Розділ 7. Туризм і екологія. Екотуризм

Від часу виникнення перших туристичних продуктів стиль суспільного життя ставав щораз мобільнішим і активнішим. Швидкий розвиток туризму за останніх п’ятдесят років можна порівняти з промисловою революцією. Від 1950 до 1996 р. кількість міжнародних туристичних перевезень збільшилась в чотири рази.

Швидкі темпи розвитку туризму і його масовість призвели до того, що почались негативні зміни природного середовища в регіонах активного розвитку туризму, стали непридатними для відпочинку і рекреації забруднені пляжі, території з надмірним шумом, розвиненою ерозією, збіднілим ландшафтом. Такий розвиток туризму, який почав нищити основи свого існування, викликав потребу створити зовсім нову систему поглядів на розвиток цієї галузі, змусив змінити спосіб мислення і ставлення до справи. Свідченням перелому в ментальності сучасних туристів є:

• зростання екологічної свідомості;

• зростання досвідченості в подорожах;

• підвищені вимоги до якості послуг;

• вимогливий вибір мети подорожі.

Вплив туризму на природне довкілля

Вплив туристичної інфраструктури на довкілля

Вплив туристичного транспорту на природне довкілля виявляється через викиди в атмосферу шкідливих газів автомобілів, підвищення рівня шуму, а також через будівництво нових доріг, стоянок автозаправних станцій і станцій технічного обслуговування. Викиди шкідливих газів забруднюють повітря (в атмосфері з’являється вуглекислий газ, важкі метали, сполуки хлору, фтору, ртуті, миш’яку), що призводить до зникнення рідкісних видів рослин, різних мікроорганізмів, зміни місця проживання диких тварин. Надмірний шум відлякує тварин, наприклад, шум силою 40-60 децибел викликає у тварин хвилювання, зменшує час відпочинку, апетит. При 65 децибелах спостерігається роздратування вегетативної і гормональної систем, при 75 – відбуваються глибші розлади. Внаслідок дії шуму у ссавців зменшується кількість молока, сповільнюється приріст молодняка, відбуваються передчасні пологи. Від шуму реактивного літака гинуть личинки бджіл, бджоли втрачають орієнтацію, у пташиних гніздах тріскає шкаралупа яєць.

Найчастіше усі заклади харчування і ночівлі, які обслуговують туристів, сконцентровані у важливих екосистемах. До них належать пляжі, узбережжя рік і озер, у горах вони розташовані неподалік гірських хребтів, на територіях з гарними краєвидами. Це призводить до знищення туристичними закладами найцінніших природних систем і об’єктів. Досить часто неочищені стічні води з готелів, ресторанів, туристичних баз потрапляють в озера, ріки і моря, завдаючи значної шкоди підводній флорі й фауні, а також тваринам, життя яких пов’язане з водою (бобри, видри, дикі гуси, качки). Крім цього, для експлуатації туристичних закладів потрібна велика кількість прісної води, внаслідок чого її брак відчуває природне середовище і його мешканці. Додаткову проблему створює значна кількість відходів у туристичних місцевостях. Часто сміття скидають посеред лісу чи в море, що, крім шкоди для довкілля, ще й погіршує санітарно-епідеміологічний стан природних територій. Шкідливим є і будівництво нових туристичних об’єктів. Відбувається вирубування лісів, розлякування тварин, руйнується структура грунту, гине велика кількість дрібних тварин і рослин.

Вплив туристичних занять на природу

Одними з найпоширеніших туристичних занять є відпочинок, ігри, товариські зустрічі на природі. Це призводить до:

• витоптування, пошкодження рослин, опіків грунту від вогнищ, розлякування тварин;

• винесення речовин (грибів, ягід, квітів);

• занесення органічних і неорганічних матеріалів (харчових відходів, паперу, металу, скла тощо), нових органічних видів (занесення насіння, завезення тварин).

Найгірший вплив має витоптування.

Присутність навіть однієї людини не минає для довкілля безслідно. Ущільнюється грунт, спресовується підстилка, гинуть сходи; збір грибів, ягід, квітів зменшує можливість самовідновлення рослин; зламана гілка, зарубка чи насічка на стовбурі спричиняють зараження дерев хворобами і шкідниками. Звичайно, вплив однієї людини чи групи людей ззовні малопомітний, оскільки швидше чи пізніше все відновлюється до попереднього стану. Проте при масовому напливі людей процеси відновлення відбуваються повільніше, аніж процеси руйнування.

Насамперед витоптується (ущільнюється, перетирається і руйнується ) лісова підстилка на ділянках, які інтенсивно відвідують відпочивальники; її маса зменшується удвічі й більше разів. Пошкоджуються корені та кореневища рослин, які розташовані в підстилці або безпосередньо під нею. У лісах зникає багато типових трав, а на їхньому місці з’являються бур’яни. Корінні лісові трави - пролісок, ряст, анемона, купина та інші - ламкі. Щоб рослина загинула, достатньо наступити на неї один раз, не кажучи вже про масове витоптування.

