Історія розвитку туризму в Україні

У першій половині XIX ст. серед передової української інтелігенції виникло зацікавлення своєю Батьківщиною, її історико-культурними та природними пам’ятками. Зокрема значну увагу організації народознавчих мандрівок приділяли члени “Руської трійці” – М. Шашкевич, І. Вагилевич та Я. Головацький.

У другій половині XIX ст. було досліджено лікувальний потенціал Криму, Прикарпаття та Закарпаття.

На кінець XIX ст. припадає час створення перших туристичних бюро, які займалися організацією туристичних мандрівок у регіоні. Одним з перших було створено Ялтинське екскурсійне бюро у 1895 р. Такі ж організації наприкінці XIX - на початку XX ст. було створено і в Галичині (у Львові, Перемишлі, інших містах краю). На цей же період припадає початок освоєння рекреаційно-туристичних місцевостей Яремчі, Ворохти тощо. В Українських Карпатах розвивається лещатарський туризм.

У 20-х рр. XX ст. на українських землях відкрито перші будинки відпочинку, спочатку на Донбасі, а згодом і в інших придатних для цієї мети місцевостях. Водночас розвивається й курортологія. Для розв’язання проблем грязелікування та бальнеотерапії при захворюваннях серцево-судинної та нервової систем, органів травного тракту та сечовивідних органів тощо, 1928 р. було створено Одеський науково-дослідний інститут курортології.

За часів СРСР туризм в Україні розвивався на профспілковій та відомчій основі. Путівки на бази та у будинки відпочинку надавали як своєрідний вид пільг. Профспілковим туризмом в Україні керував Укрпрофтуризм, до того ж він розвивався доволі швидкими темпами - лише 10 % прибутку від путівок сплачували організації до місцевих бюджетів, а згодом ці кошти йшли на будівництво транспортних шляхів сполучення, відновлення та реставрацію історичних та культурних пам’яток, тощо. Іноземним туризмом монопольно займався "Інтурист", а також “Супутник”, – організація, яка впорядковувала в СРСР міжнародний молодіжний туризм.

До 1991 р. рекреаційно-туристичне господарство України функціонувало в єдиному рекреаційно-туристичному комплексі Радянського Союзу. Курорти належали державі, керівництво туристичною діяльністю велося централізовано.

Період з 1990 до 1993 року був особливо важким для туризму в Україні. Обсяг туристичної діяльності на внутрішньому ринку зменшився в чотири рази, а кількість іноземних туристів, які відвідали Україну, зменшилась на 80 %. Лише 120 тис. іноземних туристів було зареєстровано 1992 р.

Із прийняттям Верховною Радою України “Закону про туризм” (1995 р.) розпочався новий етап відродження та розвитку українського туризму. Сьогодні ж туризм розглядається як одна з найперспективніших, а тому – провідних у недалекому майбутньому галузей економіки України.

За розрахунками, проведеними за методикою ВТО, членом якої Україна стала 1997 р., обсяг туристичних послуг 1998 р. становив 3,8 млрд. дол. США. До держбюджету надійшло майже 1,5 млрд. дол. США. Україну відвідали 6,2 млн. іноземних туристів, майже 10,8 млн. громадян України подорожували країною та за кордоном.

Для обслуговування туристів в Україні сьогодні використовуються можливості понад 3000 закладів оздоровлення й відпочинку, майже 1400 готелів, мотелів, кемпінгів різних форм власності, 3500 транспортних засобів. Туристичною діяльністю займаються 2,5 тисячі підприємств, на яких працюють понад 100 тисяч осіб.

Реалії часу змушують Україну шукати свого місця у світовій туристичній індустрії. Керівництво Державного комітету молодіжної політики, спорту та туризму України бачить майбутнє галузі у розвиткові транспортних коридорів та туристичної інфраструктури. Ще одне з стрижневих питань – контроль за якістю туристичних послуг, що надаються клієнтові.

Отже, про туризм в Україні серйозно заговорили, проголосивши його пріоритетним напрямом української економіки, а це дуже важливо для розвитку галузі.