54. Тарас Шевченко як ідеолог та провідник українського відродження.

Шевченко є основоположником нової української літератури і родоначальником її революційно-демократичного напряму. Саме в його творчості повно розвинулися ті начала, які стали провідними для передових українських письменників другої половини ХІХ–початку ХХ століть. Тенденції народності й реалізму були вже властиві в значній мірі і творчості попередників Шевченка. Шевченко перший в українській літературі виступив як істинно народний поет, твори якого з усією повнотою відбили почуття й думки трудящих мас, їх віковічні визвольні прагнення.

Шевченко відіграв важливу історичну роль у розвитку української літературної мови. Він установив ту структуру української літературної мови, яка збереглась у всьому істотному як основа сучасної мови, тобто розвинув і утвердив певний склад словника і граматичний лад української мови, які стали нормою і зразком для письменників, преси, театру тощо

Народно-розмовна основа поезії Т. Шевченка незаперечна. У ній органічно злилися пісенний фольклор і усна оповідь, доповнені всім тим, що збереглося від давніх мов, уживаних в Україні-Русі.

Завдяки його творчості українська література, пройнята гуманістичними ідеями, вийшла на широкий інтернаціональний шлях історичного поступу і вивела із забуття всю націю. Іти пліч-о-пліч з іншими народами − історична потреба кожної нації і неодмінна умова справжнього прогресу в її духовній творчості.

Однією із найвизначніших у XIX ст. політичних підпільних організацій глибоко українського характеру було Кирило-Мефодіївське братство (товариство)-українська таємна політична організація, що виникла в грудні 1845 — січні 1846 у Києві.,до складу якого увійшов Т. Шевченко. Надрукована у 1840 р. в Петербурзі перша збірка його поезій «Кобзар» мала величезний вплив на піднесення української національної свідомості.

55. Будівництво садибно-паркових комплексів: «Софіївка» в Умані, «Олександрія» у Білій Церкві.

Найбурхливішого розвитку палацо-паркове будівництво в Україні набуло у другій половині XVІІІ – першій половині ХІХ ст.

Дендропарк "Олександрія" – розташований на південно-західній околиці м. Білої Церкви. Являє собою яскравий зразок пейзажного парку. Його композиція зумовлена природними особливостями витягнутої вздовж річки ділянки, що заросла дубовим гаєм, порізана байраками та багата джерелами. Територія парку з прилеглою до нього прибережною частиною складає 201,48 га.

Найймовірніше, що автором генерального плану дендропарку був французький архітектор Мюффо. За свідченням архівних документів, з 1796 р. над створенням парку, що належав панам Браницьким, працювали італійський архітектор Д. Ботані та садівник зі Львова А. Станге. Пізніше роботами керували садівники Бартецький і Вітт, а з 1815 р. протягом півстоліття – садівник А. Енс.

Планувальне ядро "Олександрії" – центральна частина парку з Великою та Малою галявинами, що мають найгустішу мережу алей і стежок, найрізноманітніші пейзажі. Саме тут сконцентровано основні архітектурні споруди, декоративні скульптури та екзотичні породи дерев.

Рослинність в основному складають місцеві породи – дуб, клен, сосна, тополя. Їх доповнюють 600 видів екзотичних дерев і чагарників різноманітної форми. Західну частину "Олександрії" було упорядковано лише в 1860-х рр. У цей час територія набула мисливського профілю, за балкою будуються мисливський павільйон.

У травні 1922 р. парк "Олександрія" отримав статус державного заповідника.

Дендропарк "Софіївка". Його будівництво розпочато в 1796 р. на замовлення польського магнати С. Щенсни-Потоцького бельгійським інженером Л. Метцелем і садівниками-декораторами Зарембою та Фаре.

Парк розкинувся на мальовничих схилах р. Кам'янки на території площею 150 га в північній частині Умані. Влітку 1800 р. відбулося урочисте відкриття парку, названого "Софіївкою" на честь дружини Потоцького Софії. На той час було створено Великий водоспад із залізним містком, Амстердамський шлюз, Верхній і Нижній ставки, підземну річку Стікс, вирубано Громовий грот, споруджено грот Венери з водоспадом; басейн рибки; джерело Вужі та ін. У 1831 р. парк було перейменовано на Царицин сад.

У 1836-1859 рр. парк перебував у віданні Управління військових поселень. У цей період в його будівництві брали участь російські архітектори І. Макутін (головний архітектор Умані) та академік архітектури А. І. Штакеншнейдер, які надали парку завершеного декоративного вигляду.

У 1859 р. парк перейшов у відання Головного училища садівництва.

У 1889-1890 рр. професор В. В. Шашкевич, який завідував "Софіївкою" створив у північно-східній частині парку на площі близько 2 га Арборетум або Англійський парк.

У 1929 р. парку надано статус державного заповідника.