При витоптуванні ущільнюється грунт, зменшується його повітромісткість. Об’ємна вага грунту в непорушених місцях становить 0,55 - 0,88 г/см³, на стежках і дорогах вона збільшується до 1,61 -1,63 г/см^3. Внаслідок ущільнення грунту, особливо глинистого чи суглинистого, в нього погано проникають опади, збільшується глибина його промерзання, утруднюється постачання кореневої системи киснем, погіршуються інші необхідні для росту кореневої системи умови, у коренів зменшується кількість всмоктувальних закінчень, скорочується подача води у крони дерев, зростає поверхневий стік води, з'являється ерозія грунту, яка призводить до виникнення ярів. Істотно погіршуються умови існування ґрунтових мікроорганізмів, зменшується чисельність мезофауни грунту.

Під впливом інтенсивної рекреації у дерев поступово зменшується кількість листя, укорочується хвоя, знижується приріст по діаметру і у висоту, з'являється суховершинність, частина дерев всихає, довговічність деревостану зменшується, порушується його ярусність, змінюється породний склад, затримується природне відновлення рослин. У лісах, які інтенсивно використовують для відпочинку, зникають гриби і ягідні рослини, стає менше птахів, які гніздяться на землі та в нижньому ярусі (співочий дрізд, соловей, синьошийка та інші), погіршуються умови існування для багатьох інших представників тваринного світу, збільшується кількість комах-шкідників.

Іншими негативними наслідками цих занять є засмічення, яке погіршує естетичний вигляд і санітарно-гігієнічний стан довкілля. Від необережного поводження з вогнем виникають лісові пожежі, які знищують ландшафти, призводять до появи ерозії (через знищення рослинного покрову). Вирубування дерев для заготівлі дров призводить до зникнення малих тварин, знеліснення, зміни екосистем, ерозії. Через постійний галас відпочивальників розлякуються тварини. Кожний турист прагне взяти сувенір на пам’ять, що призводить до знищення цінних природних об’єктів. Прикладом такої ситуації може бути г. Карадаг у Криму, де, перш ніж відкрили національний парк, відвідувачі варварськи вирубували цінні мінерали і коштовне каміння із скель.

Ще одним популярним видом туристичних занять є їзда на лижах у горах. Заняття такою діяльністю призводить до знищення трав’яного покрову і підліску на розташованих неподалік населених пунктів схилах гір. Металеві канти лиж легко зрізують кущі, нищать хвойні посадки, а в передвесняний сезон нерідко пошкоджують грунт, який за літо не встигає відновити своїх продуктивних властивостей. Внаслідок цих чинників на місцях гірськолижних трас починається ерозія грунту, утворюються яри. Також серйозної шкоди природному довкіллю завдають роботи, пов’язані з підготовкою трас, надмірне нищення лісів на великих територіях, використання різної техніки (екскаваторів, бульдозерів).

Значну загрозу для природи становлять моторні човни і водні мотоцикли. Річ у тому, що мотороводні засоби пересування здіймають високі хвилі, які розмивають береги й одночасно сприяють обмілінню та замулюванню рік. Безперервний шум виселив з берегів бобрів, диких качок і гусей, інших прибережних тварин. Відбувається забруднення води різними викидами двигунів, на воді утворюється масляниста плівка, поступово зменшується кількість риби.

Великої шкоди довкіллю завдає неорганізований авто- і мототуризм. Хаотичний рух на автомобілях і мотоциклах за межами доріг призводить до розрихлення грунту, знищення трав’яного покрову, моху, ягідників, грибниць. Часто автолюбителі дозволяють собі проїзд по бездоріжжю різних лісів, луків та інших цінних природних територіях, де автомобілі залишають особливо глибокі колії, чи виривають разом з корінням рослинність, яка скріплює грунт, розбивають ґрунтове покриття, перетворюють грунт на легко переносний матеріал для вітру і води. Місця зупинок і стоянок забруднюються моторними маслами, паливом, різними засобами для чищення.

Іншим досить небезпечним для середовища заняттям є гольф. Небезпека полягає у тому, що для підтримання в якісному стані гольфових полів потрібна велика кількість води і хімічних добрив. У середньому одне гольфове поле приблизно споживає 1500-2000 літрів води щоденно. Це призводить до того, що дефіцит прісної води відчуває природне довкілля і всі організми, які живуть в ньому. Тварини переселяються в інші місцевості, сохнуть дерева, кущі, трави.

Різні туристичні заняття спричиняють різний вплив на довкілля. Цей вплив може бути нульовим, (як, наприклад, вплив серфінгу, ковзанярства на замерзлих річках і озерах) або ж найвищий ступінь нищення та забруднення природи, до якого призводять різні масові відпочинкові заходи, ігри й зустрічі на природі, авто- та мототуризм (див. табл.7.1).

