4.2 Деструктивна переробка

Для окремих видів відходів пластмас раціональними є різні види хімічної і термічної їх переробки, пов’язані з деструкцією полімерів.

За одною з схем тверді капронові відходи розщеплюють разом з концентратом екстракційних вод. Одержану суміш концентрують до 80% і очищують. Вихід мономеру становить 75-80% і він може бути повторно використаний на виробництві.

Пінополіуританові відходи можна переробляти методами гідролізу, який дає можливість одержувати багатоатомний спирт, діамін і діоксид вуглецю, які використовують для одержання поліуритану.

Що стосується переробки вторинних поліетиленів, то існує технологічний процес одержання поліетиленового воску методом термічної деструкції. Ці продукти використовують як компоненти формувальних мас у ливарному виробництві і як домішок до асфальтобітумних сумішей.

Перспективним напрямком переробки пластмас є їх піроліз, продукти якого є сировиною для промисловості органічного синтезу або для палива. Процес піролізу полімерних відходів, як правило, проводять при температурах 300-900С з використанням рідких продуктів розкладу розплавів солей KCl, MgCl₂ та інших матеріалів, а також при використанні енергії електричної дуги або струменів високої частоти.

Значна маса відходів виробництва пластмас представлена осадами відповідних виробничих стічних вод із складним хімічним складом. Недивлячись на те, що ці відходи скидаються у відвали, вони могли б бути ефективно утилізовані. Так, наприклад, осад виробництва акрилбутадіенстирольних пластиків може бути використаний для одержання адсорбентів для очистки газових викидів і виробничих стоків.

Серед нових ідей в галузі деструктивної переробки відходів пластмас необхідно відзначити їх обробку розігрітою плазмою, яка призначена для синтезу важкого водню. Для цього відходи пластмас іонізують з утворенням нового виду плазми, іони якої поділяються на групи окремих елементів. Проте конструктивно цей процес поки ще не розроблений.

5 Ліквідація відходів

Недосконалість сучасних технології переробки відходів пластичних мас сприяє постійному їх нагромадженню, що обумовлює необхідність їх ліквідації.

Одним з найбільш простих способів ліквідації пластмасових відходів є їх спалювання в печах різної конструкції. Попереднє тонке їх подрібнення і розпилювання забезпечує майже повне перетворення відходів в CO₂ і Н₂О. Проте спалювання деяких видів полімерів приводить до утворення токсичних газів: хлориду водню, оксиду азоту, аміаку тощо. Особливо небезпечно спалювання полімерних матеріалів, які містять хлор, так як при цьому утворюються такі небезпечні речовини, як діоксини та фурани, які викидаються в атмосферу і забруднюють прилеглі території. Одним із таких матеріалів є полівінілхлорид, продукт хлорного виробництва, з якого виробляють велику кількість пластмасових виробів (кабель, лінолеум, водопровідні та каналізаційні труби, канцтовари, вікна, двері, дитячі іграшки, побутові вироби). Сам по собі полівінілхлорид не є токсичний, але його виробництво, переробка та особливо спалювання приводить до утворення та викидів значних об’ємів діоксинів. На даний час доведено, що, економічна ефективність спалювання відходів пластмас в цілому менша за інші методи їх утилізації. Крім того необхідно зауважити, що при спалюванні втрачаються вуглеводневі продукти. Але незважаючи на існуючі недоліки і завдяки простій організації метод спалювання, на жаль, досить широко застосовується на практиці.

Стійкість пластмасових відході в природних умовах привела до необхідності пошуку можливості їх самоліквідації безпосередньо в місцях їх складування. Дослідження показали, що самознешкодження відходів пластмас можливе при дії деяких факторах – сонячного світло, води, мікроорганізмів і їх комбінації. Наприклад, поліетилен, поліпропілен, полівінілхлорид здатні до біодеградації під впливом бактерій, грибків. А пластмаси, які знаходяться в землі, здатні руйнуватися ґрунтовими мікроорганізмами, які мали мутації під впливом опромінювання. Тобто для ліквідації відходів деяких пластмас необхідно внесення до місць складування відповідних видів бактерій.

Для ліквідації відходів споживання пластмас можна також використовувати здатність деяких виробів руйнуватися під впливом ультрафіолету – фотодеградацію. Для активації і стабілізації процесу фотодеградації використовують різноманітні органічні сполуки. Необхідно підкреслити, що використання фотодеградації не виключає необхідності створення звалищ так як час розкладу цих відходів може бути порівняний з часом розкладу картону і паперу. До того ж, продукти розкладу таких відходів не ліквідуються, а тільки збільшують забруднення навколишнього середовища.