9. Міфологія східнослов’янських племен.

Особлива сторінка духовної культури слов'ян — міфологія. Життя слов'ян великою мірою залежало вiд природних явищ. Вони обожнювали природу, наділяли її людськими властивостями. Особливий інтерес становить Збруцький ідол, що є своєрідним зображенням цілого пантеону язичницьких богів.

Стовпоподібна триярусна конструкція Збруцького ідола та ієрархічність його окремих частин ілюструють космологічні уявлення східних слов'ян. Всесвіт розподілявся ними на небо – світ богів, землю – світ людей та підземний світ. Головне місце серед зображень верхнього ярусу займає богиня родючості, бог Перун, зображений як воїн iз шаблею, та ще дві фігури iз суворими очима. Богів верхнього ярусу об’єднує шапка, що, можливо, відображує різні iпocтaci єдиного слов'янського бога. У середньому ярусі зображена земля з хороводом жінок i чоловіків, у нижньому – підземні боги.

Міфологічні персонажі за характером їхніх зв'язків з колективом, важливістю для людини поділяються на декілька рівнів. До найвищого рівня належали боги з найзагальнішими функціями (ритуально-юридична, військова, господарсько-природнича). До таких богів відноситься головний бог у слов'ян-язичників — Сонце, або Дажбог. Пізніше — це Хорс. На честь Сонця слов'яни влаштовували велике свято влітку, коли були найдовші дні. Богом грози вважався Перун, богом вітру — Стрибог, покровителем скотарства — Велес, богом вогню та ковальства — Сварог, богинею мудрості й краси — Лада. У дохристиянську пору для слов'ян було характерним об’єднання доброго й злого начала в образі одного й того самого бога. Наприклад, образ Велеса уособлював як добро (покровитель скотарства), так i зло (демон, якай приносить смерть).

До наступного рівня могли відноситись божества, пов'язані з госпо¬дарськими циклами, сезонними обрядами та цілісністю замкнених колективів. Це — Рід,Ярило, Купала, більшість жіночих божеств, з-поміж яких виділяється Мокоша.

Нижчий рівень за функціями, що їх виконували божества, був най¬абстрактнішим, оскільки характеризував загальні поняття: Доля, Лихо, Смерть, Правда, Кривда тощо. Більшість з цих міфологічних персонажів входило до казкових сюжетів. Казкові герої ймовірно, виступали як учасники ритуальних дійств у їх міфологічному образі: баба-яга, кощей, чудо-юдо тощо.

Найнижчий міфологічний рівень представлений неіндивідуалізованими істотами: духами, нечистю, тваринами, рослинами, джерелами, горами, камінням. Вони просторово співіснували з людиною i уособлювалися домовиками, лісовиками, водяниками, русалками, мавками, кікіморами тощо.

У східних слов'ян-язичників не було храмів. Дерев'яні зображення богів стояли просто неба. сюди люди приносили дарунки. Навколо них танцювали i співали, просили багатого врожаю, успіху на полюванні, гарної погоди. Головними святами у слов'ян були Новий рік, Iвана Купала. Ці та інші свята уособлювали різні важливі події в житті людей. Відображуючи певні пори року, вони стверджували глибоку віру в добро i щасливе життя, радість, перемогу над ворогом i нечистою силою.

Після прийняття християнства у слов'ян новий рік збігся з Різдвом i Святками. Люди складали колядки – пісні-побажання, ворожили про майбутній врожай i долю, дівчата мріяли дізнатися ім'я свого судженого. Давні слов'янські свята дійшли й до наших днів – Коляда, Iвана Купала, зустріч весни.

У складних історичних умовах слов'янські народи створили самобутню культуру, що стала основою їх консолідацiй, виникнення державності, збереження i примноження духовних традицій. Стародавня слов'янська культура на українських землях формувалася протягом тривалого часу; у цьому процесі значну роль відігравали, з одного боку, традиції автохтонних народів, передусім антів, з іншого, – культурні зв'язки iз сусідніми народами. Ця культура характеризується цілісністю і самобутністю. На її основі виникла культура Київської Русі.