Саме ті форми туристичних занять, які мають мінімальний чи нульовий вплив на довкілля, використовуватиме екологічний туризм.

Таблиця 7.1. Вплив туристично-рекреаційних занять на природу

	Безпосередній вплив на:							Посередній		вплив	(забруднення)
	рос-лин­ний		тва­рин-ний	грунт	рель­єф пове-р­х­ні		відк­риті води	по-віт­ря	води	по­верх­ня зем­лі	ланд шафт	аку­стич­ність	заг­роза пожеж
Дуже сильний вплив на природне довкілля
Автомобільні рейди	5		5	5	4		2	4	2	4	2	5	4
Рейди на мотоциклах	5		5	5	3		2	4	3	3	3	5	4
Відпочинок у лісі	5		5	4	4		3	3	2	4	1	5	2
Відпочинок у молодіжному таборі	4		3	4	3		3	3	3	2	2	3	3
Товариські зустрічі на природі	3		4	4	2		2	2	2	4	2	4	5
Ігри на природі	5		4	5	3		1	1	1	3	1	3	3
Караван	3		3	4	3		2	2	2	3	2	3	4
Значний вплив на природне довкілля
Мандрівки на мотоциклах	2		2	3	2	1		3	1	3	1	4	3
Пішохідні мандрівки	4		3	3	2	-		1	-	3	-	3	4
Пішохідні подорожі в горах	3		2	4	4	2		-	1	2	-	3	3
Велосипедні прогулянки	3		3	3	2	-		-	-	2	-	1	2
Автомобільні поїздки по шосе	-		2	-	-	1		4	2	3	3	5	3
Подорожі по ріках і озерах	3		3	1	1	3		1	3	-	-	2	2
Сафарі	3		3	2	1	1		3	1	3	1	4	3
Спускання з гір на лижах	4		3	4	4	-		-	-	2	-	1	-
Збирання дарів природи	5		4	3	2	-		1	-	2	2	2	5
Мотороводні заняття	1		4	-	-	4		4	4	-	-	5	-
Відпочинок на пляжі	2		3	1	3	2		2	4	3	-	2	-
Спелеологічні мандрівки	2		2	2	3	1		2	2	3	-	-	-
Мандрівки з наметом	3		2	3	1	1		1	1	3	-	1	5
Спортивні ігри на природі	4		2	3	3	1		-	1	3	2	1	1
Краєзнавчий автотуризм	1		1	1	2	2		4	2	3	2	3	2
Мисливство	1		5	1	1	1		-	-	1	-	3	3
Має незначний вплив або зовсім не має впливу на природу
Ловля риби з вудкою		1	3	1	-	2		-	2	-	-	-	-
Лижні мандрівки в горах		1	2	-	-	-		-	1	2	-	-	3
Альпінізм		2	1	3	2	-		-	-	3	-	1	-
Піші мандрівки дорогами		1	2	-	2	-		1	-	2	1	1	4
Відвідування об'єктів, які охороняються		1	2	-	-	1		-	1	2	2	3	3
Спортивна морська рибалка		-	3	-	-	2		-	2	-	-	3	-
Велосипедні мандрівки дорогами		1	1	-	-	-		-	-	2	-	-	3
Каякарство, веслярство		3	2	-	-	2		-	2	-	-	-	-
Аматорська стрільба		1	3	1	-	-		-	-	1	-	4	2
Пірнання		1	4	-	3	1		-	1	-	-	-	-
Спостереження за природою		2	1	1	-	-		-	-	-	-	-	1

Екотуризм як зрівноважений вид туризму. Ознаки і пріоритети

На початку 1970-х років почалася критика масового туризму, що привело до появи альтернативних форм туризму. А питання, пов'язане з охороною природи в туризмі, стало загальним предметом обговорення лише на початку 1980-х років. З’являються такі поняття, як екологічний туризм, зрівноважений туризм, зелений туризм. Вони мало чим відрізняються між собою, можна навіть сказати, що вони аналогічні.

До екотуризму належать усі види туризму, які мінімально, або взагалі не впливають на природне довкілля і забезпечують рівновагу між туристом, природною і господарською діяльністю. Це і є суттю екотуризму. Такими екологічно безпечними видамив туризму вважають пішохідні й велосипедні прогулянки дорогами, альпінізм, спостереження за природою, плавання на байдарках та каное, спортивна морська рибалка, лижні мандрівки по горах тощо.

Ознаки зрівноваженого туризму:

1. Відповідність з природним довкіллям: охорона ландшафтів, вод, рослинного і тваринного світу, а також природного довкілля в комплексі.

2. Відповідність з оздоровлювальними вимогами: дбайливе ставлення до здоров'я людей і тварин, постачання екологічно чистих продуктів, гарантування повної рекреації і відпочинку індивідуальним туристам і суспільству загалом.

3. Відповідність із суспільними вимогами: звертання уваги на моральність, звичаї, традиції, а також піклування про збереження суспільних структур.

