59. Перший український політолог Михайло Драгоманов.

Народився Михайло Драгоманов 18 вересня 1841 р у родині дрібнопомісних дворян, нащадків козацької старшини. Навчався в Гадяцькому повітовому училищі, потім у Полтавській гімназії. Разом із сестрою Ольгою, майбутньою письменницею Оленою Пчілкою, матір’ю Лесі Українки, ще в гімназії Михайло перечитав силу-силенну книг, раз у раз зазираючи в бібліотеки родин Лисенків, Старицьких.

Восени 1859 року М. Драгоманов вступає на історико-філологічний факультет Київського університету, на той час попечителем цього закладу був прославлений хірург М.Пирогов, який за взірець мав академічну європейську свободу, і завдяки цьому університет являв собою осередок наукового, політичного і громадського життя. 1863 року юнак вступає в “Київську громаду”, яка саме зазнавала утисків з боку влади, починає викладати в університеті всесвітню історію. 1864 року Михайло Драгоманов одружується з акторкою Людмилою Кучинською, яка все життя була його вірною помічницею.

Із середини 60-х Драгоманов починає регулярно друкуватися, саме тоді він сформулював кредо для наступних поколінь українських патріотів: “Чиста справа потребує чистих рук”. 1869 року Михайло Драгоманов публікує працю, яку того ж року захищає як магістерську дисертацію – “Питання про історичне значення Римської імперії і Тацит”. Він привертає увагу громадськості до того, що в Римській імперії всі вільні жителі провінцій були зрівняні у правах з жителями Риму.

У 1870-1873 рр. Драгоманов перебував у науковому відрядженні в Європі і відтоді вважав себе соціалістом. Але розумів соціалізм не як класову боротьбу, а як ідею соціальної справедливості. Повернувшись до Києва, він викладає античну історію і активно працює у “Старій громаді”, у співавторстві з Володимиром Антоновичем видає двотомник “Історичних пісень малоруського народу”. Але невдовзі, за доносом М.Юзефовича, Драгоманова як неблагонадійного звільнено з університету. В 1976 році було підписано Емський указ, і громадівці приймають рішення перенести видавничу діяльність за кордон. 1876 року “Стара громада” власним коштом делегує М.Драгоманова до Женеви. Йому вдалося видати п’ять томів збірника “Громада”, на шпальтах якого друкувалися матеріали про Україну, її народ, його духовні устремління, пошуки шляхів до рівності серед світової спільноти.

Через розрив зі “Старою громадою” в 1886 році Михайло Драгоманов був позбавлений фінансової підтримки й у 1889 році прийняв запрошення обійняти посаду професора кафедри загальної історії Софійського університету. У Болгарії провів останні роки свого життя, там і помер 1895 року.

60. Розвиток національної самосвідомості українців у 50-60-х pp. Громади.

Наприкінці 50-х рр. відбувається відродження українського національного руху. Поштовхом до цього відродження стала лібералізація суспільно-політичного життя в умовах підготовки скасування кріпацтва. Одним із центрів відродження національного руху стала столиця Російської імперії Петербург, в якому мешкала чимала українська громада. Тут завдяки фінансовій підтримці українських поміщиків-меценатів Тарновських і Ґалаґанів П.Куліш заснував друкарню для видання творів української літератури. У ній друкувалися твори П.Куліша, І.Котляревського, Т.Шевченка, М.Вовчка та ін. Куліш спробував започаткувати видання альманаху «Хата» (1858 р.).

Прагнучи якомога більше прислужитися своєму народові, українські діячі Петербурга 1859 р. створили першу українську громаду – культурно-освітню організацію, що мала на меті популяризацію національної ідеї через видання книжок, журналів, проведення вечорів. Окрім колишніх кирило-мефодіївців, до першої громади увійшли правник О.Ф.Кістяківський, завідувач друкарні Куліша, видавець популярних книжок Д.С.Каменецький, письменник М.Стороженко, друзі Т.Шевченка брати Лазаревські. Власне, організацією першу громаду назвати важко, радше це було неформальне зібрання діячів українського руху. Вони збиралися на квартирі інженера Ф.І.Черненка або М.Костомарова. Шевченко приходив на зібрання дуже рідко, Куліш – досить часто. Але ця неформальна спільнота стала прикладом до наслідування і до розгортання нового етапу українського культурно-національного руху. Вже 1861 р. з’явилися громади в Києві, перегодом у Харкові, Полтаві, Чернігові та Одесі.

