95. Український культурний процес в еміграції. Українська культура 50-70-х pp.

Історія українського культурного процесу ХХ ст. характерна виникненням доволі чисельної еміграції. Ми майже нічого не знаємо про їх досягнення. Отже, надбання української діаспори ─ це тема, яка є доволі актуальною у сучасності. Українська культура почала розвиватися у різних країнах Європи, Американського та Австралійського континентів [1,с.290]. Центрами української еміграції стали Прага та курортне містечко Подебради [2,с.422].

Еміграційний процес почався відразу ж після занепаду УНР і продовжувався протягом наступних періодів. Щоб задовольнити свої духовні потреби й дати вихід творчим можливостям, українці за кордоном розгорнули бурхливу організаційну та культурно-освітню діяльність. Протягом десятиліть у діаспорі нагромаджено значний духовно-культурний потенціал, створено чималі наукові, літературні, художні цінності, там працювали і працюють багато видатних українських науковців, письменників, митців. Українські емігранти змогли зберегти свою національну ідентичність завдяки потужній праці на ниві культури. Представники української інтелігенції будували школи, народні доми, "Просвіти", читальні, церкви і церковні громади, засновували часописи, друкували книжки[3,с.348].

Саме за кордоном України була втілена в життя ідея незалежної української освіти та науки, що сприяло вихованню нових українських спеціалістів різних галузей із високим рівнем інтелекту та культури. Першою заснованою у діаспорі вищою школою став Український вільний університет у Відні. Його фундаментатором був Союз українських журналістів і письменників, а співзасновниками ─ С. Дністрянський та М. Грушевський [1,с.290].

У Празі у 1923 р. засновано Українське історично-філологічне товариство. До його складу входили українські вчені: Д. Антонович, Д. Дорошенко, О. Колесса, В. Щербаківський та інші[2,с.423].

У 1929 р. до США прибув Василь Авраменко, який згодом став засновником українськоїнародної хореографії. Створив понад 50 ансамблів, які діяли по всій країні. Він прагнув, щоб зукраїнським мистецтвом познайомилось якомога більше американців. У 1934 р. танцювальнийансамбль В. Авраменка (близько 300 осіб) виступив у Метрополітені Опера Гавс у Нью-Йорку, а самвін став засновником школи народних танців у Нью-Йорку та студії звукових фільмів.

З усіх українських митців найбільшої світової слави зажив Олександр Архипенко, який прибувдо США ще в 1923 р. Він увійшов в історію мистецтва як один з основоположників культуримодернізму. Мав індивідуальні виставки в Німеччині, Франції, Англії. У Нью-Йорку відкрив власнушколу, створив понад 750 композицій, серед яких бронзові плити-барельєфи Б. Хмельницького і М.Грушевського, що експонувалися в найбільших музеях світу, постійно виступав з доповідями намистецькі теми в американських університетах та мистецьких товариствах. Митець виготовивскульптури князя Володимира Великого, Тараса Шевченка та Івана Франка, які були встановлені вУкраїнському культурному парку в Клівленді, а скульптурна постать Кобзаря прикрасила містоКерхенсон у штаті Нью-Джерсі [3,с.348].

У 80-ті роки почала діяти Українська європейська культурно-освітня фундація, її метою єстворення кафедри української мови та літератури при Лондонському університеті. В Англії вповоєнний період почали виходити часописи "Українська думка", "Наша церква", "Наше слово", "Сурма", "Визвольний шлях". У червні 1993 р. в Національній бібліотеці України ім. В.Вернадськоговідбулася презентація журналу "Визвольний шлях" і передача повного його комплексу до фондівбібліотеки.

У Парижі створено бібліотеку ім. Симона Петлюри [1,с.291]. З 1952 р. українську мову офіційно затверджено для вивчення в Паризькому державному університеті східних мов і цивілізацій. Значнимздобутком української діаспори стало відродження діяльності Наукового товариства ім. ТарасаШевченка (НТШ) як спадкоємця заснованої в 1873 р. у Львові дослідницької установи тієї самоїназви. У 1947-1951 pp. президія НТШ перебувала у Мюнхені, а потім переїхала в Сарсель, поблизуПарижа, де знаходиться й тепер.