4. Відповідність з економічними вимогами: гарантування зростання господарства туристичних регіонів, справедливий розподіл коштів, стимулювання розвитку різноманітних туристичних форм.

5. Відповідність з матеріально-технічними умовами: планування інфраструктури, здатної пристосовуватись до розвитку туристичного руху.

Зрівноважений туризм перебуває в гармонії з екологічними потребами туристів, природного довкілля і місцевого населення, одночасно охороняє довкілля і зміцнює можливості розвитку туризму в майбутньому. Суть полягає в тому, щоб скерувати всі можливі засоби так, щоб досягти економічної, суспільної та естетичної мети; щоб дотримувалась інтеграція у галузі культури; щоб екологічний процес, біологічні різновиди відповідали життєвим інтересам туристичних регіонів. Внаслідок досягнення такої гармонії довкілля не стає жертвою інтенсивного розвитку, а природа і туризм приносять користь одне одному. Туристичний сектор отримує збережене екологічно чисте природне довкілля, яке приваблює туристів. Зацікавлені в туристичному розвитку люди сприяють збереженню і відновленню порушених екосистем, створюють заповідники, заказники, національні і ландшафтні парки та інші природоохоронні території.

Така рівновага може бути досягнута лише за умов інтеграції приватної діяльності, економічних інструментів і регулювання правових засад. Все це може започаткувати виникнення нової туристичної культури, яка вважає найвищим пріоритетом охорону довкілля і є фундаментом для розвитку екотуризму.

Черговим кроком до розвитку екологічного туризму у світі була Міжнародна Конвенція на тему біологічної різновидності і зрівноваженого туризму в березні 1997 р. у Берліні. Під час її проведення було підписано Берлінську декларацію, яка визначила пріоритети зрівноваженого туризму на найближче майбутнє:

• подорожі і туризм повинні сприяти здоровому способові життя у гармонії з природою;

• подорожі і туризм повинні сприяти охороні та відновленню екосистем;

• туризм повинен грунтуватися на зрівноважених моделях виробництва і споживання;

• різні народи повинні співпрацювати з метою відкритої ринкової економічної системи, в якій облік туристичних послуг може відбуватися згідно з правилами екотуризму;

• подорожі й туризм, спокій, суспільно-економічний розвиток і охорона довкілля взаємопов'язані;

• охорона природного довкілля повинна бути інтегрованою частиною процесу туристичного розвитку;

• розвиток туристичних регіонів повинен відбуватися з участю зацікавлених місцевих жителів, а питання щодо планування слід порушувати на місцевому рівні;

• розвиток туризму повинен вивчати і сприяти культурі та інтересам місцевого населення;

• слід враховува взаємні інтереси туристів і місцевого населення;

• урізноманітнювати форми відпочинку, відкривати нові туристичні місцевості, щоб забезпечувати екологічні, соціальні, фізичні інтереси туристів і регіонів відпочинку;

• туристична індустрія повинна поважати міжнародне право охорони природного довкілля.

Ці правила мають стати основою в проектуванні зрівноваженого туризму. Нова туристична концепція однаково потрібна як місцевому населенню, так і туристам, адже вона засвідчує ставлення до природних суспільних та культурних цінностей.

Стратегія і діяльність в екотуризмі

Сьогодні більшість організацій, установ і підприємств, які займаються туристичною діяльністю, усвідомлюють важливість охорони природи, підтримання зрівноваженого розвитку туризму в різних регіонах, оскільки від існування цих регіонів залежить доля туристичного сектору.

Однак для розвитку екотуризму потрібна не лише ініціатива туристичних організацій, а й конкретна діяльність на міжнародному, національному та місцевому рівнях.

Діяльність на міжнародному рівні

Конвенція про охорону біологічної різновидності, а також П'ята програма діяльності Європейського Союзу в галузі охорони природного довкілля визначили транспорт і туризм одними з головних галузей, що дуже сильно впливають на природу. Різноманітні міжнародні організації вважають, що еволюція екологічної політики і охорони довкілля повинна поширюватись на всі галузі.

Повна реалізація такої політики може бути досягнута лише зміною директивного підходу на демократичний, який виявляється у розподілі відповідальності між усіма задіяними сторонами: урядом, промисловістю і туристами.

Велике значення у розвитку екологічного туризму мають світові організації. Однією з таких організацій є "Світова рада подорожей і туризму" (WTTC). Її мета – підтримувати туристичний розвиток, який би був сприятливим для довкілля. Ця організація розробила таку програму, як "Зелений глобус". Це міжнародна програма охорони довкілля і підвищення екологічної свідомості в галузі туризму. Основна її мета – надавати туристичним організаціям практичні рекомендації в галузі охорони природного і культурного довкілля. "Зелений глобус" допомагає фірмам, які є її членами, постійно поліпшувати їх зрівноважену діяльність, а також створювати справжню культуру корпорацій і дотримуватись кодексів доброї практики. Програма містить щоразу більше туристичних регіонів, де співпраця з приватними організаціями має гарантувати розвиток галузі, який принесе добробут і нові робочі місця місцевій громаді.

