56. Українська культура хіх ст. Між західництвом та слов’янофільством.

Слов'янофіли - представники ліберально налаштованої дворянській інтелігенції, що підтримують вчення про самобутності та національної винятковості російського народу. Для них характерно неприйняття західноєвропейського шляху соціально-політичного розвитку, навіть протиставлення Росії Заходу, захист самодержавства, православ'я, деяких консервативних, точніше - патріархальних, громадських інститутів. Але суперечливість поглядів слов'янофілів, поєднання в їх поглядах прогресивних і консервативних рис досі викликають суперечки про оцінку слов'янофільства як ідейного спрямування і про його місце в російській суспільній думці. Слід також мати на увазі, що і серед самих слов'янофілів не було єдності думок. Їх суперечки між собою часом носили не менш гострий характер, що з західниками.

Західництво, як і слов'янофільство, виникло на рубежі 30-40-х років XIX ст. Воно було представлено "обома столицями" - Москвою та Петербургом. Московський гурток західників оформився в суперечках з слов'янофілами у 1841-1842 рр.. У Петербурзі ж перебували деякі представники западничества, і будь-якого сформованого гуртка його однодумців не існувало.

Різні теорії і течії, постійно охоплюють Росію, так і не привели країну до певного рішення, по якому шляху йти. Спори західників та слов'янофілів стали частиною історії, а актуальність їх просвічує крізь століття. Можна знайти безліч джерел суперечностей між цими двома філософськими напрямками: можливість політичного облаштування, і хід історичного розвитку, і положення релігії в державі, освіта, цінність народної спадщини і т.д.

І все ж суворо розмежовувати ці два «табори» навряд чи доцільно. Незважаючи на відмінності в поглядах, слов'янофіли і західники виросли з одного кореня. Майже всі вони належали до найбільш освіченої частини дворянської інтелігенції, були великими письменниками, вченими, публіцистами. Більшість їх - вихованці Московського університету.

Єдиним важливим світоглядним відмінностями було ставлення до духовних традицій православ'я: слов'янофіли відстоювали принципи своєрідно зрозумілої ними християнської філософії, тоді як західники в цілому дотримували раціоналістичних поглядів.

Теоретичною основою поглядів і тих і інших була німецька класична філософія. Всіх їх хвилювали долі Росії, шляхи її розвитку, хоча вони розуміли їх по-різному.

Герцен писав згодом про відому умовності поділу на слов'янофілів і західників з тієї простої причини, що всі вони були патріотами свого народу і батьківщини - "Ми, як дволикий Янус, дивилися в різні боки, але серце у нас билося одне".

Їх об'єднувало, принаймні в початковий період, рішуче засудження кріпацтва і адміністративно-судового свавілля, а також боязнь того, що якщо зміни не прийдуть зверху, то переворот з'явиться знизу.

Крім опозиції до існуючої соціально-політичній системі та ідей про необхідність серйозних в ній змін, їх зближували, нарешті, і дружні зв'язки.

Історичний досвід дискусій 40-50-х рр.. XIX століття в Росії між західниками і слов'янофілами має неминуще значення. Їх відгомони в різній формі, в різній термінологічному вираженні проходять і через всі наступні десятиліття XIX, через століття XX і продовжують знову виникати і в ХХI столітті.