10.Модель оцінки доходності активів (сарм): загальна характеристика.

Основні положення теорії МОКА:

1. в основу цієї теорії покладено портфель, що складається з активів,частка яких у портфелі відповідає їх долі на ринку (ринковий портфель);

2. існують т.з. «безризикові активи», які забезпечують інвестору отримання невеликого, але стабільного середньоочікуваного дох (для них σ ² = σ =0);

3. введення попередніх 2 понять дало можливість побудувати нову межу ефективності – «лінія ринку кап»

4. заг ризик умовно розподілили на:

   • систематичний (пов’язаний з ринком), що вимірюється коеф β і впливає на всі ЦП без виключення β_і = ρ_іm*σ_i /σ_{m ,} де ρ_{іm – коеф кореляції між дох і акт і дох ринк портфеля;} σ_i – станд відхил дох і-того акт; σ_m – станд відхил ринк портф

   • несистематичний (-- з конкр активом).

Якщо портфель склад з n-кільк активів, тоді

βр =  xi*βi

Доходність портфелю, що склад з n-кільк акт:

Rp =  xi*ri

5. взаємоз’язок між дох індивід акт і коеф системат риз визнач за формулою, що служить для зображ “лінії ринку ЦП”:

ri = rf+β (rm-rf)

6. для визнач інвест привабливості ЦП викор наступні індекси:

Шарпа : Іш = (rm-rf)/σi (додатковий дох на одиницю риз);

Трейнора : Іе = (rm-rf)/β_і (-- системат риз);

Коеф варіації : CV = σi/r_і (риз на один дох)

7. теор МОКА є нормативною моделлю і вираж суб’єктивну т.з. про те, що повинно бути і як це повинно бути.

11.Зміст неоінституційної теорії фінансування.

Серед численних концепцій неоінституційної теорії виокремимо дві основні: -теорія агентських відносин; - теорія фінансового посередництва.

Теорія агентських відносин.Предметом дослідження теорії агентських відносин є форми коопераційних зв'язків між окремими економічними суб'єктами, які прагнуть якомога краще реалізувати свої (власні) інтереси . Проблема полягає в тому, що, досягаючи своїх цілей, одні групи інтересів вступають у протиріччя з іншими групами. Діючі економічні суб'єкти вважаються агентами, а суб 'єкти, досягнення цілей яких безпосередньо залежать від указаної діяльності, — принципалами.

Головна мета неоінституційпої теорії — узгодити фінансові відносини та умови відповідних договорів таким чином, щоб забезпечити баланс інтересів принципала та агента. Теорія агентських відносин досліджує принципал-агент-конфлікт між капіталодавцем (інвестором, кредитором) та капіталоодержувачем (об'єктом інвестицій, боржником, менеджерами), який може виникнути в результаті асиметрії в інформаційному забезпеченні. Наслідком інформаційної асиметрії і зумовленої нею проблеми відносин принципала та агента є виникнення так званих агентських витрат, до яких належать:

• витрати на контроль за діяльністю агента з боку капіталодавця, так звані витрати на моніторинг і контроль (діяльність ревізійної комісії, супроводження кредитних договорів, призначення тимчасової адміністрації тощо);

• гарантійні витрати агента, що виникають у процесі переконання принципала в доцільності вкладення коштів у підприємство та доведення принципалу, що агент свою діяльність підпорядковуватиме інтересам принципала (витрати на санаційний аудит, оцінку кредитоспроможності та кредитного забезпечення тощо);

• часткові збитки принципала, зумовлені відхиленням результатів діяльності агента від парето-оптимальних (можуть виникнути в результаті дії як об'єктивних, так і суб'єктивних чинників).

Висновки теорії агентських відносин стосовно мінімізації зазначених витрат пов'язані із заходами щодо підвищення рівня кооперації агента та принципала з метою досягнення ефекту зменшення дефіцитів в інформаційному забезпеченні. При цьому розрізняють три типи інформаційної асиметрії: невизначеність в якісних характеристиках агента; моральний ризик та можливі зловживання агента.

З метою зменшення ризиків, зумовлених принципал-агент-конфліктом під час кредитування підприємств, неоінституційний підхід передбачає використання таких інструментів:

• оцінка кредитоспроможності та санаційний аудит;

• призначення представників кредиторів у виконавчі органи підприємства;

• постійний моніторинг діяльності об'єкта інвестування;

• надійне кредитне забезпечення;

• спеціальні фінансові застереження у кредитних договорах.

Теорія фінансового посередництва. В основу цієї теорії покладено дослідження ролі та механізму функціонування фінансових посередників, що розглядаються як проміжна ланка в русі капіталів між безпосередніми капіталодавцями (приватними інвесторами) та капіталоодержувачами (підприємствами). Концепція фінансового посередництва вивчає можливості зменшення операційних витрат, фінансових та інвестиційних ризиків, дефіцитів в інформаційному забезпеченні учасників недосконалого ринку капіталів шляхом активізації діяльності фінансових посередників (банківських установ, інвестиційних фондів, торговців цінними паперами та ін.).