, що дало змогу об'єднати усі види музичної діяльності дітей (спів, вивчення музичної грамоти, гра на музичних інструментах, Імпровізація, ритмічні рухи під музику, власне слухання тощо) на одному уроці.

Як цілісна система, музично-педагогічна концепція Д. Кабалевського веде:

• ·від вузької мети (музичного розвитку — в старих програмах) — до мети у широкому культурному контексті: формування духовної культури;

• ·від музики як засобу навчання — до музики як джерела і предмета духовного спілкування;

• ·від викладання музики як шкільного предмета (науки) до викладання музики як мистецтва, як частини духовної культури людства;

• ·від змісту предмета "Музика" як суми знань, умінь і навичок — до змісту як живого художньо-педагогічного процесу, як художньо-педагогічного спілкування;

• ·від ототожнення процесу сприймання музики лише з одним видом діяльності (слухання) — до сприймання як основи музичного виховання;

• ·від вузькосоціальних завдань, пов'язаних з формуванням навичок слухання музики, співу по нотах, хорових навичок — до завдань цілісно-особистісного розвитку людини;

• ·від загальнодидактичних принципів, формально перенесених на урок музики — до принципів педагогіки мистецтва, зумовлених інтонаційно-образною природою музики;

• ·від програми, в основі якої лежить репертуарний принцип — до програми, що проростає з музики і на музику опирається, органічно поєднує різноманітний матеріал і види діяльності;

• ·від стихійного накопичення музично-слухового досвіду — до цілеспрямованого формування цього досвіду як прообразу художньої культури.

Методична система д. Кабалевського виступає вінцем музичної педагогіки XX ст., оскільки увібрала ідеї його попередників і ґрунтується на міцному методологічному фундаменті сучасних наук: музикознавства, педагогіки, психології, соціології тощо.