У квітні 1995 р. три провідні міжнародні організації – Світова рада подорожей і туризму, Всесвітня туристична організація і Земельна рада спільно виробили програму для туристичної індустрії і подорожей у рамках екологічного і зрівноваженого розвитку. Одночасно 1995 р. організація ЮНЕСКО організувала Всесвітню конвенцію зрівноваженого туризму, яка відбулася в Ланзароті на Канарських островах. Її учасники ухвалили Карту зрівноваженого туризму, яка має допомагати в галузі зрівноваженого туризму урядам держав і регіонам, які увійшли до цієї програми.

Екологічні питання також враховує V Програма діяльності європейської спільноти в галузі охорони довкілля. Пріоритетною сферою діяльності в цій програмі вважається туризм. Важливим кроком у визначені потреб і дій ЄС у галузі туризму є широка дискусія з приводу Вступного проекту Європейської Комісії з питань ролі співдружності в галузі туризму, що відбулася 1995 р. Серед інших питань цей документ описує завдання, яке реалізоване в галузі туризму, а також інструменти, котрими ЄС реалізує ці завдання.

Від 1996 р. працює система ЕкоНет. Це система інформації Європейської Комісії з екологічних подорожей і туризму. Вона працює на базі Інтернету та інших систем передової інформації, надає інформацію про подорожі і туризм, які стосуються охорони природи. Завдяки цій програмі можна отримати 250 документів, які наводять приклади роботи, дають інформацію про відповідні організації і стислий зміст книжок та звітів.

Туристична галузь користується фінансовою підтримкою ЄС. Існує спеціальний цільовий фонд, що надає дотації на конкретні завдання. Крім того, є програми допомоги, які підтримують типові проекти з охорони довкілля і надають допомогу туристичному сектору. Таким прикладом може бути програма "Thermic", опрацьована Європейською Комісією для популяризації найновіших енергетичних технологій. До головних її завдань належить: широке використання нових, екологічно чистих джерел енергії, вдосконалення методів використання вугілля та інших видів палива, щоб зменшити шкідливий вплив на довкілля. Також існує проект "LIFE", який призначений для поліпшення якості довкілля та охорони цінних природних територій, яким загрожує знищення. Зокрема цей проект підтримує концепцію зрівноваженого туризму, як такого, що піклується про охорону природних ресурсів, традицій і національної культури.

У 1995 р. була заснована Європейська нагорода "Туризм і середовище". Основними цілями цієї програми є:

• пропаганда концепції тривалих засобів у всіх підрозділах туристичного господарства через підвищення рівня екологічної свідомості організаторів туризму;

• створення тривалих систем взаємообміну інформацією між місцевим суспільством, особами, які шукають інвесторів для розвитку туризму в цьому регіоні, представниками місцевої адміністрації і політичними діячами, які займаються розвитком туризму;

• нагородження зразкових проектів довгострокової політики у галузі туризму і довкілля, а не тільки одноразові ініціативи.

У жовтні 1995 р. у Софії міжнародна конвенція "Середовище для Європи" ухвалила загальноєвропейську стратегію біологічної різновидності та ландшафту. Вона визначила основи для охорони природи і зрівноваженого використання природи в Європі. Одним із стратегічних положень документа є спроба узгодити мотиви охорони природного довкілля з політикою в галузі туризму і рекреації, а також створити умови для розвитку екотуризму. Із впровадженням в життя такої стратегії одночасно буде гарантовано піклування про охорону довкілля, а також розвиток місцевого туристичного господарства.

Рада Європи за останні десять років провела низку конференцій щодо проблем розвитку туризму в країнах Центральної та Східної Європи. Такі конференції вже відбулися у Будапешті, Бухаресті, Софії, Варшаві та Моріборі. Учасники конференцій порушували проблеми туризму в лісових і гірських регіонах, охорону дельт, екологічний розвиток туризму, інтеграцію в галузі туризму. У співпраці з країнами Середньої і Східної Європи Рада Європи надала допомогу Словенії, Білорусі, Албанії для підтримання процесу формування їхніх зінтегрованих програм розвитку екотуризму. Загальноєвропейська стратегія біологічної різновидності ландшафту дає сьогодні нові й ширші підстави для екологічних пропозицій у галузі туризму. Їх реалізовують і поширюють спеціальні міжнародні групи в сфері туризму і довкілля, які працюють у 40 країнах членів Ради. Крім згаданої діяльності, 1996 р. Рада Європи організовала в Страсбурзі семінар, метою якого було виробити новий кодекс екологічних правил для туристичної діяльності. Було проведено низку досліджень, соціально-культурних та фінансових аспектів програм туристичного розвитку, а також розглянуто можливість передавати методи діяльності в галузі екотуризму, які застосовувались в інших європейських регіонах. Уже опрацьовано проект стандартного курсу в галузі туризму і довкілля, який має бути впроваджений в школах, інститутах та університетах, де викладають туризм.

