83. Пам’ятники т.Шевченкові 1920-1930-х рр. В Україні – причини і передумови встановлення.

У розвиткові скульптури головний акцент робився на її пропагандистських, ідеологічних можливостях. Практично в кожному місті, селищі міського типу були поставлені пам'ятники В. Леніну. У конкурсах на проект пам'ятника Т. Шевченку взяли участь скульптори різних регіонів СРСР. Переміг М. Манізер, пам'ятник якого у 1935 встановлений в Харкові, він — автор пам'ятників Т. Шевченку у Києві і Каневі. Стосовно української скульптури слід зазначити, що на .; її розвиткові негативно позначилися вимоги соціального замовлення, так звана «монументальна пропаганда», спрямована на увічнення образів вождів революції. Ідеологічна ' цензура в галузі скульптури проявилася найвідчутніше. Показові в цьому відношенні всесоюзний конкурс на про¬ект пам'ятника Т. Шевченку у Києві 1926 р., де були від-" ' хилені всі 26 пропозицій, а також міжнародний конкурс на .'•^. проект пам'ятника Т. Шевченку у Харкові 1930 р., де були відхилені проекти відомих українських скульпторів Б. Крат-ко, А. Петрицького, І. Кавалерідзе та ін. Пам'ятники Т. Шевченкові у Харкові (1935 р.), Києві та Каневі (1939 р.) створив російський скульптор М Манізер (1891— 1966 рр.).

Упродовж 1910–1914 рр. було проведено чотири міжна родні конкурси на кращий проект пам’ятника Т. Шевченку в Києві. Але заборона царського уряду щодо вшанування пам’яті поета призвела до затримки його спорудження.

Було створено пам'ятники Т.Шевченку у Москві Одесі, Катеринославі, Чернігові.

Вважається, що перший в Україні пам'ятник Кобзарю — мармуровий бюст — був встановлений (нелегально) са́ме в Харкові. Ініціаторами створення першого пам'ятника Шевченкові в місті (і Україні) вситупила родина Алчевських, а автором — відомий російський скульптор В. О. Беклемішев. В результаті 3 конкурсів на спорудження монумента Шевченка, перший з яких був оголошений ще 1929 року, в березні 1934 розпочато втілення проекту відомого радянського скульптора М. Г. Манізера. Архітектурну прив'язку здійснив архітектор Й. Г. Лангбард. Урочисте відкриття монумента відбулося 24 березня 1935 року.

84. Мистецькі спілки 1920-1930-х років в Україні та їхній вплив на розвиток українського мистецтва.

Різноманітність пошуків шляхів ідейної художньої виразності вилилася у виникненні цілого ряду літературно-художніх об'єднань. Насамперед це Спілка селянських письменників «Плуг» (А. Головко, О. Копиленко, П. Панч, П. Усенко). У своїй платформі ця Спілка ставила завдання спрямовувати творчість на організацію психіки і свідомості селянської маси, сільської інтелігенції в дусі пролетарської революції.

Учасники Спілки пролетарських письменників «Гарт», серед яких були В. Сосюра, І. Кулик, М. Хвильовий, П. Тичина, Ю. Смолич, підкреслювали свою підтримку комуністичної партійності, а, з іншого боку, головний теоретик «Гарту» — В. Блакитний — говорив про створення «комуністичної культури, культури загальнолюдської, інтернаціональної і безкласової». Лідери «Гарту», виходячи з того, що культура — явище цілісне, вважали, що їх організація повинна об'єднувати діячів музики, театру, малярства. «Гарт» розпався в 1925, коли помер його головний організатор В. Блакитний.

У 1927 був створений ВУСПП (Всеукраїнська спілка пролетарських письменників). Помітну роль у розвитку художньої культури відіграла Спілка письменників «Західна Україна» (М. Ірчан, Ф. Малицький, А. Турчинська).

Гострій критиці в офіційній пресі, літературознавстві була піддана ВАПЛІТЕ (Вільна Академія Пролетарської Літератури, 1925—28 рр.), яка була створена з ініціативи М. Хвильового як альтернатива масовим і підлеглим владі офіційним організаціям. Вона виступала проти примітивізації літературної творчості і культури загалом, наполягала на європейській орієнтації, що виразилося у лозунгу: «Геть від Москви».

Пізніше — в 1930-31 рр. — в Харкові з ініціативи М. Корчак-Чепурківського, Хвильового та ін. «ваплітян», харківських письменників з організації «Молодняк» було створене і діяло літературне об'єднання «Пролітфронт». Мета його полягала в намаганні об'єднати всі кращі літературні сили, створити можливості для вільного, нерегламентованого компартією розвитку української літератури.