Проектне фінансування

Ця форма партнерських зв’язків у підприємництві може бути віднесена до сфери фінансово-кредитних відносин, але оскільки в її основі - виробництво, то її слід розглянути окремо.

Проектне фінансування являє собою форму партнерських зв’язків у випадках:

а) коли одна сторона бере на себе зобов’язання фінансувати реалізацію підприємницького проекту іншої сторони, а інша сторона зобов’язується реалізувати проект;

б) коли одна сторона, що має розроблений проект, пропонує іншій стороні взятися за його практичну реалізацію та зобов’язується фінансувати всі роботи з цього проекту.

В обох випадках друга сторона зобов’язується повернути наданий їй кредит в товарній формі, як і при лізингу (товарами, які будуть вироблятися у проекті). Тому проектне фінансування і лізинг відносять до компенсаційних угод (компенсація проводиться у товарній формі).

Наприклад, Ви маєте права на заготівлю та обробку деревини. Вам доволі невигідно заготовляти і продавати дерево як сировину. Невигідно тому, що Ви продаєте сировину та одержуєте економічний ефект (його коефіцієнт –1,0), то при заготівлі деревини, її первинній обробці і продажу такого напівфабрикату (з первинною обробкою) цей коефіцієнт зросте до 1,7-1,8. А якщо Ви заготовляєте сировину, її робите первинну обробку та виробляєте напівфабрикати, то коефіцієнт економічного ефекту збільшується до 3,5-3,6. Отже, вигідніше всього постачати напівфабрикати. Але у Вас бракує виробничих потужностей. У цьому разі можна зайнятися пошуком партнера, який був би зацікавлений в одержанні напівфабрикатів і фінансував би Ваш проект зі створення виробничого комплексу. У свою чергу, Ви б повертали кредит у формі поставки напівфабрикатів на суму кредиту разом із відсотками за користування кредитом.

Суттєвим моментом при такій формі відносин є те, що права власності на об’єкт проектування зберігаються підприємцем, якого фінансує його партнер.

Ліцензування

Основними суб’єктами такого роду відносин виступають ліцензіар (власник певних прав) та ліцензіат (той, котрому ці права передаються - на постійній або тимчасовій основі).

Ліцензія - це документ державного зразка, який засвідчує право суб’єкта господарювання-ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов. Відносини, пов’язані з ліцензуванням певних видів господарської діяльності, регулюються законом.

Ліцензіар укладає угоду з ліцензіатом, за якою останньому можуть передаватися права на використання технології, товарного знака, патенту, торговельного секрету тощо в обмін на гонорар або ліцензійний платіж. Передача таких прав полегшує ліцензіару вихід на новий ринок, а ліцензіату не доводиться починати все “з нуля”. Правда, при таких взаєминах права контролю над виробництвом з боку ліцензіара істотно звужуються у порівнянні, скажімо, зі спільним підприємством (СП).

При підготовці ліцензійної угоди необхідно враховувати, що досить часто в таку угоду входять також субпостачальники ліцензіара. Справа в тому, що багато ліцензіарів самі не виробляють усі компоненти готового продукту, купують їх у субпостачальників, які виготовляють їх на основі креслень (специфікацій) ліцензіара. Окремі субпостачальники розробили свою власну технологію та мають ноу-хау для виробництва компонентів, які невідомі ліцензіару. Оскільки ліцензіар не має такої технології, вона не може бути частиною ліцензійної угоди з покупцем. Проте, потенційний ліцензіат потребує технології для всіх компонентів продукту, разом з тими, які ліцензіару доводиться купувати самому. У цьому випадку ліцензіар може купити всі необхідні ліцензії у субпостачальників або посприяти партнеру в одержанні цих ліцензій.

Коли ліцензіар бере на себе обов’язки передати всю технологію й ноу-хау, він має бути впевнений, що субпостачальники не проти продати свої ліцензії. Якщо формулювання у контракті нечітке, ліцензіати можуть думати, що ліцензіар узяв на себе повні зобов’язання.

Часто виникає необхідність захисту ноу-хау, які не можуть бути запатентовані. Ліцензіар може захистити свої права, не розкриваючи своїх ноу-хау під час переговорів і давши точне формулювання умов таємності підсумковій угоді. Краща тактика переговорів - не розкривати ноу-хау як можна довше, конкретизуючи лише необхідне для ведення переговорів. Крім того, багато фірм взяли за правило на початку переговорів просити партнера підписати документ, який зобов’язує зберігати таємницю. Потенційний ліцензіат погоджується не передавати секретну інформацію, отриману під час переговорів, будь-якій іншій стороні. Однак компанії можуть піти на розкриття ноу-хау, коли вони переконані в укладенні угоди на сто відсотків. Розкриття ноу-хау є ризикованим при невпевненості ліцензіара, що потенційний ліцензіат справді хоче придбати ліцензію та паралельно не веде переговори з конкурентами.

Якщо компанія має складну технологію, яку нелегко скопіювати, то вона може надати можливому ліцензіату опціон. У такому випадку ліцензіат сплачує суму премії протягом обмеженого періоду часу, коли він може вивчати документацію, необхідну для прийняття рішення. Ця сума не повертається, якщо можливий ліцензіат відмовляється від угоди. Якщо він погоджується на угоду, сума премії використовується як первісний внесок. Ряд фірм - власників цінної технології наполягає на сплаті внеску за видачу секретної інформації до початку переговорів і розкриття ноу-хау. Інколи компанії розкривають лише саме необхідне для того, щоб зацікавити можливого ліцензіата, але притримують інформацію, щодо виробництва основних компонентів, які випускаються тільки ними.

Одним зі шляхів захисту секретів компанії є підписання двох окремих угод: 1) ліцензійної угоди, яка містить мінімум технічної інформації; 2) угоди про ноу-хау, яка включає всю технічну документацію (плани, креслення та інші дані, необхідні для випуску продукту). Ці угоди набувають сили після сплати внеску за передачу секретної інформації.

Незапатентовані ноу-хау слід захищати з особливим застереженням про захист таємності. Це зобов’язує ліцензіата не розголошувати технічну інформацію, отриману від ліцензіара. Ліцензіат має зробити все для збереження таємності та використовувати ліцензійні ноу-хау, іншу секретну інформацію лише для ознайомчих цілей. Також ліцензіар приймає на себе суворі зобов’язання щодо документів та іншої конфіденційної інформації ліцензіата.