1 Зберігання відходів у золошлаковідвалах та шламонакопичувачах

Під відвали різних відходів відводяться досить великі земельні площі, у зв’язку з чим виникає питання ефективного використання земельних ресурсів. Вирішення цього питання при організації золошлаковідвалів та шламосховищ можливе по таких напрямках: зневоднення та суха укладка хвостів із закріпленням їх в’яжучими матеріалами та збільшення об’єму шаламонакопичувачів шляхом нарощування дамб.

Збільшення висоти складування відходів дозволяє зменшити потребу в земельних площах в 8-10 разів. Для різних способів складування і різних відходів оптимальна висота відвалів знаходиться в межах 30-65 м. Перспективним напрямком є дослідження можливості змішування пульпи з земельними домішками, які сприяють подальшому росту різних культур, що дозволяє значно здешевити рекультивацію шламонакопичувачів.

Збільшення висоти відвалів, з одного боку, дозволяє зменшити території для складування, з другого боку, створює ряд проблем – збільшується ймовірність аварій, особливо в сейсмічних зонах. Як приклад можна навести аварію, яка відбулася в 1983 році на шламосховищі Стебниківсьного калійного комбінату Львівської області, коли шлами прорвали дамбу і утворили ціле озеро відходів, що повністю отруїло Дністер, одну із самих чистих рік Європи на той час. У 1998 році знову стався прорив дамби. При будівництві дамб бажано застосовувати відходи скельних розкривних порід або закріплювати схили в'яжучими матеріалами з полімерами і бітумними емульсіями.

При упорядкуванні шламонакопичувачів особливу увагу необхідно приділяти токсичним шлакам і шламам, які розчиняються у воді, у зв’язку з цим шламонакопичувачі відрізняються специфікою протифільтраційних засобів, які повинні бути виконані з матеріалу інертного або стійкого по відношенню до агресивної дії хімічно активних або токсичних шламів. Матеріал повинний бути довговічним і перевищувати строк заповнення шламонакопичувача, повністю виключити фільтрацію хімічних складових шламів.

Недостатня надійність асфальтобетонного облицювання обумовило необхідність переходу до будівництва асфальтополімербетонного облицювання. В останній час з метою гідроізоляції шламонакопичувачів в широких масштабах застосовується поліетилен. Ефективність плівкових протифільтраційних засобів обумовлена невисокою вартістю, достатньою екрануючою здатністю і можливістю значного скорочення термінів будівництва споруд. В практиці будівництва шламонакопичувачів використовується в основному одношаровий поліетиленовий екран, інколи двошаровий. Це дозволяє складувати відходи виробництва з дуже низьким коефіцієнтом фільтрації. З метою збільшення міцності застосовують армування плівок склотканиною, нейлоном, капроном.

Питання нормативного забезпечення складування та захоронення відходів дуже гостро стоїть в багатьох країнах. В основному ці норми зводяться до детального вивчення геологічних і гідрогеологічних умов. В першу чергу при виборі місця складування та захоронення відходів необхідно визначити характеристики водоносних шарів на території розташування полігону, швидкості потоку та напрямку течії підземних вод, глибини залягання водотривких горизонтів.

При плануванні та проектуванні заходів по знешкодженню, складуванню та захороненню відходів в нашій країні користуються спеціальними нормативними документами. Санітарні правила є основним проектним документом, який регламентує вимоги до вибору місць захоронення відходів. Правила містять вказівки і основні положення щодо вибору, влаштування та експлуатації полігонів складування відходів, які не підлягають вторинній переробці, тобто охоплюють всю проблему зберігання та захоронення відходів. У відповідності до них вибір місця розташування полігону проводиться Виконкомами місцевих Рад при погодженні з закладами санітарно-епідеміологічної служби, басейновими інспекціями та геологічними службами.

Проект полігону захоронення відходів повинний включати наступні розділи: геолого-гідрологічний опис з обґрунтуванням вибору площі будівництва; технологічний розділ з розрахунком ємності та описом технологічної схеми з врахуванням послідовності будівництва, з описом режиму роботи, з розрахунком потреб експлуатаційного персоналу, механізмів і машин, з пропозиціями по рекультивації ділянок після закриття полігону; генеральний план ділянки; вертикальне планування; благоустрій; спеціальні природоохоронні споруди: канави, водотривкі основи; архітектурно-будівельний розділ; санітарно-технічний розділ; електротехнічний розділ; основні техніко-економічні показники; загальний кошторис. Обов'язково складається „Паспорт полігону”, який відображає хімічний склад ґрунту, ґрунтових вод та атмосферного повітря в районі полігону, а також відходів, які підлягають захороненню на полігоні.

Контроль за санітарним утриманням території полігонів повинна проводити санітарно-епідеміологічна станція.

Таким чином, будівництво, опорядкування та експлуатація полігонів потребує значних фінансових затрат.