У розгортанні діяльності громад значну роль відіграла «Основа» — перший український суспільно-політичний і літературно-мистецький журнал, який видавався в 1861—1862 pp. у Петербурзі. Його редактором був В. Білозерський, активну участь у його виданні брали М. Костомаров, П. Куліш, О. Кістяківський та ін.,Навколо «Основи» згрупувалася значна частина письменників, літературознавців, істориків, етнографів, мовознавців, фольклористів України. У ній публікувалися українською і частково російською мовами наукові праці й джерела з історії й історіографії України, етнографічні матеріали, художні твори (вірші, повісті, оповідання та ін.) та рецензії на них, статті й замітки з питань освіти і шкільного життя, сільського господарства, про становище селян і стан поміщицького господарства, розвиток промисловості й торгівлі тощо. Зокрема, в «Основі» опубліковано немало творів Т. Шевченка, Марка Вовчка, А. Свидницького, С Руданського, Л. Глібова та ін. «Основа» вітала реформу 1861 p., сподівалася, що царський уряд буде продовжувати перетворення, неодноразово заявляла, що їй «чужа політика» і що вона ставить своїм головним завданням працювати на ниві української культури, мирним шляхом домагатися вільного національного розвитку українського народу, піднесення його освіти і національної самосвідомості.

На початку 1860-х рр. з-поміж польської та спольщеної шляхти Правобережжя відокремилася група студентів, сумління яких мучило усвідомлення того, що їхній клас упродовж століть гнобив селян, і які вирішили зблизитися з народом. Цю групу на чолі з Володимиром Антоновичем називали хлопоманами, хоча самі себе вони називали українофілами. Вони перейшли з римсько-католицької віри у православну, носили український національний одяг, співали українських пісень, свідомо дотримувалися народних звичаїв і не цуралися селянського товариства.

Свою кінцеву стратегічну мету хлопомани вбачали у ліквідації царизму, кріпацтва, а також у встановленні демократичної республіки на основі зміцнення добровільного співжиття росіян, українців і поляків.

Полем діяльності для громад стали недільні школи, що існували в 1859–1862 рр., наукові установи та видавнича справа.

Під час студентських канікул чи в інший вільний час мандрували селами (протягом 1857–1859 рр. вони здійснили три подорожі, пройшовши Волинь, Поділля, Київщину, Холмщину, більшу частину Катеринославщини та Херсонщини), збирали народні пісні, казки, прислів’я, звичаї та обряди. Водночас студенти вивчали селянський побут, розповідали слухачам про славне минуле України, їхнє злиденне становище та можливий вихід із нього. Така діяльність тривала до 1860 р., але ходіння в народ було малоефективним. Сільська влада й поліція переслідували хлопоманів.

Окрім подорожей по Україні, хлопомани влаштовували зібрання, готували й зачитували реферати, випускали рукописний журнал та заснували 1859 р. підпільну семирічну школу, де зібрали до 15 бідних юнаків, котрих «вчили в національному напрямі». Вони утримували учнів на свій кошт, самі викладали, писали підручники українською мовою. Розміщувалася вона в будинку, де мешкало подружжя Антоновичів. Під тиском поліції школа припинила існування 1862 р. Зрештою, гурток самоліквідувався.

І хоч громади носили яскраво культурницький характер, послаблення революційного натиску на царизм і загальний наступ реакції, що розгорнувся в 1862—1863 pp., привели на кінець 1863 р. до згасання їх діяльності. У 1862 р. царський уряд заборонив недільні школи. Того ж року через цензурні утиски, незгоди в редакції й брак коштів припинилося видання журналу «Основа».

У 1873 р. членам Київської громади для розширення наукової діяльності вдалося добитися відкриття в Києві Південно-Західного відділу Російського географічного товариства (1873—1876), який мав досліджувати історію, географію, економіку, статистику, фольклор цього краю, тобто України. У Київській громаді і цьому відділі зосередилися й активно працювали історики В. Антонович, М. Драгоманов, О. Лазаревський, І. Лучицький, економіст М. Зі-бер, етнографи П. Чубинський, І. Рудченко, О. Русов, юрист О. Кістяківський, композитор М. Дисейта, письменник і актор М. Старицький, етнограф і антрополог Ф. Вовк та ін. У цілому вони стояли на ліберальних позиціях, але часто серед них складалося ліве крило, до якого належали С. Подолинський, М. Драгоманов, М. Старицький, М. Лисенко та деякі ін. Південно-Західний відділ Російського географічного товариства провів значну роботу по вивченню історії, географи, природи, економіки України, по збиранню, обробці й виданню статистичних, етнографічних, фольклорних і археологічних матеріалів. Були видані два томи «Записок» (1875 і 1876), в яких опубліковані наукові праці (про клімат України, про ярмарки і кустарну промисловість, про особливості українських народних дум і пісень, про інвентар селянського господарства та ін.), і різні додатки (бібліографічний покажчик з природничої історії, думи й пісні бандуриста Остапа Вересая, пісні буковинського народу тощо).