Діяльність на національному рівні

Основну роль на національному рівні відіграє держава, а саме – виконавча і законодавча. Її завдання полягає у створенні відповідного законодавства для туризму, пов’язаного з екологією. Тобто прийняття законів, які б регулювали вплив на природу транспорту, закладів харчування і розміщення, створення установ, які б вели екологічний контроль. Важливим елементом є створення природоохоронних об’єктів з відповідними правилами в них, які б обмежували господарську діяльність. Потрібно створити пільгові умови діяльності для тих підприємств, установ, організацій, які займаються екотуризмом.

Важливим є поліпшення екологічної свідомості населення країни, для чого потрібно запровадити деякі нововведення в галузі освіти. Це може бути внесення до шкільної програми уроків на тему екології чи охорони природи; шкільні екскурсії в національні парки або інші заповідні території, де б проводилося екологічне виховання одночасно із безпосереднім контактом з природою.

Для ефективної роботи різних проекологічних установ, організацій і підприємств у галузі туризму потрібні кваліфіковані працівники. Для цього держава повинна сприяти створенню екологічних спеціальностей у різних училищах, технікумах, інститутах, університетах.

Сучасним способом підтримання екологічного розвитку туризму є організація конкурсів і надання екологічних знаків. Метою такого виду діяльності є спонукання туристичної діяльності до її екологізації. Екознаки можуть бути надані організаціям чи туристичним місцевостям у галузі рекреації, розміщення, транспорту чи спорту. Існує три головні вимоги, які гарантують, що такі знаки виконуватимуть свої основні функції:

• мусять бути відомі критерії оцінювання з огляду на найвищі екологічні норми;

• засади надання екознаків повинні бути чіткі й прозорі;

• необхідний високий ступінь розпізнавання екознаків серед тих, хто пропонує послуги споживачам.

Також можуть засновуватись різноманітні спілки та об'єднання, які б мали за мету всіляко сприяти впровадженню і розвиткові екотуризму. Наприклад, в Україні діє Спілка сільського і зеленого туризму.

Звичайно, згадані заходи повинні мати досконалу законодавчу базу.

Діяльність на місцевому рівні

Діяльність на місцевому рівні щодо екологічного туризму може бути досить різноманітною. Найважливіші завдання такої діяльності:

• зменшити до мінімуму відходи;

• поширити екологічну освіту;

• обмежити дорожній рух;

• зменшити потреби у воді та енергії;

• створити охоронні зони.

Особливе значення для екотуризму на місцевому рівні мають національні парки, вони є тими територіями, на яких втілений екотуризм. Їхнє завдання – зберігати й охороняти природні комплекси, що мають екологічну, естетичну та історичну цінність і ознайомлювати людей з природними та культурними пам'ятками; створювати умови для туристів і відпочивальників.

Щоб вплив на довкілля в парку був мінімальним, розробляється спеціальна схема господарювання. Вона включає створення доріжко-стежкової мережі, туристичних трас (піших, велосипедних), які б проходили через особливо цінні природні чи культурні об’єкти парку. Сюди належить облаштування місць для відпочинку та ночівлі, впорядкування майданчиків, притулків на випадок негоди, заготівля дров для вогнищ, нагромадження різного обладнання (кілочків для наметів, інвентар для прибирання місця ночівлі тощо), благоустрій джерел, влаштування оглядових майданчиків, автостоянок, сміттєзбірників. Доречними будуть і лісові меблі - столики, лавочки, на яких можна розташуватися з обідом, а також місця особистої гігієни. Все це, звичайно, має бути зроблено так, щоб не порушити ландшафт, не внести дисгармонію в природу.

Впорядковуючи територію для відпочинку, залежно від кількості туристів, розраховують кількість місць, протяжність доріг і стежок, розміри відпочинково-галявинних комплексів, зважають на вид відпочинку - тривалий чи короткочасний, враховують пропускний потенціал довкілля, тобто кількість туристів, яку воно може прийняти, не зазнаючи серйозних змін. Приморські території можуть прийняти 800 осіб/га, луки - 100 осіб/га, пасовища - 300 осіб/га, ліси – майже 60 осіб/га. Обов’язковими є інформаційні показники: схеми місць відпочинку, дороговкази, правила для відпочивальників тощо.

Роль туристичних операторів полягає у складанні каталогів з екотуризму, виборі транспортних засобів і місця поселення туристів, які б не чинили негативного впливу на довкілля.

Туристичні оператори в сфері екологічного туризму:

• формують екологічну політику фірми;

• розширюють компетенцію фірми у сфері природоохоронної діяльності;

• розробляють екологічні форми туризму;

• спонукають до екологічної діяльності;

• проводять заняття з екологічної освіти серед туристів через опублікування в буклетах і каталогах правил перебування на території туристичного об’єкта;

• сприяють позитивному впливу на інші туристичні сектори (наприклад, готельний);

• навчають і виховують працівників в галузі охорони довкілля.

