113.Історія радянської повсякденності в Україні: звичаї, манери, побутові практики.

Житлова проблема в містах України традиційно стояла гостро, до того ж її суттєво ускладнювала посилена урбанізація. У 1950-х рр. влада вирішувала житлову проблему завдяки збільшенню фінансування, спорудженню нового житла і заохоченню громадян будувати його власними силами. З'ясовано, що зростання житлового будівництва в містах за рахунок держави здійснювалося до другої половини 60-х рр.; надалі будівництво скорочувалося, хоча поліпшувалася його якість. Встановлено, що в 1950 - 1980 рр. житлова проблема в містах була вирішена лише частково.

У 50 - 80-ті рр. XX ст. відбувалося зростання виробництва й реалізації товарів народного споживання, проте їх вироблялося і завозилося до торгової мережі недостатньо для того, щоб повністю задовольнити попит громадян. Жителі подовгу вистоювали в чергах по товари або ж купували їх за завищеними цінами в перекупників. Особливо дефіцитними товарами були одяг, взуття, килими, швейні машини, побутова хімія.

Харчування жителів міст поліпшувалося, однак у державній торгівлі мали місце перебої з постачанням багатьох харчових продуктів: м'яса, молока, кондитерських виробів тощо, що було наслідком кризи колективного сільського господарства. Нестача харчових продуктів в Україні пояснювалась і тим, що значна їх кількість вивозилася за межі республіки. Виявлено, що в республіці вироблялось і продавалось населенню вдосталь спиртного, а антиалкогольні кампанії через їх половинчастість та непослідовність були безрезультатними і сприяли зростанню самогоноваріння.

Медичне забезпечення населення міст поступово покращувалося

Радянська обрядовість була складовою антирелігійної пропаганди, що особливо активізувалася в першій половині 1960-х рр. Запроваджувалися ритуали громадських поховань, радянських весіль та урочистих реєстрацій новонароджених, що виступали альтернативою традиційному дійству з участю священиків. Фактичні матеріали свідчать, що населення висловлювало невдоволення роботою ритуальних, обрядово-весільних служб. Виявом суспільного стихійного протесту були добровільні спілки пенсіонерів для надання допомоги в організації поховання померлих, таємні хрещення, вінчання, а також поширина практика дотримання громадянами 'подвійного" здійснення ритуалів, а значна частина віруючих і надалі дотримувались релігійного світогляду.

Таким чином, наступом на українські народні традиції радянська влада намагалася денаціоналізувати та русифікувати український народ, позбавити його духовності та самосвідомості.

У висновках сформульовані положення, що виносяться на захист:

- В історіографії становище побуту і дозвілля міського населення України в 50-х - 80-х рр. XX ст. окремо не розглядалося. Історики радянських часів лише фрагментарно торкалися питань харчування, одягу, віросповідання, відвідування культурних установ, звичаїв міського населення. Однак у їх працях не відображена цілісна об'єктивна картина життя трудящих, не проаналізовані всі складові, що входять у поняття „радянський спосіб життя". В умовах незалежної України вітчизняні науковці звертаються до цих проблем і намагаються висвітлити їх неупереджено. Зосереджується увага на позитивні та негативні сторони побуту та дозвілля населення. Різнобічна джерельна база є достатньою і достовірною для дослідження обраної теми, уникнення однобічної оцінки побуту та дозвілля жителів міст районного підпорядкування-

Житлова проблема в містах України завжди стояла гостро. До того ж її значно ускладнювала посилена урбанізація, що спостерігалася внаслідок реформ С. Хрущова та масовому виїзду працездатних з сільської місцевості до міста. Владні органи намагалися пом'якшити житлову проблему, споруджуючи нові будинки та ремонтуючи ті, що вже експлуатувались. Житлово-побутові умови мешканців міст України в 1950 - 1980-х рр. розвивалися нерівномірно. Збільшення житлового фонду в містах відбувалося в другій половині 50-х та першій половині 60-х рр. XX ст. Зростання обумовлювалося збільшенням державного фінансування, залученням коштів громадян шляхом організації будівельних кооперативів. З другої половини 1960-х рр. поліпшується якість житлового будівництва, проте зменшується його обсяг. У кінці 1960-х - на початку 1970-х рр. в Україні житлова

проблема загострилася: відчутно зменшилася кількість сімей, котрі забезпечувалися державним житлом. У першій половині 1980-х рр. кожна п'ята сім'я, що проживала в містах районного значення, перебувала в черзі на отримання житла. Поруч з державним житлофондом розвивався і приватний, що значною мірою послаблювало гостроту житлової проблеми-

Ступінь задоволення населення побутово-комунальними послугами був дуже низьким. У 1950-х-1980-х рр. не все населення міст забезпечувалося природним газом, водою та послугами зв'язку. Трудящі нарікали на роботу служб, що відповідали за санітарний стан міст. їх малоефективна робота ґрунтувалася на дефіциті необхідної техніки для очищення міст від сміття та недбалому виконанні своїх професійних обов'язків багатьма працівниками. Міська влада, посилаючись на відсутність коштів та будматеріалів, не забезпечувала нагальних потреб населення в дорогах з твердим покриттям та освітленням вулиць-