Приклади таких туроператорів, які займаються екологічним туризмом, є "Студіоус" у Мюнхені. Його програми подорожей спроектовані згідно з екологічними вимогами, а у фірмових каталогах публікуються вказівки для клієнтів щодо поведінки на туристичних територіях. Фірма проводить опрацювання системи, за допомогою якої у майбутньому можна б було запобігти негативному впливові туристичної діяльності на довкілля, а також поліпшити свої пропозиції, які були б якнайкраще погоджені з екологічними вимогами. "Студіоус" займається екологічним контролем всього асортименту туристичної продукції. Цей контроль відбувається у таких галузях, як енергія, відходи, засоби чищення, маркетинг тощо.

Важливе місце на місцевому рівні посідає транспортна інфраструктура. На відміну від інших видів туризму, тут використовуються такі види транспорту, які завдають найменшої шкоди природному довкіллю. Це може бути транспорт з ефективнішим використанням енергії і зменшеною кількістю шкідливих викидів, який працює на альтернативних, екологічно чистих джерелах енергії (електродвигун, сонячні батареї), а також нетрадиційні засоби пересування – кінні візки, велосипеди (використовуються на невеликих дистанціях). Екотуризм передбачає зменшення руху транспорту, якого можна досягти, якщо:

• використовувати місцеву продукцію, що зменшує кількість вантажних перевезень;

• надавати переваги громадському транспорту над індивідуальним;

• пересування пішо.

Серед різноманітних видів закладів розміщення перевага надається малій нічліжній базі. До неї належать приватні оселі, пансіонати, бунгало, кемпінги і невеликі готельні підприємства. Особливе значення має гармонійне вписання цих об’єктів у довкілля, без нанесення йому шкоди. Це може бути забезпечене за таких обставин:

• обдуманого підбору місця для об’єкта;

• нешкідливого для довкілля процесу будівництва;

• економічного способу забезпечення водою;

• раціонального використання енергії;

• використання альтернативних джерел енергії (енергії вітру, води, сонця, геотермальних джерел);

• утилізація відходів і очищення стоків.

Стосовно закладів харчування, то тут надають перевагу місцевим продуктам і вилученню із споживання продукції в одноразовому упакуванні.

Індивідуальні туристи повинні усвідомлювати, з якими труднощами їм доведеться зіткнутися під час подорожі. Вони повинні вимагати від туристичних операторів різноманітної інформації, яка б дала їм змогу пристосуватися до місцевих умов, запобігти можливому нанесенню шкоди довкіллю. Туристи зобов’язані дотримуватись таких правил:

• бути готовими відмовитися від певного рівня комфорту;

• використовувати громадський транспорт. Індивідуальний дорожній рух туристів на автомобілях є значною загрозою довкіллю, тому слід надавати перевагу громадському транспорту;

• вміти організовувати свій вільний час, глибше пізнавати місцеву природу і культуру;

• цікавитися місцевими традиціями і способом життя й поважати їх;

• активно підтримувати охорону середовища. Мінімізувати негативний туристичний ефект, старатися не нашкодити пам’яткам природи, тваринному і рослинному світу;

• відповідати за нанесену шкоду довкіллю, усвідомлювати, що за шкоду природному довкіллю вони відповідають особисто;

• обмежувати подорожі в часі. Зменшення тривалості індивідуальної подорожі кожного туриста зменшить навантаження на довкілля, зменшить дорожній рух;

• надавати перевагу місцевим продуктам, що приносить безпосередню користь місцевому господарству.

Перспективи розвитку екотуризму в Україні

Україна багата на різноманітні природні туристичні ресурси, що є важливою передумовою розвитку екологічного туризму. Це кліматичні, біологічні, гідрологічні, ландшафтні ресурси, джерела мінеральних вод, лікувальні грязі та ін. Загальна площа земель, придатних для рекреації і туристичного використання, займає 9,4 млн. га, що становить 15,6% від усієї території України. З них 7,1 млн. га припадає на рівнинні рекреаційні території, а 2,3 млн. га - на гірські (з яких 1,9 млн. га - на Карпати і 0,4 млн. га - на Кримські гори). Умовно придатні для туристичного використання - 7,8 млн. га.

Найсприятливіший для рекреації клімат характерний для Причорноморської частини території України. У результаті взаємодії сухих степових і теплих вологих морських повітряних мас тут створюється специфічний, корисний для здоров’я мікроклімат. Сума сонячних годин становить - 2500 на рік, а річна сума температур – понад 10 градусів - 2800-3600 годин на рік. Середня липнева температура тут - +21,5⁰С - +23⁰С. Річна сума опадів - близько 400 мм за рік. Особливо цінний для рекреації субтропічний клімат південного берегу Криму. Для нього характерна тепла і волога зима та жарке і сухе літо, ще й гори захищають від проникнення холодного арктичного повітря. Море, яке влітку нагрівається до +24⁰С , +28⁰С (прибережні води), теплий клімат приваблюють сюди велику кількість туристів. Щороку кількість днів, придатних для купання, становить тут в середньому - 180. Тому завдяки цим чинникам, вся приморська територія України має великі можливості щодо розвитку екотуризму та й туризму взагалі.

Іншим природним туристичним ресурсом нашої країни є її ліси. Загальна площа лісового фонду України становить – 10 млн. га (15% усієї території держави). Найбільша лісистість спостерігається на Поліссі і в Карпатах, менша в Кримських горах. Основними лісоутворювальними породами є сосна, смерека, дуб, граб, бук. Найціннішими для туристичного використання і оздоровлення є соснові (Полісся) та смерекові (Карпати) ліси. Перебування в таких лісах позитивно впливає на дихальну, кровеносну й імунну системи, має заспокійливу дію, підвищує тонус. Ліси виділяють велику кількість аерозолів. Їх кількість залежить від стану погоди і лісоутворювальних порід. Наприклад, за перший сезон сосна виділяє 5-15 кг/га аерозольних сумішей. Аерозолі позитивно впливають на шкіру, обмежують розмноження у повітрі шкідливих бактерій і грибків. Аерозолі, які знищують шкідливі бактерії, називаються фітоцидами. Великий показник фітоцидності має суха діброва (дубовий ліс). У букових і соснових лісах середній бактеріологічний показник становить -200-300 бактерій/м^З, у містах він становить - 4000-8000 бактерій/м^З.

Мінеральні води є по всій території України, та найбільше на Закарпатті, в Луганській, Дніпропетровській, Полтавській, Рівненській, трохи менше в Івано-Франківській, Харківській, Житомирській, Вінницькій, Хмельницькій областях. Цілющі лікувальні властивості мають води Передкарпаття (Моршин, Східниця, Трускавець). У нашій країні є різноманітні види мінеральних лікувальних вод. Вуглекислі води є у районі Карпат і Полісся, сірководневі й бромисті - у Передкарпатті і Криму, хлоридно-натрієві - на Закарпатті та на півдні України, родонові - у Житомирській і Вінницькій областях, на Закарпатті є родовища залізистих і миш’якових вод, сульфатні - на півдні України, натрієві - майже по всій території країни.

Великі запаси лікувальних грязей зосереджені на півдні України (Куяльницький, Ходжибейський, Шоболоцький, Тилігульський лимани, озера Гаплі, Саки). На їх базі діють курорти - Куяльницький, Ходжибейський, Кароліно-Бугаз, Євпаторія, Бердянськ. Тут сприяють лікуванню периферійної нервової системи, лікують наслідки травм головного і спинного мозку, відновлюють рухливість органів опорно-рухового апарату лікують деякі шлунково-кишкові та гінекологічні захворювання. Грязеві курорти є також у Немирові, Моршині, Миргороді.

Великий туристичний потенціал мають Карпати і Кримські гори. Крім прекрасних краєвидів і чистого повітря, які є в Карпатах, тут можуть розвиватися різноманітні види гірськолижних занять. Крим має чудові можливості щодо альпінізму і спелеології. Досить популярними, як у Кримських горах, так і в Карпатах можуть бути звичайні мандрівки горами.

По всій території України розкидано різноманітні природо­охоронні об’єкти. Це різні заповідники, заказники, національні і ландшафтні парки, пам’ятки природи, тощо.

Є багато природних територій і об’єктів, придатних для відпочинку. Це різні ріки, озера (наприклад Шацькі), окремі скелі, каньйони та просто території з чудовими краєвидами.

Якщо природа України має великий потенціал для розвитку екотуризму, то соціально-економічний потенціал нашої країни для розвитку цього виду туризму дуже малий. Такий чинник, як низький рівень екологічної свідомості туристів стає причиною багатьох варварських вчинків у природі свідчить про неготовність населення займатися екологічними видами туризму. Відсутність кваліфікованих кадрів у галузі екотуризму приводить до того, що мало хто з туроператорів хоче займатися цією діяльністю, а якщо хтось і береться, то його дії не зовсім відповідають принципам екологічного туризму. Ще одним чинником, який зменшує перспективи розвитку екотуризму в Україні, є недосконала законодавча база, яка відштовхує як внутрішніх, так і зовнішніх інвесторів. Закон України “Про туризм”, державні стандарти Україні з туристично-екскурсійного обслуговування і послуг населенню практично не торкаються питань екології і зменшення негативного впливу туристичних підприємств на довкілля.

За таких умов екологічний туризм хоч і буде розвиватися, проте досить повільними темпами.

Втім, для підприємств, що надають туристичні послуги, має бути “золоте” правило – надання туристичних послуг не повинно супроводжуватися погіршенням характеристик природного довкілля (засміченням території, витоптуванням рослинного покрову, пошкодженням і випалюванням чагарників і дерев тощо).