З фізичною смертю Й. Сталіна та приходом до влади більш ліберального керівництва забезпечення жителів одягом і взуттям, товарами масового споживання покращилось порівняно з попередніми роками. Цьому сприяло розширення їх виробництва, а також зростання реальних доходів робітників і службовців. Однак в означені роки запишалася низькою якість товарів вітчизняного виробника. Офіційні дані свідчать, що в 1986 р. питома вага продукції вищої категорії якості складала лише 15,9 %. Можливості задоволення побутових і культурних потреб населення забезпечувалися за рахунок заробітної плати та фондів суспільного споживання. У 1950 - 1980 рр. було підвищено заробітну плату всім категоріям працюючих, запроваджено допомогу на утримання дітей із малозабезпечених сімей, зросла допомога багатодітним матерям. Разом з тим встановлено, що з кінця 1960-х рр. посилилася тенденція до зрівняння рівня оплати праці робітників та інженерно-технічних працівників. У кінці 1970-х - на початку 1980-х рр. суттєво скорочуються фонди суспільного споживання, що негативно відбилося на соціальному становищі населення.

Харчування робітників і службовців в 50-х - 80-х рр. XX ст., порівняно з попередніми роками суттєво покращилося. Зріс асортимент харчової продукції в торговій мережі. Однак слабкі виробничі потужності харчової промисловості не забезпечували потреби жителів, багато їстівних продуктів були дефіцитом або ж мали низьку якість. Це стосувалося передусім м'ясомолочної продукції, кондитерських виробів, риби, овочів та фруктів. Більшість жителів міст віддавали перевагу їжі, яку готували в домашніх умовах, зрідка відвідували заклади громадського харчування. Причина полягала в тому, що їх не влаштовували послуги та якість страв, котрі готувалися на державних підприємствах.

В означені роки влада здійснювала заходи щодо поліпшення обслуговування жителів міст громадським транспортом. Однак бездоганого обслуговування жителі так і не відчули В багатьох містах не вирішувалося питання з графіком руху громадського транспорту та освітленням зупинок. При складанні розкладу роботи пасажирського автотранспорту не завжди враховувався режим роботи підприємств та організацій. Часті нарікання викликала низька культура обслуговування в пасажирів. Частина водіїв, касирів, контролерів

В середині 1980 х рр. партійно державне керівництво проголосило нові соціальні програми: продовольчу, житлову, соціального розвитку міст, розраховані на досить віддалене майбутнє. Проте проголошені програми мали суттєвий недолік: їх виконання не забезпечувалося фінансовими та матеріально-технічними ресурсами.

- Культурна сфера в досліджувані роки розвивалася суперечливо. З'явилися нові культурно-видовищні установи, поліпшилося їх матеріально-технічне забезпечення, виникли нові форми дозвілля: .університети культури", аматорські театри; розширено сферу використання радіо і телебачення. Водночас виявлено, що жителі міст були позбавлені належних можливостей задовольнити свої інтереси в культурній сфері. Це пов'язано з тим, що існувала партійно-державна цензура, яка визначала зміст і характер духовної продукції, передбаченої для поширення в суспільстві. Факти свідчать, що велика кількість жителів міст, особливо молодь, нераціонально використовувала свій вільмий час.

Партійно-державна номенклатура в засобах масової інформації пропагувала здоровий спосіб життя, закликала населення займатися спортом та рухливими іграми, намагалася залучити до секцій здоров'я і гуртків якомоіа більше учасників, ь резульїаіі чою домошася лише кількісних моказникіь із низьким якісним наповненням. В означені роки неповною мірою використовувалися можливості туризму: партійні функціонери розробляли туристичні маршрути і використовували цей вид дозвілля як засіб ідеологічного впливу на маси. У першій половині 1900-х рр. суттєво скоротилися обсяги будівництва культурно-видовищних установ через обмежене фінансування. Кожна друга бібліотека в містах розташовувалася в непридатному приміщенні, а більшість музеїв перебували в непристосованих будівлях і не мали виставкових та лекційних залів. У міських клубах через низьку заробітну плату не вистачало кваліфікованих працівників. Багато гуртків художньої самодіяльності існували фіктивно, а ті з них, що працювали, перебували під жорстким контролем партійно- державної цензури, яка обмежувала творчість із національної тематики-

Партійно-державне керівництво під гаслом формування нової спільності - радянського народу цілеспрямовано згортала народні традиції, закривала культові споруди, забороняла проводити релігійні обряди. Особливо активно переслідувалися греко-католики і представники різноманітних протестантських церков. Наюмісіь влада насаджувала радянську обрядовісіь. окіябрини, іромадські мохорони, комсомольські весілля тощо. Для впровадження радянських обрядів створювалися комісії, які працювали під контролем партійних структур. Переважна більшість міського населення висловлювала невдоволення та не сприймала нові радянські обряди, проте, боячись різних утисків і репресій з боку радянських та компартійних органів влади, мусила дотримуватись обох ритуальних традицій.

Осмислення досвіду минулого дає змогу глибше пізнати історію свого народу, не повторити помилок, творчо використати його кращі надбання для розбудови незалежної держави.